12.5. Динаміка і саморегуляція активності особистості

Активність як діяльнісний стан людини являє собою цілісне утворення, що пов'язує процеси, які відбуваються у внут­рішньому плані (становлення мотивів, мети) і в плані поведінки (діяльність, дії, операції).

Своєрідністю цієї динамічної системи є те, що вона перебуває в русі, поєднуючи в собі велику кількість виявів. Характерною її влас­тивістю є власний рух.

Власна динаміка активності людини виявлена у двох основних формах.

♦ Однією з них є взаємопереходи між складовими частинами зов­нішніх виявів активності — таких як діяльність, дії, операції. Прик­ладом може бути перетворення мотивів діяльності на її мету. Так, книга, куплена для підготовки до іспитів, може викликати зацікав­лення, і тоді відбувається "зсув мотиву до мети". Трапляються й протилежні перетворення. Те, що зовсім недавно мотивувало актив­ність, втрачає привабливість і стає проміжною метою.

О Іншою формою виявлення власної динаміки активності людини є "надситуативна активність". Феномен її полягає в тому, що лю­дина вільно і відповідально ставить перед собою мету, надмірну щодо вихідних вимог ситуації. Прикладом надситуативної актив­ності можуть бути факти з експерименту В. І. Асніна. В кімнаті дві дівчинки, одна — школярка, інша — дошкільного віку. Старшій пропонують виконати просте завдання: дістати предмет, який ле­жить посеред столу. Дотягнутись до нього рукою неможливо, а на

\2 Діяльність як форма активності особистості 285

с толі, крім предмета, який треба дістати, лежить паличка. Дівчин-іса ходить навколо столу, робить спроби, але завдання виконати не ложе... Дівчинка-дошкільниця спочатку спостерігає, а потім дає поради: підстрибнути, скористатися паличкою. Потім сама бере паличку і намагається дістати предмет. Проте старша дівчинка зідразу забирає у неї "знаряддя", пояснюючи, що дістати паличкою легко, "так кожний зможе". В цей час до кімнати заходить експе­риментатор, якому школярка повідомляє, що дістати предмет зі столу вона не може. Цікаво те, що дівчинка ігнорує паличку. Пошук неординарного розв'язання завдання, як бачимо на цьому прикладі, виступає як вияв надситуативної активності — діяння над порогом вимог ситуації.

Серед виявів надситуативної активності особливе місце посідає феномен неадапгпивності людини. В чому його суть? Обставини жит­тя людини такі, що лише в небагатьох випадках можна гарантувати чітку відповідність між метою, до якої людина прагне, і результата­ми, яких вона досягає. Спеціальні дослідження переконують, що ефект непередбачуваності наслідків діяльності характеризується певною протилежністю результатів активності вихідним її мотивам. Тобто, результати активності людини неодмінно неадаптивні.

Інколи людина цілком свідомо (відповідально і вільно) ставить перед собою мету, досягнення якої проблематичне; більше того — вибір мети мотивований самою можливістю недосягнення ЇЇ. В та­кому разі, хоч як це не парадоксально, людина відчуває себе справжнім суб'єктом того, що відбувається, хоча успіх досягнення мети не гарантований. У цьому суть активної неадаптивності. Прик­ладом тут може прислужитися феномен безкорисливого ризику.

За допомогою експериментів було виявлено, що люди, здатні до ризику заради ризику, найчастіше трапляються серед монтажників-висотників, спортсменів-мотоциклістів, каскадерів. Експерименти переконливо свідчать, що особи, здатні до ситуативного ризику, схильні ризикувати заради ризику. Обстежувані, котрі не продемон­стрували під час дослідження безкорисливого ризику, зазвичай не ризикують в ситуаціях, коли очікуваний виграш не перевищує очікувану невдачу. Установлення рівня схильності до безкорисливо­го ризику дає змогу прогнозувати вольові дії людей у ситуаціях справ­жньої небезпеки. За допомогою ризикометра вдається здійснити оптимальне розміщення людей, наприклад, у пожежній команді.

Суспільство визначає форми діяльності та свої вимоги до діяль­ності індивіда, а особистість виробляє свої, тобто індивідуальні, Форми активності й утілює їх у діяльності. Особистісна активність

Розділ МІ Активність та особистість 236

в иявляється, коли людина стає суб'єктом діяльності, коли в неї виникає власне ставлення до діяльності, створюється свій стиль її реалізації.

Становлення особистості як суб'єкта діяльності відбувається не тільки в процесі оволодіння суспільно-історичними формами діяль­ності, не тільки в її виконанні, айв організації своєї діяльності та активності. Організація особистістю своєї активності зводиться до її мобілізації, узгодження з вимогами діяльності, поєднання з актив­ністю інших людей. Ці риси становлять важливу характеристику особистості як суб'єкта діяльності.

Активність особистості в діяльності виступає в різних конкрет­них формах: працездатності, дієздатності, індивідуальних здібностях. Рівень активності, її тривалість, стійкість тощо залежать як від узгод­женості й оптимальних поєднань різних компонентів (емоційного, мотиваційного тощо), так і від способу, за допомогою якого осо­бистість включається у розв'язання завдань діяльності, від позиції, яку вона займає в цій діяльності.

Організація діяльності передбачає неусвідомлену саморегуляцію активності: послідовність "вмикання" активізації сприймання і мислення, спосіб реалізації здібностей, психічні й особистісні тем­пи діяльності та багато іншого. Кожна особистість, ставши суб'єктом діяльності, певним чином пристосовується і реалізує свої особливості згідно з характером діяльності.

Саморегуляція полягає у спрямованій активізації психічних про­цесів, у підтриманні їх певного характеру та інтенсивності; вона забез­печує безперервність психічної активності впродовж усієї діяльності. Підтримувати певний рівень активності можна двома способами: перенапруженням усіх сил, що призводить до втоми і зниження ак­тивності, або за рахунок емоційно-мотиваційного підкріплення.