10.7. Вищі почуття

Моральні почуття. Це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей і до себе самої. Вони нерозривно пов'язані з нормами поведінки, прийнятни­ми в певному суспільстві, з оцінкою відповідності цим нормам дій, вчинків, намірів людини. Джерелом таких почуттів є спільне життя

10 Почуття 241

л юдей, їхні взаємини, їхня спільна боротьба за досягнення суспіль­ної мети.

Високими моральними почуттями людей є передусім почуття любові до своєї країни, почуття патріотизму. Почуття патріотизму багатогранне. Воно нерозривно пов'язане з почуттям національної гідності та гордості, національної самосвідомості. Національна са­мосвідомість — усвідомлення людиною своєї належності до певної нації. Вона включає в себе і формується на підставі:

• знання рідної мови, історії своєї країни та національної культури;

• усвідомлення місця своєї країни, її культури, історії серед інших народів;

• ментальності.

Ментальність охоплює особливості національних світосприй-мань, світобачення, психології, національного характеру. Позитив­ними рисами ментальності українців є: чутливість, ліризм, що вияв­ляється як у народній творчості, так і в обрядовості; волелюбність, миролюбність, лагідність, м'якість характеру, доброзичливість, любов до землі, до краси.

Почуття любові до Батьківщини пов'язане з любов'ю до людей, з почуттям гуманності. Почуття гуманності зумовлені моральними нормами та цінностями, системою установок особистості на соціальні об'єкти (людину, групу, живих істот), представлені у свідо­мості переживаннями, співпереживаннями і реалізуються в спілку­ванні, діяльності, допомозі. Почуттями гуманізму керується осо­бистість при визнанні прав, свободи, честі та гідності іншої людини.

Почуття честі. Це високі моральні почуття, що характеризують­ся ставленням людини до самої себе і ставленням до неї інших людей. Честь — це визнання суспільством досягнень особистості. Поняття честі охоплює бажання людини підтримати свою репу­тацію, престиж, добру славу в тому соціальному оточенні, до якого вона належить. З честю пов'язане уявлення про гідність. Почуття гідності виявляється в суспільному визнанні прав людини на пова­гу з боку оточуючих, на незалежність, в усвідомленні нею цієї неза­лежності, моральної цінності своїх вчинків і якостей, неприйнятті всього того, що принижує її як особистість.

Оцінка людиною власних вчинків, добрих і недобрих, своєї Діяльності, свого ставлення до інших називається її совістю. Ця оцінка є не тільки розумовою, а й емоційною. Вона переживається, Усвідомлюється людиною і вважається внутрішнім регулятором її поведінки, виявом моральної свідомості. Сила і дієвість впливу

Розділ II Психічні процеси 242

с овісті на особистість залежить від міцності моральних переконань людини.

Інтелектуальні почуття. Ці почуття з'являються в процесі пере­живань, які пов'язані з розумовою, пізнавальною діяльністю люди­ни. Такими є почуття любові до знань, почуття нового, здивування, сумніву, впевненості, невпевненості. Названі почуття пов'язані з мо­ральними почуттями людини, але разом з тим вони специфічні, дже­релами їх є навчання, конструктивна, творча виробнича діяльність.

Естетичні почуття. До естетичних почуттів належать почуття краси, прекрасного, які породжуються явищами природи, результа­тами праці людей, мистецькою і творчою діяльністю. Естетичні по­чуття відображають прекрасне в самій об'єктивній дійсності. В них виявляється ставлення особистості до предметів і явищ, викликане активним бажанням її оволодіти конкретними естетичними об'єкта­ми або ж тим чи іншим видом творчої діяльності.

Естетичні почуття формуються і реалізуються в будь-якій діяль­ності людини, бо кожна діяльність містить у собі елементи прек­расного. Естетичні почуття є важливим фактором формування морального обличчя людини.

Одним із складних почуттів, що поєднує в собі естетичні, мо­ральні, інтелектуальні сторони, є почуття смішного, комічного. Почут­тя комічного виникає як переживання особистістю невідповідності між формою і змістом у діях і вчинках людей. Розкриття особистістю цієї невідповідності й переживання, ставлення її до неї — це основні моменти, що характеризують почуття комічного.

Почуття комічного може виявлятися в різних формах. Так, поєднане з почуттям симпатії, доброзичливим ставленням, співчут­тям до тих, з кого ми сміємося, воно перетворюється на почуття гу­мору. Пройняте ненавистю до інших людей, гнівом, це почуття стає сатиричним. Сміх є могутнім засобом боротьби з тим, що відживає, але ще трапляється в житті людей.

Моральні, інтелектуальні, естетичні почуття переживаються лю­диною в діяльності та спілкуванні й називаються вищими почуття­ми у зв'язку з тим, що вони поєднують усе багатство емоційних ставлень людини до соціального оточення. У визначенні почуттів "вищими" наголошується узагальненість і стабільність їх. Водночас слід наголосити на умовності поняття "вищі почуття", адже до них відносять не тільки позитивні, моральні, а й негативні почуття (скупість, егоїзм, заздрість тощо). Через брак точного класифі­каційного критерію моральні, інтелектуальні та естетичні почуття досить важко розрізняти в психологічному плані. Почуття гумору,

, 10 Почуття 243

б удучи естетичним, водночас може бути й інтелектуальним (якщо воно пов'язане з умінням підмічати суперечності в навколишньому середовищі), і моральним почуттям.

Контрольні запитання та завдання

1. 

   Дайте визначення емоцій.

2. Назвіть форми вияву почуттів.

3. Порівняйте прості та складні емоції.

4. У чому виявляється дієвий характер почуттів?

5. Назвіть види почуттів за Б. І. Додоновим.

6. Схарактеризуйте вищі почуття.

7. У чому виявляється специфіка інтелектуальних почуттів?

1. Визначте психологічні умови формування моральних почуттів осо­ бистості на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

Барон ?., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб., 1997.

Додонов Б. И. Змоция как цєнность. — М., 1978.

Захаров А. И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — СПб., 1995.

Изард К. 3. Психология змоций. — СПб., 2000.

Кемпбел Р. Как справиться с гневом ребенка. — СПб., 1997.

Кряжева N. Л. Развитие змоционального мира детей. — Ярославль, 1997.

Куликов Л. В. Психология настроения. — СПб., 1997.

Новикова Е. В., Кочубей А. И. Змоциональная устойчивость школьника. -~ М., 1998.

Психология змоций: тексти / Под ред. В. К. Вилюнаса и др. — М., 1984.

Селье Г. Стресе без дистресса. — М., 1982.

Семиченко В. А. Психические состояния. — К., 1998.

Собчик Л. N. Введение в психологию индивидуальности. — М., 1998.

Фурманов И. А. Детская агрессивность: психодиагностика и коррекция. — Минск, 1996.

Шадржов В. Д. Введение в психологию: Змоции и чувства. — М., 2002.

Розділ II Психічні процеси 244

I I Увага .7. Поняття про увагу

_У6

*7 Мі

^Гвага — це зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному

об'єкті — предметі, події) образі, міркуванні тощо.

Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйнят­тями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у люди­ни не самі по собі, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості осо­бистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як зазначає С. Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона ніби в полон бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач.

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі под­разників, які діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над перебігом їх.

Як самостійну форму психічної діяльності увагу розглядає П. Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези про те, що увага є діяль­ністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези поля­гають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконав­чої діяльності, що в цій діяльності вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою ско­роченою автоматизованою дією.

Довільна увага є увагою планомірною. Це — контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених кри­теріїв та способів їх використання.

Мимовільна увага також являє собою контроль, але такий, який обмежується тим, шо є у предметі, ситуації, тим, що "саме по собі впадає в око". Зміст діяльності такої уваги становить те, що відображається сприйманням або мисленням, пам'яттю або почуттям.

1 Увага245

У вагу як дію контролю можна формувати. Для цього потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання на основі певних критеріїв у конкретному напрямі та послідовності. Розпочинати слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумо­вої, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги.

Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регулювання діяльності та поведінки людини. Без ува­ги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою стави­тися до об'єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебі­гом цієї діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцно­го засвоєння його. Згідно з поглядами К. Д. Ушинського, увага — це ті єдині двері нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об'єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю.