10 Почуття 231

Інтерес (як емоція) — форма вияву пізнавальної потреби, яка за­безпечує спрямованість особистості, усвідомлення нею мети діяль­ності; емоційний вияв пізнавальних потреб особистості.

Інтерес розглядається як одна з фундаментальних природних емоцій і вважається домінуючою серед усіх емоцій нормальної здо­рової людини. Вважається, що саме інтерес разом з пізнавальними структурами й орієнтаціями спрямовує пізнання і дії. Винятки виникають тоді, коли у свідомості домінують негативні емоції. З нев­рологічного погляду інтерес активізується наростанням градієнта — збудження нейронів.

На свідомому рівні ключовими детермінантами інтересу є новиз­на, зміни навколишнього середовища. Джерелом таких змін і новиз­ни можуть бути не лише навколишнє середовище, а й уява, пам'ять, мислення. Зацікавлена людина інтенсивно вдивляється, прислу­хається. Феноменологія інтересу характеризується також відносно високим ступенем задоволення, впевненості в собі й помірними імпульсивністю і напруженням. Емоція радості часто супроводжує інтерес. Він сприяє розвитку вмінь та інтелекту, відіграє важливу роль у суспільному житті та підтриманні міжособистісних стосунків.

Новизна є природним збудником інтересу. Підтримуваний інте­ресом розвиток перцептивно-когнітивної і моторної активності по­чинається вже у новонароджених. Інтерес сприяє інтелектуальній, естетичній та іншим різновидам творчої діяльності.

Здивування не має чітко вираженого позитивного чи негативно­го знаку. Це емоційна реакція на раптові обставини, що пород­жується різким збільшенням нервової стимуляції. Зовнішньою при­чиною здивування є раптова, несподівана подія.

Здивування триває недовго. Складається враження, що в момент здивування думки відсутні, розумові процеси зупинені. Тому із зди­вуванням практично не пов'язується розумова діяльність. Це нагадує відчуття від слабкого електричного удару: м'язи швидко скорочують­ся, і людина ніби відчуває поколювання електричним струмом, який проходить по нервах і змушує підскочити. У момент здивування суб'єкт не знає точно, як реагувати. Виникає почуття невизначе­ності. Ситуації, які викликають здивування, уявляються такими ж приємними, як і ситуації, що викликають високий рівень інтересу. Вони згадуються як менш приємні, ніж ситуації, які ведуть до радос­ті, але вони значно приємніші, ніж ситуації, які є причиною якоїсь негативної емоції.

При здивуванні інтенсивність ставлення до об'єкта значно вища ^ рівень самовпевненості та імпульсивності. Імпульсивність при

Розділ II Психічні процеси 232

з дивуванні значно вища, ніж рівень напруження. Самовпевненість при здивуванні значно вища, ніж за будь-якої з негативних емоцій. Величина напруження в ситуаціях здивування вища, ніж за якої-не-будь із негативних емоцій, вона приблизно така сама, як і в ситуації інтересу, і значно вища, ніж у ситуації радості.

Здивування посідає проміжне місце між позитивними і нега­тивними емоціями. Таким чином, здивування виконує функцію виведення нервової системи зі стану, в якому вона в даний момент перебуває, і пристосування ЇЇ до раптових змін у нашому оточенні.

Радість — це позитивний емоційний стан, пов'язаний з мож­ливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, вірогідність якої в цей момент була невелика і невизначена, це те, що відчу­вається після якоїсь творчої або соціально значущої дії. Радість характеризується відчуттям упевненості й значущості, почуттям, що ти любиш і тебе люблять.

Упевненість і особиста значущість, які набуваються в радості, да­ють людині відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям. Радість супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеністю оточенням і всім світом. З погляду цих характеристик легко зрозуміти, що поки у світі існують проблеми, події, які зумов­люють стрес і стан невпевненості, люди не можуть постійно перебувати у стані радості.

Деякі теоретики емоцій розрізняють радість активну і пасивну. Одним із критеріїв такого поділу може бути відмінність у рівнях інтенсивності переживання радості. Сильна радість може виявлятися бурхливо і тому здаватися активною, а слабка радість може здавати­ся пасивною. Але оскільки радість є емоційним переживанням, вона ніколи не буває абсолютно пасивною або абсолютно активною. Радість не може бути пасивною, тому що завжди є станом нервового збудження. Те, що називається активною радістю, може бути на­справді взаємодією збудження з когнітивною і моторною системами.

Вияви переживання радості мають широкий спектр: від актив­ності до споглядання. їх легко розпізнавати, але посмішка дорослої людини означає швидше привітання, ніж переживання радості. Радість зумовлюється зменшенням градієнта нейронної стимуляції; є докази того, шо вибіркова чутливість рецепторів і нервових меха­нізмів також відіграє роль в активізації радості.

При обговоренні причин радості на феноменологічному рівні необхідно враховувати той факт, що радість є радше побічним про­дуктом, ніж прямим результатом думок і дій, спрямованих на ЇЇ досягнення. Радість може виникати в разі зменшення стимуляції від

Почуття 233

~™

негативного емоційного стану, впізнавання добре знайомого або в результаті творчих зусиль. На психологічному рівні радість може підсилювати стійкість до фрустрації і сприяти впевненості в собі та мужності.

Розслаблюючий вплив радості захищає людину від руйнівного впливу постійного пошуку успіху. Хоч батьки не можуть безпосе­редньо навчити дитину радості, вони можуть поділити радість із дитиною і служити моделями, які демонструють стилі життя, що полегшують переживання радості.

Радість взаємодіє з іншими емоціями та зі сприйманням і пізнанням. Радість може гальмувати дію, але вона також може спри­яти інтуїції та творчості. Індивідуальні відмінності в порогах радості зумовлюють формування різних індивідуальних життєвих стилів. "Емоційні потреби" визначаються теорією диференційованих емоцій як вид залежності від певних людей, об'єктів і ситуацій при реалізації позитивних емоцій або униканні негативних. До певної міри такі емоційні потреби можуть бути частиною ефективних соціальних взаємин.

Страждання — негативний емоційний стан, пов'язаний з одер­жаною інформацією (достовірною чи недостовірною) про неможли­ве задоволення важливих життєвих потреб, яке до цього моменту уявлялось більш або менш можливим, найчастіше виявляється у формі емоційного стресу.

Страждання — це глибинний афект, що відіграв свою роль в еволюції людини і продовжує виконувати важливі біологічні та пси­хологічні функції. Страждання і сум можна вважати синонімами. Розглядаючи сум як форму страждання, вчені вважають страждання більш продуктивним почуттям, яке призводить до активних дій. Та­ка позиція не зовсім узгоджується з теорією диференційованих емоцій, згідно з якою в основі страждань і суму лежать однакові емоційні переживання. Вирізняються відмінності між страждання­ми і сумом, які можна віднести швидше до сфери взаємодії між стражданням, мисленням і уявою, а також інших почуттів. Наприк­лад, активність, яку дослідники вважають рисою, що відрізняє страждання від суму, може бути результатом взаємодії страждання і гніву.

Виникає страждання внаслідок тривалого впливу інтенсивної сти­муляції. Джерелами стимуляції можуть виступати біль, холод, шум, яскраве освітлення, голосна розмова, розчарування, невдача, втрата. Біль, голод і деякі сильні тривалі емоції можуть бути внутрішніми причинами страждання. Страждання також може викликатися згаду-

Розділ II Психічні процеси 234

в анням і передбаченням умов, за яких воно виникло або повинне ви­никнути. Отже, психологічні причини страждання охоплюють велику кількість проблемних ситуацій життя, потребових станів, інших емоцій, уяву тощо.

Переживання страждання описується як сум, знесилення, са­мотність, ізоляція. Хоча страждання може бути шкідливим, воно характеризується меншою напруженістю, ніж інші негативні емоції. Відповідно до положень теорії диференційованих емоцій про динаміку страждання в горі й депресії здорові обстежувані, котрі уявляють ситуацію страждання, повідомляють про страх як про другу за силою емоцію в ситуації, що зумовлює страждання.

Страждання для окремих індивідів біологічно корисне, якщо во­но веде до сліз, які знімають нездорову сухість слизових оболонок і містять лізосоми, що знищують шкідливі бактерії. На соціальному і психологічному рівнях страждання сигналізує, що індивіду погано. Вираз страждання викликає емпатію і бажання допомогти тому, хто страждає. Тож у соціальних відносинах страждання відіграє роль об'єднуючої сили.

Горе зводиться переважно до страждання і суму, хоча часто є комбінацією емоцій афективних структур, до яких належать страх, почуття провини і гніву. Горе — це реакція на втрату. Можна горю­вати через будь-яку втрату. Хоч страждання і сум є домінуючими емоціями в горі, його нерідко породжують інші емоції. Ступінь страху, гніву, сорому, що взаємодіють із стражданням у період горя, залежить від особливостей індивідуального життєвого досвіду.

Горе є біологічно адаптивним, виступає як чинник соціального згуртування у види, які ведуть груповий спосіб життя. Сильне горе, таке як втрата друга, може зробити людину більш сприйнятливою до захворювань. Страждання є найпоширенішою негативною емоцією.

Депресія — це завжди складний комплекс емоцій, до якого поряд зі стражданням входять зміни в потребах. До того ж депресія може бути зумовлена численними нейрофізіологічними і біохімічними чинниками. Єдності в трактуванні терміна "депресія" немає.

Існує багато біхевіористських підходів до вивчення депресії. Хоч дехто з учених наголошує на біологічних чинниках, більшість підкреслює роль навчання у виникненні емоцій. Одні вчені вва­жають, що систематичні одні й ті самі впливи болю або погрози призводять до страху, страждання, депресії, інші прихильники біхевіоризму вважають, що депресивні індивіди втрачають певні види адаптивної поведінки й у них посилюється поведінка уни­кання.

Ю Почуття 235

С учасні психоаналітичні теорії поширюють поняття втрати на зниження самоповаги, впевненості в собі та втрату почуття гідності, які можуть бути причиною депресії.

У теорії диференційованих емоцій депресія розглядається як комплекс фундаментальних емоцій, що охоплюють емоцію страж­дання, різні комбінації гніву, відрази, зневаги, ворожості, страху, провини, сором'язливості. Враховується також роль інших афектив­них факторів, таких як зниження сексуальної потреби, збільшення втоми, погіршання фізичного стану. Оскільки страждання — клю­чова емоція в депресії, є підстави ототожнювати зміст цих двох термінів. Вивчення змісту страждань, суму й депресії показало знач­ний їх збіг.

Гнів — емоційний стан, негативний за знаком, як правило, вияв­ляється у формі афекту. На відміну від страждання гнів має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психо­логічної перешкоди на шляху до мети. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста безпорадність. Якщо перешкоди незначні й невизначені, безпосередня реакція може в гніві не виражатися. Однак якщо певний бар'єр насправді заважає досягненню бажаної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Інші причини гніву полягають в особистій образі.

Низькі рівні гніву можна стримувати впродовж тривалого часу. Крайні вибухи його шкідливі для здоров'я.

Гнів, відраза, зневага — це різні емоції, але в житті вони часто взаємодіють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій є основним афективним компонентом ворожості. Багато причин гніву можна віднести до факторів, що викликають фрустрацію. Переживання гніву характеризується високим рівнем напруження та імпульсив­ності. Почуття впевненості в собі під час гніву значно вище, ніж під час будь-якої негативної емоції. Ситуації, що спричинюють гнів, часто викликають відразу і зневагу. Адаптивні функції гніву ви­разніше виявляються в еволюційній перспективі, ніж у повсякден­ному житті. Гнів мобілізує енергію для самозахисту і надає індивіду відчуття активності та сили. У повсякденному житті людини гнів інколи може бути справедливим, а контрольований гнів може вико­ристовуватися з адаптивною чи терапевтичною метою для приглу­шення страху.

Відраза — це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, нега­тивний емоційний стан, зумовлений зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо),

Роздіп II Психічні процеси 236

я кі не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принци­пам і установкам суб'єкта.

Зневага пов'язана з почуттям переваги. Це основний афектив­ний компонент забобонів і пересудів. Оскільки зневага — найбільш "холодна" з усіх трьох емоцій, пов'язаних з ворожістю, вона є афек­тивним компонентом "холоднокровних" руйнівних тенденцій.

Ворожість визначається як комбінація фундаментальних емоцій гніву, відрази, зневаги. Інколи, хоч і не завжди, вона включає обра­зи чи думки про заподіяння шкоди об'єкту ворожості. Теорія дифе­ренційованих емоцій розрізняє ворожість (афективно-когнітивний процес), вияв афекту й агресивні акти. Агресія є словесною чи фізичною дією, спрямованою на заподіяння шкоди, втрат, збитків.

Профілі емоцій у ситуаціях ворожості та гніву дуже подібні. Простежується подібність ворожості з відразою і зневагою, хоч ос­танні дві емоції істотно відрізняються ступенем вираженості й відносним розподілом показників, що характеризують окремі емоції. Гнів, відраза і зневага взаємодіють з іншими афектами і пізнанням. Стійка взаємодія між будь-якою з цих емоцій і когнітивними струк­турами може розглядатися як характеристика ворожості особистості. Керувати гнівом, відразою, зневагою важко. Некерований вплив цих емоцій на мислення і діяльність може створити серйозні проблеми адаптації, призвести до виникнення психосоматичних симптомів.

Вияв емоцій відіграє важливу роль у міжособистісній агресії. Впливають на неї також фізична близькість партнерів і візуальний контакт.

Страх — негативний емоційний стан, що виникає у разі одер­жання суб'єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх ра­но чи пізно переживають усі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найбільш небезпечною з усіх емоцій. При слабкій і середній інтенсивності він часто взаємодіє з позитивними і негативними емоціями. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх є не тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінювати напрям думок і поведінку людини.

Страх збуджується різким зростанням частоти нейронної імпуль-сації. На нейрофізіологічному рівні він має компоненти, спільні зі здивуванням і збудженням, принаймні на перших стадіях виник­нення емоційного процесу.

Існують як природні, так і набуті (культурні) причини і стимули для страху. Поріг виникнення страху, так само як і пороги виник-