10 Почуття 10.1. Поняття про почуття та емоції

_п

одії життя стають для людини джерелом її пережи­вань. Зрештою виникає внутрішнє ставлення люди­ни до того, що відбувається в її житті, до того, що вона пізнає, як діє.

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її пот­реб і мотивів.

Почуття виокремлюють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребово-мотиваційну зна­чущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подія-ми життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різ­них емоціях. Це зумовлене складністю явищ, багатоаспектністю їх зв'язків. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються,

Розділ М Психічні процеси 220

п ереходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як амбівалентність.

Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття виявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення ок­ремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархічну систему, в якій одні з них здобувають провідне місце, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті доміну­ючих почуттів людини виражаються установки, спрямованість, тоб­то важливі характеристики особистості.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, за якого сприймання і розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відомого чи невідомого.

Емоції (від лат. єгґюуєо — хвилюю, збуджую) — особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасово­го переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на нього.

Супроводжуючи практично будь-які вияви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психіч­ної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти.

• Емоційне збудження — визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, якщо подія має значення для індивіда і конста­ тується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивності перебігу психічних, мо­ торних і вегетативних процесів. У окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись.

• Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюють­ ся як позитивні; негативна — коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні

Почуття 221

події, негативна — до дій, спрямованих на усунення контакту з негативною подією.

• Ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емо­ційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберіга-

: кяься орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично не­можливі. Емоції розрізняються за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої.

Позитивний і негативний характер емоцій. У багатьох працях із психології підкреслюється властива емоціям "полярність". Під по­зитивними чи негативними емоційними переживаннями в сучасній психології розуміють певне ставлення людини до дійсності, до нав­колишнього середовища, до результатів своєї діяльності. Це суб'єк­тивне, особистісне ставлення. Виникнення приємних чи неприєм­них переживань залежить не тільки від характеру зовнішніх впливів, а й від потреб конкретної людини, від її індивідуальних здібностей, інтересів, звичок, стану організму.

У житті людини значення позитивних і негативних емоцій одна­ково важливе. І ті й інші пов'язані з усвідомленням своїх потреб і з їх задоволенням. Те, що створює насолоду, часто змушує нас праг­нути цього об'єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб здобу­ти задоволення. Те, що пов'язане з неприємними переживаннями, також змушує певним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що викликає незадоволення.

Дійовий характер емоцій. Важливою особливістю емоцій є безпо­середній зв'язок їх з активізацією або послабленням життєдіяль­ності організму людини. Залежно від того, який взаємозв'язок тієї чи іншої емоції зі станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття, або "стенічні" і ^астенічні". Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, наприклад, радість, упевненість, гнів; інші, нав­паки, зумовлюють пасивний стан, наприклад, смуток, невпев­неність, сум тощо. Такі якісні особливості емоцій, як напруження і Розрядка, збудження і заспокоєння, визнаються багатьма психоло­гами як ознаки дієвості емоцій. Ці ознаки доповнюють характерис-■^ику емоцій у зв'язку з активізацією чи послабленням життєдіяль­ності організму. Проте залишається невивченою ціла низка питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяльності. Зв'язок ^иж емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні Емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізують ЇЇ

Розділ І! Психічні процеси 222

а бо знижують активність, а й у тому, що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і перебіг емоційних процесів.

Ситуативний і узагальнюючий характер емоцій. Відмінність в емоційних переживаннях розглядається в психологічній літературі також на основі зв'язку їх з певним об'єктом. Це, по-перше, "без-предметні" емоції дифузного характеру, які не мають певної спря­мованості й переживаються як загальний стан. До них належать найбільш елементарні за своєю структурою переживання задоволен­ня і незадоволення, пов'язані з органічними відчуттями або розми­тим органічним самопочуттям людини, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можна віднести генералізовані переживання страху, бадьорості тощо.

По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні, емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення лю­дини до певного об'єкта або явища.

По-третє, вирізняють узагальнені почуття, які виражають загаль­не, більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виникають унаслідок узагальнення досвіду емоційних пережи­вань і є вищими категоріями людських почуттів. Це стійкі моральні почуття любові до людини, почуття обов'язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов'язані з якоюсь однією си­туацією або одним об'єктом. Узагальнені почуття є основою суттє­вих особливостей емоційної сфери особистості.