5.6. Індивідуальні особливості відчуттів

У новонародженої дитини всі аналізаторні системи морфологічно готові до відображення. Однак вони повинні пройти значний шлях функціонального розвитку.

Найпершим органом пізнання дитини є рот, тому смакові відчут­тя виникають раніше за інші. На 3—4 тижні життя дитини з'являєть­ся слухове і зорове зосередження, що свідчить про готовність її до зорових і слухових відчуттів. На третьому місяці життя вона починає володіти моторикою очей. З координацією рухів очей пов'язана фіксація об'єкта, який діє на аналізатор.

У дитини швидко розвивається зоровий аналізатор. Особливо чутливість до кольорів, гострота зору, загальна чутливість до світло­вого подразника.

Велике значення має розвиток слухових відчуттів. Вже на третьо­му місяці дитина локалізує звуки, повертає голову до джерела звуку, реагує на музику і спів. Розвиток слухових відчуттів тісно пов'язаний з оволодінням мовою. На третьому місяці дитина вже може розрізня­ти ласкавий і сердитий тон зверненої до неї мови, а на шостому місяці життя розрізняє голоси близьких їй людей.

І. М. Сєченов підкреслював велике значення кінестезичних відчуттів у розвитку пізнавальної діяльності. Від них значною мірою залежить досконалість рухової сфери дитини, диференційованість її рухів, необхідних для виконання різних видів діяльності.

М. М. Кольцова висунула ідею єдності і взаємозв'язку всіх виявів рухового аналізатора, починаючи від простих моторних компонентів і закінчуючи кінестезією мови. У період становлення мови обмежен­ня рухів призводить до припинення лепету і вимовляння перших складів. Ритм мови співвідноситься з ритмом тілесних рухів, які здійснює дитина. Міркування М. М. Кольцової збігаються з тими експериментальними даними, які показують зв'язок ритму, темпу і гучності мови з темпераментом.

Органічні відчуття у взаємодії з кінестезією і дистантними відчуттями утворюють ще один життєво важливий комплекс чутли­вості. Основу тут становлять органічні відчуття і відчуття схеми тіла (відповідності його частин). Відчуття здоров'я, сили надає людині бадьорості, впевненості у собі, стимулює активну діяльність.

5 Відчуття 119

з давЯЯВДЖ:*!» • ———

Отже, відчуття виникають і розвиваються протягом життя люди­ни і становлять її сенсорну організацію.

Б. Г. Ананьєв пише, що у дітей не спостерігається значних відмінностей у рівні чутливості одних і тих самих аналізаторів, хоча у дорослої людини вони очевидні. Підвищену чутливість відзнача­ють у сталеварів, художників, текстильників. Так, текстильники розрізняють 30—40 відтінків чорного кольору тканини, в той час як неспеціалісти — лише 2—3 відтінки. Лікарі-терапевти дуже добре розрізняють шуми. Отже, діяльність впливає на розвиток значущих для даної професії видів чутливості. Експериментально підтвердже­но, що можна в десятки разів збільшити чутливість до розпізнання у людини.

Формування соціально значущої особистості може відбутися на надзвичайно обмеженій сенсорній основі, навіть за умови втрати двох провідних чутливостей — зору і слуху. Тоді провідною у розвитку осо­бистості стає тактильна, вібраційна, нюхова чутливість. Приклад сліпоглухонімої О. Скороходової — видатного психолога — перекон­ливо показує, яких висот творчої активності може досягти людина, спираючись у своєму розвитку на "непровідні" відчуття.

о льні запитання та завдання

1. Дайте визначення терміна "відчуття".

2. Яке місце відчуттів у пізнанні навколишнього світу?

3. Назвіть види відчуттів і охарактеризуйте їх.

4. Хто автор аналізаторного вчення про відчуття? Розкрийте суть цього вчення.

5. Скпасифікуйте відчуття за трьома параметрами.

6. Розкрийте суть кожної закономірності відчуттів.

ЛІТЕРАТУРА

А наньее Б. Г. Теория ощущений. — Л., 1961.

Кравкое С. В. Очерк обшей психофизиологии органов чувств. — М.; Л., 1946.

Леоншьев А. Н. Проблема возникновения ощущения // Проблеми развития пси-

хики. - 3-є изд. - М, 1972. Мили Дж., Мили М. Чувства животньїх и человека / Пер. с англ. — М., 1966.

Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. - М., 1972.

Розділ II Психічні процеси 120

:К--№ії&>>>хії№^^^^

6 Сприймання б. 1. Поняття про сприймання

_л

юдина пізнає навколишній світ не лише за допомогою відчуттів, які дають знання про окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, а й сприймання, яке дає цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є про­цесами чуттєвого пізнання.

Сприймання — це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки за безпосередньої дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань — це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. У процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, зву­чить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й пе­редбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприймання зале­жить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, у свою чергу, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у формі уявлень та знань. Будь-яке сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Пред­мет, діючи на аналізатори людини, завжди активізує раніше утво­рені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що вини­кає в певний момент, від того, що додається за рахунок минулого досвіду. У нас не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки вра­женнями, що безпосередньо одержуються від об'єктів.

Попередній досвід прискорює процес виокремлення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підви­щує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться мати справу, ситуації, в якій він перебуває, становить необхідну пе­редумову усвідомленої людської дії. Життєва практика змушує люди­ну перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяль­ності спостереження; на цій стадії сприймання вже перетворюється

6 Сприймання 121

н а специфічну "теоретичну" діяльність (С. Л. Рубінштейн). Теоре­тична діяльність спостереження включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Таким чином, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових спе­цифічних рис. Розвиваючись в іншому напрямі, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, а й прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб при­вести образ сприймання у відповідність із предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприй­маємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допо­магають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдя­ки волі довільно організовуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дій­сності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Лю­дина відображає різні предмети та явища в умовах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності перевіря­ється на практиці.