4.3. "Мова" і спілкування тварин

Більшість тварин з метою виживання об'єднуються в з особинами свого виду. Взаємовідносини "суспільних" тварин сягають високого рівня складності й характеризуються своїми нор­мами співжиття, високорозвиненими інстинктивними реакціями на

Розділ І Загальні питання психологи 38

ф орми поведінки та системами сигналізації для передачі інформації (їх умовно називають "мовою" тварин). Що краще розвинутий той чи інший орган чуття, то частіше тварина вдається до нього для пе­редачі інформації.

"Мова" запахів — мабуть, найдавніша, адже нею й досі користу­ються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої стежини мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й безпомилково знай­ти дорогу до годівниці.

Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багать­ох метеликів, комах, павуків.

У ссавців пахучі залози бувають розташовані на різних частинах тіла. Антилопи позначають гілки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої ділянки, виділенням передочної залози. Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує сеча.

Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Со­бака та його родичі знаходять здобич головним чином завдяки ор­ганам чуття. Відстань, на яку собака може чути запах дичини, пере­дусім залежить від напряму і сили вітру та вологості ґрунту.

З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.

"Мова" звуків. Звуковий код тварин дуже різноманітний. Най­частіше ми чуємо "пташину розмову". Треба розмежовувати пісню птахів і сигнали, які вони подають у різних випадках життя. Звуки можуть мати різне значення залежно від тональності. Наприклад, у свійських гусей звуки "га-га-га" означають заклик іти швидше; "га-га-га-га~га-га" — "затримуємося тут"; коротке уривчасте ґелґотання — сигнал тривоги; голосне ґелґотання, що переходить у тихе, ледь чутне, показує, що птахи задоволені. Розгнівані гуси сичать і витягують шию вперед. Співати птахи навчаються у родичів. Зяблик чи канарка, які виросли на самоті і не чули пісні старших птахів, ніколи не співатимуть правильно.

"Мова" звірів складається з небагатьох "слів", якими передають­ся задоволення, страх, жах, лють, перехід у напад та інші емоційні стани.

Тварини, які живуть угрупованнями, балакучіші від одинаків, адже їм є про що "поговорити" один з одним.

Серед мавп є і зовсім мовчазні (горили), і дуже балакучі (у слов­нику шимпанзе 35 звуків, у гамадрилів — 40, гібони можуть співа­ти чистими голосами, близькими до голосу людини).

Розвиток психіки та свідомості О7

О кеанічні ссавці також не безмовні. Звуки подають кити. Та «найговіркішими" виявилися дельфіни. Вони вдаються до звукових сигналів найрізноманітнішої частоти. Подані ними ультразвуки слу­жать переважно для ехолокації. Між собою дельфіни "перемовля­ються" свистом (інфразвуки) і хвилями, що близькі за частотою до коливань, які сприймає вухо людини.

Під час дресирування дельфіни надзвичайно швидко навчаються вимовляти слова й навіть окремі короткі фрази людською мовою. Здатність дельфінів до імітації звуків навіть вища, ніж у папуг. Дельфін на ім'я Ельвар навчився вимовляти своє ім'я, слова "більше", "менше", "хлюпни води", "припини це" та інші, та це, звичайно, не є осмислена людська мова, а лише імітування звуків.

Не відповідає дійсності і приказка "німий, як риба": для пере­дачі звуків у більшості риб пристосований плавальний міхур.

"Мова" жестів. Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжу­ється якимись жестами. А іноді "німа розмова" зрозуміла і без будь-

яких "слів".

Бджоли-розвідниці передають інформацію танком: прилетівши до вулика, бджола на сотах робить швидкі колові рухи і водночас крутить черевцем. Якщо корм зовсім близько від вулика, то вона описує криві, близькі до літери О, а коли далі — то схожі на вісімку. Ритм танцю і частота покручувань черевцем дають знати іншим чле­нам сім'ї, чи далеко до корму і чи багато його. Напрямок визна­чається за кутом нахилу осі описуваної фігури відносно вертикалі. Цей кут відповідає кутові між напрямком на сонце і на джерело корму.

Різноманітними є жести, рухи і пози птахів у шлюбний період. Деякі птахи підносять один одному подарунки (рибу, водорості, ягоди, гілочки), що мають символічне значення. При цьому вони прибирають найрізноманітніших поз.

■^т Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст. Під час бійки деякі пта­хи можуть сказати "я здаюся". Переможець, якщо він одного й то-Ч> ж виду з переможеним, ніколи його не зачепить. Галка в такому Р&м присідає, вигинає шию і, відвернувши голову від переможця, ВДставляє йому потилицю, одне з найуразливіших місць у птахів. Розпластаної пози з витягнутою вперед шиєю прибирає переможе­на чайка.

У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо соба-крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не *Усить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наб-

Розділ І Загальні питання психології 90

л ижатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось на­ляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: "Я й так боюся, не чіпай мене".

Коти також уміють розмовляти хвостом. Якщо в кота благодуш­ний настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним з боку на бік, "б'є хвостом".

У козулі хвіст слугує своєрідним семафором. Ізнизу він білий, і, тікаючи, вона зводить хвоста вгору, повертаючи його білою підклад­кою до козенят. У заростях він маячить, як біла хустинка, показую­чи недосвідченим козенятам шлях.

Різноманітними є погрозливі жести у тварин: вишкіряння зубів, вигинання дугою спини, наїжачення шерсті, биття копитом, при­тискування вух тощо. Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою.

У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорос­лий собака накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лап­ки вгору. Зайнявши таку позу, цуценя опиняється в повній безпеці. Мабуть, це один із способів збереження виду, що виробився в про­цесі еволюції.

"Мова" фарб і вогників. За допомогою кольорів тварини ховають­ся від ворога, лякають його, маскуються, підкрадаючись до здобичі, "говорять".

Найяскравішого забарвлення набирає багато птахів та риб у шлюбний період, хоча однозначного пояснення цьому явищу немає: одні вчені вважають, що яскраве забарвлення самцю потрібне, щоб "полонити" самиць, інші гадають, що це турнірна зброя, яка відля­кує суперника, чи просто розпізнавальна ознака. Те, що забарвлен­ня може слугувати "посвідченням особи", незаперечне. Щойно ви­лупленим пташенятам чайки показували грубу подобу голови ма­тері, вирізану з картону. Якщо дзьоб такої картонної моделі буде жовтий з червоною плямою на кінці, як у справжньої чайки, то він викличе різку прохальну реакцію у пташенят, А коли дзьоб буде без червоної плями, то реакція виявиться втричі слабшою.

Різноманітні світні органи та "ліхтарики" також виконують різні функції — від освітлення місцевості для полювання та застережен­ня до запрошення на побачення.

Багато тварин живуть у зграї або стаді, що має багато переваг і під час пошуку їжі, і при захисті від ворога. Водночас такий спосіб існування має й недоліки: коли скупчується багато тварин, швидше вичерпуються запаси кормів, збільшується можливість захворювань, до того ж тварини, відчуваючи бік сусіда, стають менш обережними.

Розвиток психіки та свідомості 7 7

У табунах та групах ссавців установлюється біологічно виправда­на нерівноправність. Як правило, в такій групі є вожак — доросла, дужа й досвідчена тварина, що може постояти за себе рогами, копитами й зубами. Шукаючи для себе кращі кормові угіддя, кращі місця для відпочинку і ночівлі, вожак забезпечує таким чином і всьому табуну кращі умови життя. У диких північних оленів, слонів, вовків вожаками бувають самиці, а в горил, павіанів, диких коней—

самці.

У групах кожного виду існує своя ієрархія зв'язків. Наприклад, у родинах мавп, що складаються з 15—20 особин, усіма діями гру­пи керує старий досвідчений самець. До того ж, у групі буває ще один чи кілька молодих самців і самок і, нарешті, дорослі самки з дітьми або без них. Сварок у цій сім'ї майже не трапляється.

Зовсім інша структура в стаді павіанів, де буває до 50—70 мавп. Вожак угруповання — великий дужий самець — щоразу дає волю іклам. З іншого боку, він піклується про своїх "підлеглих" і, коли треба, першим іде назустріч небезпеці. На відміну від горил, у яких ієрархія виражена слабко, у павіанів її суворо дотримуються: коли павіани вирушають у похід, то йдуть у певному порядку. У центрі — самки з дітьми й підлітками, за ними йдуть вожак і кіль­ка самців. Попереду й позаду також виступають самці. Сигнал небезпеки подають дорослі тварини, які перебувають у даний мо­мент на найзручніших спостережних пунктах. Табун павіанів —- це грізна сила і, коли вони разом, на них не наважується напасти навіть леопард.

У шимпанзе немає постійних груп. Щоденно одні мавпи зали­шають групи, інші приходять. Приблуд не проганяють. Шимпанзе завжди тримаються стадно. У тій частині лісу, де вони живуть, ле­мент не вщухає ні на хвилину.

Не можна однозначно відповісти на питання, як краще жити тваринам одного й того ж виду — разом чи нарізно. Одним краще жити поодинці, іншим — разом, а деякі взагалі не можуть жити окремо.

Більшість тварин різних видів ставляться один до одного байду­же або навіть вороже, та бувають і тварини-друзі. Дружба може бути взаємокорисною (рак-самітник та актинія) і однобічною — вигідною тільки для одного.

Розділ І Загальні питання психології 92