18.8. Оволодіння навичками спілкування

Природа людини, її індивідуальність та стиль спілку­вання з іншими формуються під впливом обставин життя. І приро­ду, й обставини можна змінити. Звичайно, спосіб взаємодії суб'єкта з оточуючими визначається не лише його навичками міжосо-бистісного спілкування. Велике значення має також загальна уста­новка індивіда щодо світу інших людей та самого себе. Однак і ці

Розділ IV Психологія міжособистісних взаємодій 420

с тійкі моделі поведінки, стереотипи мислення та емоційних пере­живань, сформовані під впливом різноманітних обставин і ситуацій міжособистісного спілкування, можуть у відповідних умовах зміню­ватися. Створювати такі умови здатні люди, зацікавлені в самовдос­коналенні.

Можливість саморозвитку значною мірою залежить від сформо-ваності навичок міжособистісного спілкування, від того, наскільки людина зможе зрозуміти, що саме відбувається в процесі її кон­тактів з іншими, від того, чи вдасться їй знайти з ними спільну мо­ву і спільно розв'язувати проблеми.

Метою розвитку навичок спілкування має бути не вдосконалення здатності маніпулювати іншими, а розвиток здатності створювати самому чи спільно з партнерами такі умови й атмосферу стосунків, які б сприяли психологічному зростанню людини, розкриттю її конструктивних можливостей.

Напрям практичної психології, змістом якого є підвищення ко­мунікативної компетентності людини й оволодіння нею навичками та прийомами міжособистісного спілкування, має у літературі різні назви: соціально-психологічний тренінг (СПТ), лабораторний тренінг, групова психотерапія, активне соціально-психологічне нав­чання, тренінг сенситивності та ін. Він дає змогу розв'язувати цілу низку питань, поставлених суспільною практикою до підготовки керівників, учителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів, спортивних тренерів, лікарів, практичних психологів — усіх, чия діяльність реалізується в царині спілкування.

Існують три основні різновиди соціально-психологічного тренінгу: особистісно орієнтований, поведінковий та ситуаційний. Кожен із них реалізує свій власний підхід до розвитку комунікатив­ної компетентності, ґрунтуючись на різних уявленнях про ключовий фактор, що визначає успішність спілкування.

Особистісно орієнтований тренінг основну увагу приділяє усвідомленню та кореляції цінностей, установок, позицій, що вира­жають ставлення особистості до спілкування і виступають посеред­ником у її взаємодії з навколишнім світом. У контексті цього підхо­ду спілкування особистості розглядається як зовнішній вияв її внутрішнього світу, основними детермінантами спілкування вважа­ються властиві особистості почуття, потреби, ціннісні орієнтації, переконання, очікування та прагнення.

Поведінковий тренінг спрямований на усвідомлення власного "поведінкового репертуару" і збагачення діапазону можливих за­собів, прийомів спілкування. Основна увага приділяється аналізу

18 Спілкування 421

в ластивих індивіду паттернів поведінки і виробленню нових, більш ефективних способів і прийомів спілкування.

Ситуаційно орієнтований тренінг базується на багатоаспектному аналізі ситуацій міжособистісної взаємодії. Розрізняють дві основні форми ситуаційно орієнтованого тренінгу:

• ситуаційний, в якому ситуація розглядається як реальність соціа­ льних стосунків (в основі лежить соціодрама Дж. Морена);

• тренінг сенситивності, в контексті якого основна увага приді­ ляється аналізу міжособистісних ситуацій, що виникають безпосе­ редньо в групі ("тут і тепер"). Основним механізмом психоко­ рекції в цьому разі виступає научіння на основі власного досвіду спілкування, через отримання різноманітного досвіду переживань у ситуаціях міжособистісної взаємодії. Безпосередні цілі тренінгу сенситивності полягають у розвитку особистісної та міжосо­ бистісної рефлексії, емпатії, чутливості до групових процесів, умінь діагностувати та адекватно реагувати в ситуаціях міжосо- бистісного спілкування.

Методами СПТ є лекції, семінари, бесіди з соціально-психо­логічних проблем, а також активні методи типу дискусій, рольових ігор тощо. Ці методи, як правило, використовуються в комплексі. Вони характеризуються орієнтацією на широке застосування нав­чального ефекту групової взаємодії, реалізацію активності кожного і є своєрідним варіантом навчання за моделями.

Можливість навчання спілкуванню підводить до необхідності йо­го організації вже в процесі професійної підготовки студентів, щоб запобігти "експериментуванню" та "вправлянню" молодих вчителів на учнях.

ольні запитання та завдання

Ж&?.№жф&£^^

1. Визначте поняття спілкування. Що є змістом спілкування?

2. Схарактеризуйте функції та форми спілкування.

3. Розкрийте структуру спілкування.

4. За якими критеріями розрізняють види спілкування?

5. У чому полягас специфіка педагогічного спілкування?

6. Що таке вербальна і невербальна комунікація?

7. У чому виявляється та від чого залежить ефективність спілкування?

8. Які стилі спілкування Ви знаєте?

9. Як відбувається процес оволодіння навичками спілкування?

Розділ IV Психологія міжособистісних взаємодій 422

Л ІТЕРАТУРА

Б одалев А. А. Личность и общение: Избр. трудьі. — М., 1983.

Вачков И. В. Основьі технологии группового тренинга. Психотехники, — М., 2000.

Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. —

К„ 1989.

Добрович А. В. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. — М, 1986. Долинська Л. В., Гоголь О. В., Зітенко Л. М. Педагогічне мовлення. — К., 1996. Емельянов Ю. Н. Активное социально-психологическое обучение. — Л., 1985. Кан-Калик Ю. А. Учителю о педагогическом обілений. — М., 1987. Коць М. І. Майбутній учитель: готовність до професійного спілкування. —

Луцьк, 1999. Леонтьев А. А. Педагогическое общение. — М., 1979.

Петровская Л. А. Компетентность в общении: социально-психологический тре-нинг. - М., 1989.

Проблема общения в психологии / Под ред. Б. Ф. Ломова. — М., 1981.

Яценко Т. С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих учи-телей. - К., 1987.

Психологія міжособистісних стосунків 19.1. Відносини, стосунки та ставлення

_г

либинний зміст людського "Я" виявляється в люд­ських стосунках і яскравими, неповторними барва­ми вплітається в канву об'єктивних суспільних відносин, особливий рівень яких становлять міжособистісні стосунки, базовані на певних діях, почуттях людини, що виникають у неї з приводу інших людей, їх поведінки, діяльності, позиції у суспільстві.

В українській мові існує специфіка вживання термінів "відноси­ни" і "стосунки". Термін відносини {зв'язки, взаємозв'язки) вживаєть­ся тоді, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами, Нап­риклад, міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо. Поняття стосунки {взаємини, взаємовідносини) використовується переважно тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) в процесі спілкування.

Термін "відносини" введений ще Арістотелем для відображення певного способу буття людини та пізнання нею навколишнього

19 Психологія міжособистісних стосунків 423

с віту. За В. М. Мясищевим, відносини — це інтегральна система вибіркових свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, яка виражається в діях, реакціях і переживан­нях людини та відображає ЇЇ основні потреби й інтереси. Система відносин індивіда з навколишнім світом (люди, речі, професійна діяльність тощо) утворює внутрішній світ людини.

Узагальнено усі види відносин можна поділити на дві групи. До першої належать відносини позитивної спрямованості психічної ак­тивності людини, тобто ті, що зближують, об'єднують людей. До другої групи належать відносини негативної спрямованості психічної активності людини — ті, які розділяють, роз'єднують людей.

Відносини формуються у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, тобто "виростають" (за В. М. Мясищевим) з педагогічної, медичної і виробничої практики в процесі набуття людиною жит­тєвого досвіду та встановлення міжособистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки — це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей одне на одного в процесі різних видів спільної діяльності, і зокрема спілкування, та суб'єктивно пе­реживаються і оцінюються ними.

Стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єдну-вальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер. Перева­жання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості. Іншими словами, міжособис­тісні стосунки включають систему настанов (установок), ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина. Так, автор книги "Людські якості" А. Печчеї заз­начав: "Мені пощастило жити вільною людиною і я залишався нею навіть у в'язниці та й помру вільним. Але це б не мало сенсу, якби я не був пов'язаний глибоким почуттям братерської любові з інши­ми представниками роду людського. Головне — людська особистість, вона важливіша за будь-які справи та ідеї, бо без людей усі вони нічого не варті. А головне, в кожному з нас і в нашому житті — си­ла любові: адже лише завдяки їй наше життя перестає бути коротким епізодом і набуває змісту вічності".

Любов, взаємоповага між людьми, терпимість один до одного — це та дорога, яку людство, починаючи з часів зародження християн­ства, пов'язувало зі своїм утвердженням на землі. Якщо стати на

Розділ IV Психологія міжособистісних взаємодій 424

п ротилежну позицію (а вона також визріла ще у ранні часи), то логічно дійти висновку Ж.-П. Сартра: "Пекло — це інші". І кожен з нас обирає свою дорогу в міжособистісних стосунках. Тому зага­лом для людства вона звивиста і складна (М. В. Славчик).

Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини люди­ною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія — це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумов­леність і взаємозв'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін виступає як причина певної поведінки та ставлення іншої і, як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Як­що в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то це призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їх розв'язання. Це стимулює формування здатності людини до саморозвитку, само­вдосконалення та встановлення нових взаємин між окремими гру­пами людей і соціальних взаємовідносин в цілому, які складаються в процесі міжособистісної взаємодії. Така взаємодія опосередко­вується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостя­ми організації спільної діяльності людей і є підґрунтям для форму­вання соціально-психологічного клімату в різних професійних, політичних об'єднаннях та об'єднаннях за інтересами. Позитивний аспект взаємодії в процесі становлення і розвитку взаємин між людьми передбачає необхідність взаєморозуміння між ними.

Взаєморозуміння — це спосіб налагодження відносин між окреми­ми людьми, соціальними групами, що передбачає обмін думками, цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморо­зуміння є найважливішим показником успішності соціально-пси­хологічного спілкування, об'єктивною основою якого виступає спільність інтересів, поглядів, цілей тощо. Воно має винятково важливе значення для успішної спільної діяльності людей, їх міжо­собистісної взаємодії, як певної форми життєдіяльності, способу передачі форм культури та суспільного досвіду. В процесі такої взаємодії, суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Людина самовиражається і самостверджується, виявляючи свої індивідуальні властивості, реалізуючи цілу низку соціальних функцій. Отже, міжособистісна взаємодія та спілкування — явища поліфункціональні.

19 Психологія міжособистісних стосунків 425

В иходячи зі сказаного вище, можна визначити міжособистісні стосунки як психологічний феномен, що неминуче виникає в про­цесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства — політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток взаємин у бік ще більшої товариської згуртова­ності учнів.

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості.

Ставлення — це позиція особистості до навколишнього і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно кого-небудь (чого-небудь). Прояви ставлення пов'язані з емоційни­ми переживаннями.

Міжособистісні стосунки — це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система міжособистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які виз­начають зміст спільної життєдіяльності людей.

У вітчизняній та зарубіжній психології в міжособистісних сто­сунках прийнято вирізняти три основні компоненти регулювання поведінки людей: когнітивний, емоційний, інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої себе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій та суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність — узгодженість емоційних ставлень, внутрішньоособистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення — незадоволення (собою, партне­ром, роботою, умовами життя взагалі тощо).

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими дво­ма і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособистісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю—несуміс­ністю людей. Вона може виникнути навіть при першому візуально­му контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосе­реднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин — інтимно-любовні стосунки (дружба,

Розділ IV Психологія міжособистісиих взаємодій 426

к охання); або ж, при негативній взаємодії — у ворожість, самот­ність, тощо. Міжособистісна привабливість (непривабливість) вини­кає і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних (негатив­них) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного (негативного) досвіду взаємодії.