Генетичний ризик при діабеті (r. F. Mueller, I. D. Young, 2001)

Група	Генетичний ризик, %
ІЗЦД Популяція Один алель DR3 або DR4 HLA DR3/DR3 DR4/DR4 HLA DR3/DR4 Для родичів Сибси Немає антигенів схильності 1 антиген 2 антигени 2 антигени DR3/DR4 Нащадки Хвора мати Хворий батько	0,2 0,25 0,75 2,5 7 1 5 16 20–25 4 2–2,5 5
ІНЗЦД Популяція Для родичів першого ступеня	4–5 (вік 20–74) 10–15

Інсуліннезалежний цукровий діабет тип 2 (ІНЗЦД) починається в зрілому віці і пов’язаний з резистентністю клітин різних органів і тканин до цукрознижуючої дії інсуліну. Метаболізм глюкози і збереження нормальної толерантності до неї визначається секрецією інсуліну бета-клітинами, швидкість якої залежить від рівня глюкози в крові, і дією інсуліну на периферії. На чутливість тканин до інсуліну впливають вік, надмірна маса тіла, артеріальний тиск, ІХС, дисліпідемія, куріння, тренованість організму.

Генетичні механізми розвитку інсулінорезистентності при цукровому діабеті типу 2 гетерогенні. Причиною можуть бути різні мутації генів інсулінового рецептора (виявлено більше 30 мутацій), глікогенсинтетази, протеїнфосфокінази, фактори транскрипції та ін. (табл. 7.8). При вивченні генів-кандидатів вдалося виділити моногенно успадковані форми цукрового діабету MODY (maturity-onset diabetes of young) — діабет дорослих у молодих. MODY виявляється у 2–3 % хворих із цукровим діабетом.

Таблиця

Гени схильності до цукрового діабету

(Jean Marx, 2002)

Ген	Функція	Ефект
HNF–4-, HNF-1-, IPF-1, NeuroD1	Фактори транскрипції	Зниження секреції інсуліну, MODY
HNF-1-	Фактор транскрипції	Зниження секреції інсуліну, MODY
Глюкокіназа	Метаболізм глюкози	MODY
Калпаїн-10	Протеаза	Невідомий, діабет II типу у мексиканців і афроамериканців
PPAR-	Фактор транскрипції	Зниження чутливості до інсуліну
Інсуліновий рецептор	Передача сигналу в клітину	Зниження секреції і чутливості до інсуліну
IRS1 і 2	Сигнальний шлях інсуліну	Зниження чутливості до інсуліну
Akt2	Сигнальний шлях інсуліну	Зниження чутливості до інсуліну
11--HSD	Синтез глюкокортикоїдів	Підвищення рівня ліпідів, зниження чутливості до інсуліну
UCP2	Зниження синтезу АТФ	Зниження секреції інсуліну
Резистин	«Гормон» жирових клітин	Зниження чутливості до інсуліну

Шизофренія, ймовірно, є групою захворювань з різними генетичними дефектами і загальної симптоматологією. Визначено кілька головних генів-кандидатів.

1) Ген катехол -O-метилтрансферази (СОМТ, 22q11) бере участь в деградації катехоламінів, включаючи допамін. СОМТ є головним ферментом деградації допаміну в префронтальній ділянці кори. Описано генетичний поліморфізм СОМТ, пов’язаний з присутністю валіну або метіоніну в 108 положенні (коротка форма СОМТ) або в 158 положенні (довга форма СОМТ). Вал-СОМТ алель у хворих на шизофренію зустрічається достовірно частіше.

2) Другий ген-кандидат — ген серотонінового рецептора 5-НТ2A (13q32). Відмічено зв’язок між шизофренією і поліморфізмом гена Т102С.

3) Третій ген-кандидат DISC-1 (Disrupted in schizohprenia, 1q32), був виявлений у шотландській сім’ї з високою частотою психічних захворювань і збалансованою транслокацією, що веде до розриву цього гена. Участь гена DISC-1 в розвитку шизофренії підтвердилася і в дослідженнях фінських сімей. Білковий продукт гена поки не охарактеризований, так часмо, як і механізм його внеску у розвиток шизофренії. Дослідження останніх років показали, що середовищними факторами сприяння розвитку шизофренії можуть бути пологова травма і неонатальні вірусні інфекції. Так, в спинномозковій рідині у 29 % хворих на шизофренію було виявлено нуклеотидні послідовності, гомологічні ретровірусним pol генам. Непрямим доказом ролі вірусних інфекцій служить велика частота хворих на шизофренію серед народжених взимку.