4. Захист репутації та запобігання моральній шкоді

З огляду на практику Європейського Суду, яка встановлює вищі вимоги до визнання моральної шкоди урядовцям та громадським і політичним діячам, правові гарантії в цій галузі варто розглядати окремо для них і приватних осіб. Прямо визнано, що журналісти не повинні доводити достовірність своїх оціночних суджень, якщо ті не подаються як факти87. Подібну норму містить і український закон про інформацію, який заборонив позови про відшкодування моральної шкоди від імені державних органів і місцевого самоврядування.

Державні службовці та політичні діячі, звичайно, мають право подавати приватні позови, відповідальність журналістів та ЗМІ за моральну шкоду цим особам (в т.ч. зареєстрованим кандидатам на виборні посади) можлива за умови доведення злого умислу журналістів або редакцій, тобто усвідомлення ними перед поширенням інформації її недостовірності або неправомірності її поширення88 (як-от умисне розголошення конфіденційної інформації). ЗМІ в Україні мають бути добре обізнаними з цими нормами, адже закон про інформацію нечітко визначає випадки, коли поширення певної конфіденційної інформації визнається правомірним на підставі правової презумпції, без визнання її суспільно значущою за рішенням суду.

Навіть у приватних позовах оціночні судження не повинні підлягати доказуванню щодо їх достовірності чи правдивості, надто коли йдеться про громадських чи політичних діячів. При чому Європейський Суд допускає, що в цих випадках може йтися про правомірність навіть образливих і провокаційних виразів89. Порушенням ст. 10 Конвенції у тій справі було визнано покарання за вислів щодо відомого політичного діяча, ніби він "не нацист, а просто ідіот!" Натомість українське законодавство виключає "образу" з-під захисту оціночних суджень у ЗМІ90. Так, один із судів першої інстанції присудив відшкодування міському голові у сумі 2100 грн. за "образливі" вирази в статті про нього на кшталт: "Не знається на управлінні економікою сучасного міста" і "не надто розуміє, хто його обрав і кому він служить"91.

Єдиним винятком щодо можливості ширшого застосування обмежень задля захисту репутації є знову таки судді, і Європейський Суд у кількох справах підтвердив їх правомірність в інтересах підтримання цього авторитету правосуддя.

5. Інформація про очікувані та попередні результати голосування

Доступ ЗМІ до інформації про очікувані та попередні результати голосування та її поширення є не лише засобом агітації, що може істотно вплинути на рішення та поведінку виборців. Ця інформація дозволяє також запобігти порушенням при підрахунку голосів. ЗМІ повинні мати право оприлюднити цю інформацію негайно після закінчення голосування, як і результати опитувань виборців на виході з дільниць чи подібних заходів встановлення попередніх результатів виборів.

Проте, слід пам'ятати, що засоби масової інформації не виконують функції спостерігачів за виборами. Окрім браку юридичних повноважень, причиною є те, що ЗМІ не повинні обмежувати подібними функціями професійну діяльність журналістів і мають інформувати громадськість і про інші події, пов'язані з виборами.

В Україні діють заборони на поширення - не тільки через засоби масової інформації! - даних про результати опитувань громадської думки про партії чи кандидатів за 15 днів до дати виборів, а щодо волевиявлення виборців у день виборів - до закінчення голосування92.

Вимоги в деяких країнах-кандидатах на вступ до ЄС відрізняються не дуже значно. Так, у Польщі заборонено поширення інформації про очікувані результати виборів до сейму, в т.ч. даних соціологічних опитувань, за 12 днів до виборів93.

В Угорщині підсумки опитувань виборців не підлягають оголошенню за вісім днів до дати виборів, а з полудня напередодні цієї дати не є порушенням тільки інформування про процедуру виборів та заклики до виборців взяти участь у виборах 94.

В Чехії заборонено оприлюднювати дані опитувань за сім днів до виборів, крім того, жодних результатів опитувань виборців не можна оприлюднювати до закриття виборчих дільниць95.

Загальна заборона поширення інформації про опитування виборців чи інші очікувані результати виборів, як показує практика Франції, не є ефективною протидією маніпуляції думкою виборців. На нашу думку, українське законодавство доволі вдало регулює поширення таких даних з огляду на обов'язки ЗМІ дбати про достовірність інформації: вони повинні вказувати організатора і час опитування, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання і статистичну оцінку можливої помилки96. Цікаво, що в ст. 25 Закону про інформацію право на проведення соціологічних досліджень надано лише державним органам і громадським організаціям, що може створити додаткові обмеження до поширення відповідної інформації, одержаної безпосередньо від суб'єктів підприємництва.

Важливі приклади самообмежень щодо поширення такої інформації містять Правила поведінки журналістів британської державної телерадіокомпанії Бі-Бі-Сі. Так, заборонено публікувати дані опитувань виборців, які проводилися телефоном чи в інший спосіб, що дозволяє уникнути ідентифікації особи, що проводила ці опитування. Так само дані опитувань по Інтернету та іншими інтерактивними засобами повинні містити вказівку, що ці опитування не є представницькими і не відображають громадської думки з певного питання. Дані про такі опитування повинні надаватися виключно в абсолютних цифрах, а не процентах.