8. Редакційна політика змі

Редакційна політика, себто внутрішні правила контролерів інформації, напевно, найменше вдається до законодавчого регулювання, бо щільно пов'язана саме з механізмами саморегуляції і включає різноманітні офіційні документи окремих ЗМІ. Як локальні нормативні акти, редакційна політика регулює широке коло питань, до найважливіших з яких у ЄС відносять:

1) права та обов'язки журналістів як професійних творчих працівників, а також контролерів інформації;

2) політична орієнтація засобу масової інформації та правила щодо оприлюднення думок і поглядів осіб іншої політичної орієнтації;

3) заборона пропаганди нетерпимості та дискримінації, також за ознакою політичних переконань;

4) правила відокремлення програмних і рекламних продуктів та договорів про них;

5) редакційна і комерційна таємниця і порядок обмеження доступу до інформації;

6) прийнятні джерела інформації та захист даних про такі джерела;

7) правила щодо спростування інформації та права на відповідь;

8) правила відносин із споживачами програмних і рекламних продуктів33.

Міжнародна федерація журналістів 1993 року ухвалила Посібник з демократії для ЗМІ, який також може стати корисним інструментом саморегуляції для українських ЗМІ. В законах окремих країн-кандидатів на вступ до ЄС передбачено додаткові гарантії для журналістів, як-от у Словенії заборонено припиняти контракти, змінювати чи погіршувати іншим чином становище журналістів на підставі вираження ними думок чи оцінок, які відповідають редакційній політиці або критеріям і стандартам професійної діяльності34.

В різний час журналісти прагнули узгодити норми саморегуляції в здійсненні прав на свободу інформації, щоб не обернути свою професію, як указано в Мюнхенській декларації обов'язків і прав журналіста 1971 р., на професії пропагандиста і рекламіста. Австрійська рада преси оголошує постійний самоконтроль спільноти журналістів як найефективніший засіб забезпечення свободи слова.

Такі норми професійної поведінки істотно відрізняються від норм "політичної коректності", адже вони: а) документально зафіксовані; б) застосовуються до певних осіб і груп осіб; в) підлягають періодичному перегляду згідно з наперед узгодженими процедурами. Це дозволяє виборцям та іншим споживачам судити про якість виконання журналістами своїх професійних обов'язків. Хоча неписана редакційна політика існує майже завжди, в правовому сенсі він є квазістандартом, звичаєм, що, зрештою, призводить до обмеження незалежності ЗМІ, корупції і, зрештою, зниження довіри громадськості до ЗМІ та їх працівників у цілому.

Ці правила можна умовно класифікувати за трьома групами обов'язків журналістів і ЗМІ: сумлінність у збиранні та поширенні інформації; незалежність професійної діяльності; повага до людських прав і гідності. Окрему групу становлять норми, пов'язані з інформацією про кримінальне судочинство, які часто регулюються спеціальним законодавством.

Нарешті, не треба забувати про те, що в Україні всі засоби масової інформації є звичайними роботодавцями, а отже, зобов'язані виконувати вимоги законодавства про колективні договори. Цьому сприяють і недавні поправки до закону про профспілки відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 87 про свободу асоціації. З червня 2003 р. державні органи навіть позбавлено права відмовити в легалізації професійних спілок (в т.ч. творчих працівників) шляхом повідомлення35. Це стало кроком до адаптації права України до міжнародних норм, що становлять важливу гарантію неза-лежності ЗМІ, зайнятості журналістів та сприятливіших індивідуальних та колективних угод за умови досі недостатньої деконцентрації ЗМІ в Україні.

Інформація про наявність чи відсутність редакційної політики в окремих засобах масової інформації також має бути предметом неза-лежного моніторингу, але не повинна впливати на рішення регуляторних та інших державних органів щодо цих ЗМІ.