Управління грошовими коштами при спекулятивних операціях

Практика здійснення спекулятивних операцій на ф'ючерсних ринках вже відпрацювала обов’язкові умови, які можна сформулювати у вигляді зведення правил успішної спекуляції.

Правило 1. Спекулювати тільки тими засобами, які гравець може дозволити собі втратити.

Правило 2. До початку кожної операції встановити рівень ризику і бажаний рівень прибутку.

Правило 3 Метою операцій повинно бути отримання великих прибутків і малих збитків.

Правило 4. По кожній позиції можна ризикувати не більше ніж 5% спекулятивного капіталу.

Правило 5. Переконатися, що середній прибуток принаймні в 10-15 разів більше витрат по операції.

Правило 6. Не захоплюватися побудовою пірамід.

Як відзначають фахівці, приведені вище за правило управління грошовими коштами спекулянта можуть допомогти йому вести операції більш ефективно, проте не замінюють необхідності глибокого аналізу ринку. Саме поєднання ринкового аналізу і умілого управління грошовими ресурсами дає добрий шанс на успіх в торгівлі.

Спекулятивні операції складають зараз вельми важливу частину біржового обороту. Особливо зросла спекуляція на найактивніших ф'ючерсних ринках, де вона за оцінками досягає 60-70% всіх операцій. Останніми роками зростання спекулятивних операцій помітно посилилося, об'єктами їх сталі не тільки ф’ючерсні контракти, але і опціони і комбінації операцій з ф'ючерсами і опціонами.

Короткі висновки

1. Присутність спекулянтів є життєво важливою для ф'ючерсних ринків. Вони забезпечують можливість перенесення ризиків для хеджерів і ліквідність, що дозволяє хеджерам проводити операції у великому об'ємі.

2. Спекулянт не зацікавлений у володінні наявним товаром, його головною метою є правильне прогнозування зміни ф'ючерсних цін і витягання вигод з цього за рахунок покупки і продажу ф'ючерсних контрактів. Він купує ф'ючерсні контракти, коли передбачає подальше збільшення цін, розраховувавши продати їх надалі за більш високою ціною. Він продає ф'ючерсні контракти, передбачаючи падіння цін в майбутньому, з надією відкупити їх за більш низькою ціною і отримати прибуток.

3. Ф'ючерсні ринки надають спекулянтам дуже привабливу можливість отримання прибутку за рахунок високого показника левериджу. Як правило, тільки 5-10% вартості контракту необхідно внести, щоб стало можливим отримання прибутку від зміни вартості всього контракту.

4. Скалпер є типом спекулянта, який веде операції при щонайменшій зміні цін, укладаючи велике число операцій. Практично не переносить відкриті позиції наступного дня.

5. Одноденний спекулянт тримає позицію відкритою

протягом торгового дня, рідко переносячи її на наступний день. Об'єм його операцій менше чим у скалпера.

6. Позиційний спекулянт тримає позицію протягом

визначеного періоду часу - від декількох днів до декількох місяців. Він не зацікавлений у використовуванні дрібних коливань цін, а грає на довгострокових тенденціях ринку.

7. Спредер веде операції, використовуючи співвідношення цін декількох ф'ючерсних контрактів.

РОЗДІЛ 12. ОПЕРАЦІЇ З ОПЦІОНАМИ НА Ф'ЮЧЕРСНИХ ТОВАРНИХ БІРЖАХ

Поява опційних операцій на ф'ючерсних ринках

Опціони на ф'ючерсні контракти - відносно новий вид операцій в торгівлі на термін. їх призначення схоже з ф'ючерсами: вони надають страхування від ризиків або можливість спекуляції. Але на відміну від хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів операції з опціонами не завжди виділені організаційно, тобто якимсь певним місцем в торговому залі, і не обмежені максимальними коливаннями цін.

Стратегія використовування опціонів і їх комбінацій з ф'ючерсними контрактами більш різноманітна і приваблива для широкого круга учасників біржових операцій.

На американському ринку опціони на ф'ючерсні контракти вперше були введені в жовтні 1982 р., коли торгова біржа Чикаго почала торгівлю опціонами на ф'ючерсні контракти по облігаціях Казначейства США. Успіх цього виду контрактів сприяв розповсюдженню опціонів на ф'ючерсні контракти по інших цінних паперах, а потім і по товарах.

Проте опціони не є чимось новим. Це поняття використовувалося для посилення фінансових гарантій як цінних паперів, так і фізичного товару або нерухомості. На відміну від фундаментального, технічний аналіз вивчає ефект попиту і пропозиції, тобто перш за все самі цінові зміни. Його часто називають чартизмом, оскільки він полягає в побудові різних видів діаграм, графіків, вивченні показників відкритих позицій і об'ємів торгівлі, а також і інших чинників.

Такий підхід відображає основне положення прихильників технічного аналізу, які вважають, що все, що відбувається на ринку - починаючи від катастроф і закінчуючи психологією трейдерів - автоматично веде або до зростання, або до падіння ціни.

Як відзначають фахівці, такий аналіз може бути корисним із наступних причин:

прогноз цін: фахівці технічного аналізу можуть

прогнозувати зміни цін або з урахуванням фундаментального аналізу, або тільки на базі графіків і діаграм;

визначення часу;

аналіз графіків набагато краще підходить, ніж фундаментальний аналіз, для точного визначення часу відкриття і закриття позиції;

основний індикатор: якщо дії самого ринку усувають дію на нього, тоді рухи цін можна розглядати як основний індикатор ринку.

Це дозволяє, по-перше, відкривати і закривати позиції, не враховуючи, чому ціни рухаються в одному напрямі або в іншому. По-друге, незвичайний рух цін може бути сприйнятий як сигнал, що якась дія на ринок не була врахована у фундаментальному аналізі і потрібне додаткове дослідження.

Технічний аналіз направлений на рішення таких задач, як вивчення динаміки цін у минулому з метою побудови певної моделі його руху. Ця модель використовується для кількісного прогнозування рівня цін в майбутньому, заснованого на дослідженні специфічних рис і динаміки зміни цін ф'ючерсного контракту; виявлення психологічного настрою учасників торгів, їх готовності купувати або продавати

ф'ючерсні контракти. Широке використовування технічного аналізу пояснюється тим, що маса дрібних і середніх спекулянтів не має нагоди затрачувати значні засоби на сучасні методи фундаментального аналізу, але в той же час вони постійно одержують біржову інформацію, яка служить основою для складання механічних прогнозів.

На провідних біржових ринках опційні операції стали практикуватися починаючи з 70-років. Так, на ринку США цьому сприяло створення в 1973 р. Опційної біржі Чикаго. Ця біржа обладнала спеціальне місце для ведення торгівлі, ввела стандартизовані опційні контракти і кліринговий механізм для забезпечення фінансової цілісності цих контрактів. Засновником опційної біржі Чикаго була найбільша біржа США і світу - торгова біржа Чикаго. Проте на відміну від останньої, опційна біржа була задумана і дотепер залишається виключно опційною біржею цінних паперів. Причина цього, по-перше, - більш суворе законодавство США відносно введення товарних опціонів, а по-друге, - перспективність американського ринку цінних паперів.

Створення опційной біржі Чикаго швидко трансформувало опційний бізнес з невеликого і фрагментарного ринку в централізований ринок, що став значно більш ліквідним і ефективним, ніж його позабіржовий попередник.

В розширенні практики опційної торгівлі у багатьох випадках певну роль зіграли банки, що підказували біржам, що найбільш цікавить їх клієнтів. Так, наприклад, після падіння цін на нафту в кінці 1982 р. і на початку 1983 р. американський банк "Фест нейшн бенк енд траст компані оф Талса" почав

вивчати можливості використовування ф'ючерсних контрактів в цілях зниження ризику при фінансуванні проектів, пов'язаних із здобиччю нафти і газу. Робота з клієнтами виявила, що нафтопереробні компанії більш охоче вдаються до страхування ціни за наявності опціонів. Ця інформація підштовхнула Нью-йоркську товарну біржу ввести в кінці 1986 р. опціони на свої ф'ючерсні контракти по нафті і нафтопродуктам.