5.4. Біржові товари
Торгівля на біржах здійснюється товарами, що дістали назву біржових. До біржових належать товари, що відповідають таким вимогам:
• характеризуються масовістю випуску, великою кількістю виробників і призначаються для широкого кола споживачів;
• є стандартними, тобто відповідають встановленим вимогам щодо якості та інших параметрів, передбачених чинним законодавством, і взаємозамінними у межах певних груп і видів товарів;
• характеризуються вільним ціноутворенням, тобто ціни на них встановлюються на основі попиту і пропозиції в умовах здорової конкуренції.
У практиці світової біржової торгівлі виокремлюють три основні класи біржових товарів:
• речові;
• цінні папери;
• іноземна валюта.
У кожному із названих класів не всі вироблені товари можуть стати об'єктом біржової торгівлі, а лише ті, що відповідають зазначеним вимогам.
З розвитком біржової торгівлі перелік біржових товарів збільшується і ускладнюється. Насамперед це стосується класу цінних паперів. З появою ф'ючерсних контрактів на індекси фондового ринку і процентних ф'ючерсів перелік класів можна було б збільшити в кілька разів. Розглянемо основні класи біржових товарів.
Основну питому вагу у світовому біржовому товарообігу займає торгівля речовими товарами. До біржового товару, яким здійснюють торгівлю на товарних біржах, належить не вилучений з обігу товар певного виду і якості, а також стандартний контракт на зазначений товар, допущений до торгів біржею згідно з правилами біржової торгівлі.
Характерні особливості речового біржового товару :
• масовий характер виробництва і споживання;
• стандартність;
• добра збережуваність;
• транспортабельність;
• незалежність якісних характеристик товару від конкретного споживача;
• змінність цін під впливом природних, сезонних, політичних та інших чинників.
Отже, біржовий товар є масовим, однорідним, кількісно і якісно стандартизованим, взаємозамінним, знеособленим і з огляду на високий рівень попиту і пропозиції ним торгують у великих обсягах, що дає змогу виявити його більш реальну рівноважну (ринкову) ціну.
Біржовий товар, як правило, є сировиною або напівфабрикатом, оскільки основним при його класифікації є те, що такий продукт повинен пройти тільки технологічну стадію первинної обробки.
Згідно з правилами біржової торгівлі у США та інших країнах з усталеними ринковими відносинами готові до споживання продукти промислового виробництва не допускаються на біржові торги, оскільки вважається, що регулювання обсягів виробництва таких товарів залежить від волі їх виробників, які відтак можуть істотно впливати на рівень біржових цін.
Товари, за якими здійснюються торги на товарних біржах, об'єднують у п'ять груп, що охоплюють понад 70 найменувань товарного асортименту на біржах реального товару і 148 - на ф'ючерсних біржах.
1 . Сільськогосподарська продукція і сировина:
• зернові культури (пшениця, кукурудза, рис, овес, ячмінь, жито);
• насіння олійних і продукти їх переробки (насіння соняшнику, льону і бавовнику, соєві боби, шрот);
• текстильна сировина сільськогосподарського виробництва (бавовна, джут, натуральний і штучний шовк, пряжа, мита вовна, льон);
• натуральний каучук.
2. Продовольчі товари:
• цукор;
• рослинна олія;
• арахіс;
• концентрат апельсинового соку;
• кава;
• какао-боби;
• м’ясо.
3. Лісоматеріали:
• пиломатеріали
• фанера.
4. Кольорові і дорогоцінні метали:
• кольорові метали (мідь, олово, свинець, нікель, цинк, алюміній);
• дорогоцінні метали (золото, платина, срібло).
5. Енергоносії:
• сира нафта;
• скраплений газ;
• мазут;
• дизельне паливо;
• бензин;
• газойль;
• газ.
Істотною властивістю біржового товару поряд із масовим характером його виробництва і споживання, вільним встановленням цін є його якість. До якості біржового товару висуваються особливі вимоги.
Як відомо, якість продукції - це сукупність характеристик щодо її спроможності задовольняти встановлені потреби.
Якість товару залежить від фізичних, хімічних і біологічних властивостей, а також від відповідності товару функціональним, естетичним, ергономічним, економічним та іншим вимогам. Кожний вид товару можна характеризувати з погляду його властивостей, якості і показників якості. Проте товар може мати корисні властивості, але не мати високої якості. У зв'язку з цим біржова торгівля ставить жорсткі вимоги до інформації про якість товару. Такими вимогами є повнота інформації, її достовірність, єдність в оцінюванні якості товару всіх учасників біржової торгівлі.
Нині існує багато джерел інформації про якість продукції, але у біржовій торгівлі найчастіше використовують рекламні дані про товар, експертні висновки товариств і спілок споживачів, стандарти. Найповнішу і найдостовірнішу інформацію про якість продукції містять стандарти, більшість з яких (близько 80%) регламентують вимоги до продукції, їх ще називають стандарти або технічні умови.
Для зниження ризику невиконання біржових операцій інформації про якість продукції, що міститься в стандартах, недостатньо, оскільки біржа відповідає перед клієнтами не за інформацію про товар, а за сам товар, його кількість і якість. Для того щоб біржа була упевнена в адекватності товару, здійснюють експертизу цього товару. Однієї з форм експертизи в цивілізованому світі є сертифікація продукції і систем якості на підприємствах, що виробляють її. Сертифікація продукції є дієвим інструментом управління якістю і чинником, що зміцнює упевненість продавців, покупців і споживачів у якості товару.
Для оцінювання якості біржового товару варто орієнтуватися на такі джерела:
• інформацію про якість, що міститься у стандартах та інших нормативно-технічних документах;
• сертифікацію продукції як засіб кваліфікованого й обґрунтованого визначення відповідності якості продукції вимогам стандартів і контрактів;
• сертифікацію систем якості як засіб підтвердження спроможності виготовлювача забезпечувати високу якість продукції і стабільність її виробництва.
Дуже часто товари втрачають свою якість і знецінюються через порушення правил пакування, неправильне збереження, транспортування, коли під впливом різноманітних зовнішніх чинників - механічних, кліматичних, біологічних та інших - відбуваються кількісні і якісні зміни. У таких випадках необхідно здійснювати вхідний контроль якості продукції при надходженні її на біржовий склад.
Незважаючи на широкий асортимент товарів, що отримують біржову сертифікацію, в обсязі торгів на біржах світу сільськогосподарська продукція і матеріали займатимуть і надалі центральне місце і їх обсяг перевищуватиме половину біржового обігу. У групі товарів сільськогосподарської продукції понад 50% усього асортименту припадає на такі підгрупи: насіння олійних і продукти їх переробки, зернові культури, живі тварини і м'ясо.
Поруч з речовими товарами, яким належить чільне місце в біржовій торгівлі, на біржовому ринку важливим товаром є цінні папери.
Поняття цінного паперу багатогранне, оскільки пов'язані з ним економічні відносини дуже складні, постійно видозмінюються і розвиваються. А це породжує нові форми цінних паперів.
Цінний папір - це особливий товар, що обертається на власному ринку - ринку цінних паперів. Цінні папери не мають ні речової, ні грошової споживчої вартості, тобто не є ні фізичним товаром, ні послугою. У широкому розумінні цінний папір - це будь-який документ (папір), що продається і купується за відповідною ціною.
Цінний папір виконує такі суспільно важливі функції :
• перерозподіляє кошти (капітали) між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення, між населенням і сферами економіки, між населенням і державою та ін.;
• встановлює певні додаткові права для його власника (крім права на капітал), наприклад права на участь в управлінні, на відповідну інформацію, на деякі переваги у певних ситуаціях тощо;
• забезпечує одержання прибутку на капітал і (або) повернення капіталу та ін.
Як економічна категорія цінний папір має відповідні характеристики: часові, просторові, ринкові.
Часові характеристики:
• термін існування цінного паперу: коли випущений в обіг і на який період (або безстрокове);
• походження: цінний папір є похідною від своєї первісної основи (товару, грошей) або від інших цінних паперів. Просторові характеристики:
• форма існування: паперова (документарна) або безпаперова (бездокументарна);
• національна належність: цінний папір вітчизняний або іншої держави, тобто іноземний;
• територіальна належність: у якому регіоні країни випущений цінний папір.
Ринкові характеристики:
• тип активу, що лежить в основі цінного паперу, або його вихідна основа (товари, гроші, сукупні активи фірми тощо);
• форма володіння: цінний папір на подавця або на конкретну особу (юридичну, фізичну);
• форма випуску: емісійна, тобто випускається окремими серіями, всередині яких усі цінні папери однакові за своїми характеристиками, або неемісійна (індивідуальна);
• форма власності і вид емітента, тобто хто випускає на ринок цінний папір: держава, корпорації, приватні особи;
• характер оборотності: вільно обертається на ринку або є обмеження;
• економічна сутність з погляду, що дає цінний папір її власнику;
• рівень ризику: високий, низький та ін.;
• наявність прибутку: виплачується за цінним папером прибуток чи ні;
• форма вкладення коштів: при купівлі цінного паперу гроші беруться в борг або набувається право власності.
Цінний папір має певні властивості, основна з яких - можливість обміну на гроші найрізноманітнішими способами (погашення, купівля-продаж, повернення емітента, переуступка тощо). Його можна використовувати в розрахунках, як заставу, зберігати протягом кількох років або безстрокове, передавати в спадщину, дарувати тощо.
Спочатку всі цінні папери випускалися тільки в паперовій формі (звідки і пішла їхня назва - папір), але їх ціна відповідала вартості паперових грошей. Вартість цінних паперів визначається або зазначеною на них сумою, або ринковим шляхом. Завдяки розвитку ринкових відносин в останні десятиліття з'явилася нова форма існування цінного паперу - безпаперова, або бездокументарна.
Перехід від паперової форми цінного паперу до безпаперової пов'язаний, по-перше, із збільшенням кількості цінних паперів в обігу, насамперед таких відомих їх видів, як акції та облігації (десятки і сотні мільйонів штук).
По-друге, багато прав, що закріплюються за власником цінного паперу, можуть здійснюватися незалежно від його форми. Наприклад, виплата прибутку за цінним папером, купівля-продаж цінного паперу тощо можуть провадитися без наявності його як матеріального носія цих прав. По-третє, безпаперова форма цінного паперу може прискорювати, спрощувати й здешевлювати його обіг в частині розрахунків, передачі від одного власника до іншого, збереження й обліку, оподатковування та ін.
По-четверте, перехід до безпаперової форми пов'язаний зі змінами в структурі всієї сукупності цінних паперів, що бувають в обігу (зокрема із збільшенням кількості іменних цінних паперів і зниженням частки цінних паперів на подавця).
Іменний цінний папір - це цінний папір, ім'я власника якого зафіксовано в бланку і (або) в реєстрі його власників, що може вестися в звичайній документарній та електронній формах.
Цінний папір на подавця - це цінний папір, ім'я власника якого не фіксується безпосередньо в ньому, а при здійсненні операції не потрібна реєстрація.
Розподіл цінних паперів на іменні і на подавця має глибокі корені. Деякі види цінних паперів існують сьогодні у формі іменних (або їхнього різновиду - ордерних) паперів, наприклад векселі, коносаменти, хоча і вони можуть існувати у формі на подавця.
З погляду учасників біржового ринку, цінний папір на подавця має істотні переваги перед іменним, тому що перехід прав на капітал відбувається "миттєво" шляхом передачі цінного паперу від його продавця до покупця, тобто швидкість його обігу і розрахунків за ним максимально висока. Крім витрат на друкування такого цінного паперу, їх обіг майже не потребує інших витрат учасників ринку, пов'язаних з "технікою і технологією" ринкового процесу.
Безпаперовий цінний папір - це завжди іменний документ, тому що в електронній пам'яті він зареєстрований на певну юридичну або фізичну особу.
Завдяки безпаперовій формі володіння капіталом ще більше формалізується і тим самим розширюються можливості для біржової торгівлі цінними паперами. Цінні папери як біржовий товар умовно можна поділити на два великих класи залежно від того, на що частково або цілком поширюється майнове право – на власне актив чи на зміну його ціни:
• перший клас - основні цінні папери;
• другий клас - похідні цінні папери.
В основі основних цінних паперів лежать майнові права на якийсь актив, зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різноманітні ресурси.
Основні цінні папери, у свою чергу, поділяють на первинні і вторинні (рис. 7).
Первинні цінні папери базуються на активах, до яких не входять власне цінні папери, наприклад акції, облігації, векселі, заставні та ін.
Вторинні цінні папери випускаються на основі первинних; це Цінні папери на власне цінні папери: варранти на цінні папери, Депозитарні розписки та ін.
Рис. 7. Класифікація біржової торгівлі цінними паперами
Похідний цінний папір - це:
• бездокументарна форма відображення майнового-права (зобов'язання), що виникає у зв'язку зі зміною ціни, що закладена в основі цього цінного паперу біржового активу;
• цінний папір на якийсь ціновий актив: на ціни товарів (зерно, м'ясо, нафту, золото та ін.), на ціни основних цінних паперів (звичайно на індекси акцій, на облігації), на ціни кредитного (процентні ставки) та валютного (валютні курси) ринків тощо.
До похідних цінних паперів належать: ф'ючерсні угоди (товарні, валютні, процентні, індексні та ін.) та опціони, що вільно обертаються. Основні види цінних паперів, як правило, є ринковими, тобто їх можна вільно продавати і купувати на біржі або поза нею. Проте в окремих випадках обіг цінних паперів обмежений, і цінний папір можна продати тільки тому, хто його випустив, до того ж через обумовлений термін. Такі папери вважаються неринковими і не можуть бути біржовим товаром. Не можуть продаватись на біржі й цінні папери, емітовані в обмеженому обсязі або в одиничному примірнику. Для того щоб стати біржовим товаром, той чи інший цінний папір має бути випущений в обіг в обсязі, достатньому для забезпечення постійного попиту і пропозиції цих паперів на біржі.
І, нарешті, до групи товарів, що класифікуються як біржові і якими здійснюється регулярна торгівля на біржах світу, належить валюта.
Наявність національних валют і відсутність єдиного платіжного засобу, який можна було б використовувати як міжнародний засіб платежу при розрахунках у зовнішній торгівлі, за кредитами, інвестиціями, міждержавними платежами, зумовлюють необхідність обміну однієї валюти на іншу. Під терміном "валюта" розуміють звичайно всі іноземні грошові одиниці, виражені в них цінні папери, засоби платежу, а також дорогоцінні метали. Валюта іменується за назвою грошової одиниці: долар СІЛА, швейцарський франк, австрійський шилінг, німецька марка, шведська крона, українська гривня та ін.
Валюта є своєрідним товаром. Для здійснення операцій купівлі-продажу валюти необхідно мати чітке уявлення про валютний курс.
Валютний курс визначає співвідношення між двома валютами, на основі якого відбувається обмін однієї валюти на іншу, інакше кажучи, це ціна, за якою можна продати або купити валюту однієї країни, виражену у валюті іншої країни. Валютний курс визначається попитом і пропозицією валюти на відкритому необмеженому ринку або встановлюється державою.
Здебільшого курс валюти визначається залежно від співвідношення попиту і пропозиції валюти. І оскільки попит і пропозиція на валютному ринку постійно змінюються, то й валютний курс не може бути постійним. Курс валюти, пропозиція якої обмежена, підвищується, тоді як курс валюти з надлишковою пропозицією падає.
Варто мати на увазі, що при визначенні курсу валюти може застосовуватися пряме й обернене котирування (дається з точністю до чотирьох знаків після коми). Більш поширене пряме котирування. Це означає, що певна сума іноземної валюти, як правило 100 одиниць, є основою для вираження розміру відповідної суми національної валюти. Наприклад, курс української гривні до американського долара 555,5001 означає, що за сто доларів можна купити 555,5001 українських гривень.
Рідше застосовується обернене котирування. Його основою є тверда сума національної валюти. Обернене котирування - це розмір, обернений прямому котируванню. У внутрішньому обороті США обернене котирування використовується частково.
Валютні курси різняться також залежно від того, відбувається купівля чи продаж валюти.
1. Банк купує валюту за курсом покупця. Наприклад, курс 72,5305 швейцарського франка за 100 українських гривень означає, що банк готовий купити 100 гривень, запропонувавши 72,5305 швейцарського франка. Отже, за одиницю іноземної валюти пропонується певна кількість національної валюти, розмір якої постійно змінюється.
2. Банк продає валюту за курсом продавця. Наприклад, курс продавця 72,5505 швейцарського франка за 100 гривень означає, що банк готовий продати 100 українських гривень за 72,5505 швейцарського франка. Різниця між курсами продавця і покупця використовується для покриття витрат банку і становить банківський прибуток. Точно встановленого розміру цієї різниці, яку називають маржею, немає. Для кожної конкретної валютної операції маржа залежить від часу і місця здійснення операції. Останніми роками різниця між курсами покупця і продавця для основних валют скоротилася. Витрати, пов'язані зі здійсненням валютних операцій, знизилися за рахунок впровадження комп'ютерної техніки і значного збільшення оборотів цієї торгівлі.
3. Для економічних зіставлень за тривалі проміжки часу використовують середній курс, який визначають як середнє арифметичне між курсами покупця і продавця. Такого курсу насправді не існує, проте його розмір щодня повідомляють засоби масової інформації.
При здійсненні валютних операцій широко використовують крос-курси, що є котируванням двох іноземних валют. При цьому жодна з них не є національною валютою учасника угоди, що встановлює курс.
Якщо, наприклад, швейцарський банк хоче одержати курс швейцарського франка до шведської крони, то, виходячи з курсів обох валют до долара США, він виводить крос-курс швейцарського франка до шведської крони:
х швейцарських франків =100 шведським кронам;
3,7946 шведської крони = 1 долар США;
1, 9872 швейцарського франка = 1 долар США;
100 шведських крон = 52,3692 швейцарського франка.
Біржова торгівля іноземною валютою може бути організована лише тоді, коли валюта вільно (або частково) конвертована, тобто якщо відсутні державні обмеження на її купівлю-продаж населенням та організаціями.
Біржовий клас іноземної валюти звичайно становлять: американський долар, англійський фунт стерлінгів, німецька марка, французький франк, японська єна і деякі інші валюти.
ТЕМА. 6. ВИДИ БІРЖОВИХ УГОД І ОПЕРАЦІЙ
6.1. Характеристика біржових угод
6.2. Цілі й особливості здійснення біржових операцій
6.3. Організаційне забезпечення біржових угод та операцій
6.1. Характеристика біржових угод
Основне призначення біржі - створення оптимальних умов продавцям і покупцям для здійснення біржових угод. Відповідно до Закону України «Про товарні біржі» угода вважається біржовою при відповідності наступним умовам: а) якщо вона представляє покупку-продаж, поставку й обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації й зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному засвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця й строку виконання) не підлягає розголошенню. Ця інформація може бути надана тільки на вимогу органів слідства й суда. Угода вважається укладеної з моменту її реєстрації на біржі. Здійснювати біржові угоди на Україні дозволено тільки членам біржі або брокерам (у ряді держав такі угоди можуть здійснювати й відвідувачі біржі, що купили пропуск на торги).
На біржі укладаються три основних види угод (див. рис. 8): угоди з реальним товаром; ф'ючерсні угоди (угоди на строк) і опціонні угоди (угоди із премією).
1. Угоди з реальним товаром (див. рис. 9) передбачають покупку або продаж конкретної партії зробленого або виготовленого в майбутньому товару. Особливістю цього виду угод є те, що її предметом може бути будь-який товар, допущений до обігу на даній біржі, у будь-якій кількості, будь-якої якості, з будь-якими базисними умовами поставки (транспортування) і формами розрахунку. Угоди з реальним товаром можуть укладатися як із правом перепродажу товару, так і без права його перепродажу. Вони не підлягають ліквідації й завершуються обов'язковою поставкою товару (або передачею права розпорядження їм).
Рис. 8. Основні види угод, що укладаються на товарних біржах
Рис.9. Класифікація біржових угод з реальним товаром
Залежно від строків поставки реального товару угоди з ним підрозділяються на два основних види:
а) з негайною поставкою (угоди «спот» або «кеш»). У цьому випадку реалізований на біржі товар обов'язково повинен бути в наявності, а після заключення угоди - відразу ж передаватися покупцеві (у строк від 1 до 15 днів). У сучасній біржовій практиці України цей вид біржових угод є переважним;
б) з поставкою в майбутньому періоді (угоди «форвард»).- (Строк поставки до 6 місяців.) Необхідність таких угод обумовлена тим, що вони дозволяють виробничому або торговельному підприємству забезпечити безперервність технологічного процесу, а також знизити видатки по складському зберіганню товарів. Однак при форвардних угодах виникає ризик непостачання товару у зв'язку із зміненими виробничими або іншими умовами, тому що при цьому реалізується товар, якого, як правило, у продавця ще немає в наявності. Окремі несумлінні продавці можуть при заключенні форвардної угоди продати «повітря», тобто товар, що свідомо не передбачений ними до поставки (предметом наживи в цьому випадку є авансовий платіж покупця, яким продавець користується як безкоштовним кредитним ресурсом). І нарешті, при форвардних угодах існує ризик зміни ціни на товар, у результаті чого один з біржових контрагентів по угоді може понести фінансові втрати. У звичайній біржовій практиці країн з розвинутою ринковою економікою цей ціновий ризик однаковий для продавців і покупців. У наших же умовах постійної інфляції фінансові втрати від зміни ціни при здійсненні поставок товарів по форвардних угодах, як правило, несе продавець. Однак біржа виробила спеціальні механізми страхування цінового ризику продавця й покупця при здійсненні форвардних угод, які будуть розглянуті далі.
Залежно від умов ознайомлення з товаром угоди з ним можуть бути укладені:
а) без попереднього ознайомлення з товаром. У цьому випадку предметом угоди є товар, добре відомий покупцеві, що не має різновидів зовнішнього оформлення або якісних характеристик (наприклад, пиво «Оболонь», горілка «Мягков» і т.п., випущені певним виробником) ;
б) на основі попереднього огляду всієї партії товару або окремих його зразків. На більшості товарних бірж України обладнані спеціальні кімнати або стенди зразків товарів, представлених до торгів. При пропозиції до торгів товарів, які в чинність їх особливих фізико-хімічних властивостей або більших габаритів не можуть бути представлені на біржі, продавець указує, де перебувають ці товари і як покупець може ознайомитися з ними;
в) по стандартах, технічним умовам або іншим мінімальним і середнім параметрам якості товару. Цей вид попереднього ознайомлення з товаром практикується, як правило, при здійсненні форвардних угод, тобто по товарі, що ще не зроблений або не доставлений у регіон, у якому перебуває біржа.
Порядок ознайомлення з товаром регулюється Правилами роботи відповідних бірж.
Залежно від особливостей формування контрактних цін розрізняють угоди з реальним товаром, що укладають:
а) за ціною, що склалася на біржовому ринку в момент проведення торгів. Тому що в наших умовах основними видами угод з реальним товаром є угоди типу «спот» (або «кеш»), те ціна, як правило, фіксується в біржовому контракті за результатами торгів, на яких ця угода була зроблена;
б) за ціною, що фіксується згодом (у момент поставки, по довідкової котируваній ціні на місяць поставки, по інших періодах). Така угода зветься «онкольною угодою» - вона являє собою покупку реального товару, при якій ціна не фіксується доти, поки цього не зажадає покупець. Наступне фіксування ціни характерно лише для біржових угод типу «форвард».
Залежно від особливих умов здійснення угод у нашій біржовій практиці виділяють наступні їхні види:
а) бартерні біржові угоди. Ці угоди здійснюються лише на окремих вітчизняних біржах (на більшості товарних бірж України такі угоди заборонені). У процесі здійснення бартерних угод продавець і покупець виступає в одній особі, так само як і його біржовий партнер. Варто очікувати, що в міру розвитку біржової торгівлі, розширення товарної пропозиції на біржах цей вид біржових угод припинить своє існування;
б) угоди з умовою. Під цим терміном розуміються угода з реальним товаром, при якій продаж одного товару здійснюється за умови одночасної покупки іншого товару. Відмінність цього виду угод від бартерних полягає в тому, що вони укладаються в процесі публічних торгів за посередництвом брокера, а розрахунки по них носять грошову форму;
в) угоди із заставою. Цей вид угоди з реальним товаром передбачає, що при її здійсненні один контрагент виплачує іншому певну суму грошової застави як гарантію виконання своїх зобов'язань за біржовим контрактом. Залежно від ризику невиконання зобов'язань розділяють угоду із заставою на покупку (у якій платником застави є покупець - у цьому випадку забезпечується страхова гарантія платоспроможності й своєчасності розрахунків покупця) і угоду із заставою на продаж (у якій платником застави є продавець - у цьому випадку забезпечується страхова гарантія поставки реального товару в передбачений термін).
Перераховані особливі умови угод характерні тільки для нашої біржової практики й викликані нестабільністю ринку в умовах спаду виробництва й інфляції, нечіткою договірною дисципліною поставок і розрахунків, а в окремих випадках і несумлінністю партнерів по угоді. У світовій біржовій практиці перераховані вище види угод з особливими умовами не застосовуються.
2. Ф'ючерсні угоди (угоди на строк) передбачають покупку або продаж не реального товару, а тільки контрактів на нього на майбутній період. Цей період на більшості товарних бірж прийнятий до 1 року (хоча є світові товарні біржі, які допускають висновок ф'ючерсних контрактів на строк до 5 років).
Для багатьох наших підприємців дуже важко зрозуміти, чому об'єктом торгівлі на біржі є не реальний товар, а його паперовий еквівалент - ф'ючерсний контракт (раніше вже відзначалося, що ф'ючерсні угоди становлять більшу частку біржових угод практично на всіх провідних товарних біржах світу).
Справа в тому, що торгівля реальним товаром вимагає більших матеріальних, трудових і фінансових витрат. Адже в більшому числі випадків для пред'явлення товару до торгів він повинен бути доставлений на біржу, або щонайменше перебувати в тім регіоні, у якому вона розміщена. Навіть в умовах України при всім різноманітті бірж радіус доставки товару на біржу дуже високий. А при світовій спеціалізації товарних бірж і відносно невеликому їхньому числі цей радіус багаторазово зростає. Якщо ж урахувати такі ситуації, коли продавець і покупець товару перебувають в одній країні, а біржа - в інший, або якщо доставлений на біржу товар з обмеженим строком зберігання не буде на ній вчасно реалізований, то стає зрозумілим відсутність необхідності в реалізації зробленого реального товару через біржу.
Можна висунути й такий довід - завозити товар на біржу зовсім не обов'язково. Досить укласти на біржі форвардну угоду, а товар при її виконанні направити покупцеві найкоротшим шляхом. Однак раніше відзначалося, що форвардні угоди відрізняються високим ступенем цінового ризику для однієї із сторін - при її заключенні може бути одна біржова ціна, а при її виконанні - зовсім інша. Крім того, зберігається ризик порушення договірних зобов'язань як продавцем, так і покупцем товару. Ф'ючерсні угоди позбавлені багатьох із цих нецінових ризиків і в значній мірі згладжують ціновий ризик. Це зв'язано в тим, що ф'ючерсні угоди, будучи сконцентровані на найбільших товарних біржах, дозволяють нівелювати коливання регіональних цін на товари. Сукупність цих угод дозволяє товарній біржі здійснювати її головну функцію - ціноутворення. Установлювані в процесі висновки ф'ючерсних угод біржові ціни служать орієнтиром і для конкретних регіональних ринків реального товару. Крім того, як буде показано далі, тільки за допомогою ф'ючерсних угод на біржі може бути забезпечене страхування цінового ризику по угодах з реальним товаром типу «форвард».
Впровадженню ф'ючерсних угод на біржі передує більша робота по вивченню товарного ринку й розробці типового біржового контракту. У той час як біржовий контракт по угодах з реальним товаром (типу «спот» або «форвард») може бути в максимальному ступені індивідуалізований по всіх основних параметрах, по ф'ючерсних угодах він, навпаки, повинен бути в максимальному ступені стандартизований для того, щоб у продавця й покупця не виникало різночитань про предмет такого біржового контракту.
Стандартизація біржового контракту по ф'ючерсній угоді охоплює наступні параметри (рисунок 10):
а) кількість товару, охоплюваного одним контрактом (у біржовій термінології використається термін «лот»). Так, наприклад, розмір одного ф'ючерсного контракту на біржах миру по пшениці дорівнює 5 тис. бушелів (приблизно 136т); по бавовні - 50 тис. англійських фунтів (приблизно 23 т) і т.п. Ф'ючерсні угоди можна укладати на будь-яку кількість товару, кратна цим розмірам. При цьому для характеристики загальної партії товару по ф'ючерсній угоді користуються показниками не його натуральних вимірників, а кількості біржових контрактів (наприклад, обсяг ф'ючерсної угоди - 6 біржових контрактів);
Рис. 10. Основні параметри стандартизації типового ф'ючерсного контракту
б) якісний стандарт товару. Як правило, ф'ючерсні угоди можуть відбуватися тільки по одному якісному стандарту того або іншого товару, тобто тільки по одному його сорту, іменованому базисним. У тих випадках, коли крім базисного сорту біржа встановлює для ф'ючерсних угод ще кілька сортів товару, то розрахунок при цьому провадиться на основі котирування цін базисного сорту з надбавкою («премією») за товар більше високого сорту, або із знижкою («дисконтом») за товар більше низького сорту:
Рис. 11. Класифікація опціонних угод, що укладають на товарних біржах
в) базис поставки товару (тобто місце, куди він повинен бути доставлений). Цей параметр біржового контракту передбачається на той випадок, якщо по окремих ф'ючерсних угодах продавець або покупець зволіють при виконанні реальний товар (це не заборонено правилами здійснення біржової торгівлі). Базис поставки повинен бути вв'язаний із залізничними, водними або автомобільними магістралями й відповідними складськими приміщеннями для зберігання товарів;
г) строк завершення контракту. При ф'ючерсних угодах він називається «тривалістю позиції» і встановлюється, як правило, у місяцях. Тривалість позиції може мати інтервал в один, два або три місяці. Так, наприклад, біржові контракти по ф'ючерсних угодах на каучук укладаються на кожний наступний місяць; на пшеницю - на кожну наступну двомісячну позицію; на цукор, какао, кольорові метали - на кожну наступну тримісячну позицію. Це дозволяє уникнути зайвого дроблення строків реалізації ф'ючерсних угод.
д) останній день торгівлі ф'ючерсними контрактами. Він установлює на кожній конкретній біржі останній строк продажу купленого контракту або покупки проданого в місяці виконання. Якщо цей строк порушений, то з наступного дня контракт повинен почати здійснюватися шляхом поставки або одержання реального товару. Наприклад, якщо позиція контракту завершується в червні, то останнім днем торгівлі може бути визначений десятий робочий день від кінця червня;
е) останній день поставки товару при реалізації ф'ючерсного контракту. У цей день товар повинен бути доставлений до місця поставки. Звичайно таким днем призначається останній робочий день того місяця, по якому передбачена позиція контракту по ф'ючерсній угоді.
При таких стандартизованих параметрах біржового контракту предметом торгів по ф'ючерсній угоді може бути тільки ціна. На відміну від угод з реальним товаром ціна по ф'ючерсній угоді фіксується в момент висновку біржового контракту.
Оскільки учасники ф'ючерсних угод не мають на увазі поставку або одержання реального товару, то, уклавши таку угоду, вони передають її для виконання розрахунковій палаті біржі (і надалі мають справу не один з одним, а тільки з розрахунковою палатою, що служить гарантом її виконання). Біржовий контракт по ф'ючерсній угоді не може бути просто анульований після закінчення його строку, а вимагає спеціальної процедури - «ліквідації контракту».
Ліквідація контракту по ф'ючерсній угоді може бути здійснена двома шляхами: 1) висновком протилежної (зворотної) угоди на рівну кількість товару (така угода в біржовій практиці зветься офсетною). Так, наприклад, якщо продавець продав у березні контракт на певний товар з позицією на вересень за ціною 10 т. грн., а у вересні реальна ціна склала 12т. грн., то продавець як сторона, що програла, в угоді повинен сплатити різницю в 2 т. грн. шляхом заключення зворотної (офсетної) ф'ючерсної угоди на такий же контракт на суму 12 т. грн. - тим самим контракт по ф'ючерсній угоді буде ліквідований; 2) поставкою або одержанням реального товару в кількості, передбаченій контрактом по ф'ючерсній угоді (у цьому випадку учасник угоди буде мати додаткові витрати по транспортуванню товару, його зберіганню й т.п.). Здача реального товару проти ф'ючерсної угоди зветься «тендер».
Ф'ючерсні угоди є найбільш складним видом біржових угод. Над впровадженням цих угод у нашу практику працює в цей час ряд товарних бірж, хоча сучасні економічні умови й характер розвитку біржового ринку багато в чому не сприяє можливостям здійснення ф'ючерсних угод.
3. Опціонні угоди (угоди із премією) передбачають покупку права або продаж зобов'язання укласти біржовий контракт на обумовлену кількість товару по заздалегідь установленій ціні в межах взаємно погодженого періоду. Контракт між контрагентами такої угоди зветься опціон. Відповідно до цього контракту продавець опціону одержує премію й бере на себе зобов'язання продати або купити, а покупець опціону сплачує премію й одержує право купити або продати конкретний товар на вище обумовлених умовах. Таким чином, ціною опціону (опціонного контракту) виступає розмір премії, тобто суми, що сплачує покупцем опціону його продавцеві.
Опціонна угода може бути здійснена як по реальному товарі, так і за ф'ючерсним контрактом. Покупець опціону, сплативши продавцеві премію, не несе перед ним ніяких інших зобов'язань (тобто він не зобов'язаний до моменту завершення строку опціонної угоди купити або продати товар або ф'ючерсний контракт по заздалегідь обговореній ціні). У той же час продавець опціону, одержавши від покупця премію, зобов'язаний протягом обговореного опціонним контрактом періоду продати або купити передбачений товар, як би не змінилися умови біржового ринку (якщо тільки покупець захоче реалізувати своє право).
Опціонна угода так само, як і ф'ючерсна, відбувається на основі стандартизованого типового біржового контракту. Однак період здійснення опціонних угод трохи коротше й звичайно не перевищує 9 місяців. Куплений опціонний контракт може бути потім перепроданий іншому покупцеві.
Принциповий механізм формування опціонної угоди розглянемо на наступному прикладі.
Приклад. На минаючих торгах запропонований реальний товар на суму 500 т. грн. Покупець опціону пропонує власникові товару премію в сумі 50 т. грн. за право придбати цю партію товару через три місяці. Протягом цього строку власник товару продати його нікому не має права. Якщо за зазначений в опціонному контракті період ціна на товар знизилася й вся партія коштує вже 400 т. грн., то покупець опціону може відмовитися від його покупки. Якщо ж ціна на товар зросла й вся партія коштує за біржовими цінами вже 600 т. грн, то покупець опціону зажадає у власника товару заключення біржового контракту на реальний товар у сумі 500 т. грн.
Розрізняють наступні основні види опціонних угод (рисунок 11):
а) простий опціон, при якому його покупець одержує право вибору - зажадати від продавця опціону виконання його зобов'язань або «відступитися» від угоди, скориставшись «правом відходу». Розрізняють два види простого опціону: опціон-запит (або опціон на покупку) і опціон-пропозиція (або опціон на продаж). Покупець опціону-запиту має право купити реальний товар або ф'ючерсний контракт, а покупець опціону-пропозиції має право продати наявний у нього реальний товар або ф'ючерсний контракт. Відповідно продавець опціону-запиту бере на себе зобов'язання продати реальний товар або ф'ючерсний контракт (при пред'явленні покупцем запиту), а продавець опціону-пропозиції зобов'язаний (при пред'явленні відповідної пропозиції) купити в покупця наявний у нього реальний товар або ф'ючерсний контракт;
б) подвійний опціон, при якому його покупець здобуває право вибору між позицією продавця й позицією покупця реального товару або ф'ючерсного контракту, а також право відмовитися від наступної угоди. У цьому випадку права покупця опціону стають удвічі ширше в порівнянні з його правами при простому опціоні. Як правило, удвічі збільшується у зв'язку із цим і розмір премії, що сплачує за такий опціон;
в) кратний опціон, при якому його покупець здобуває право за певну додаткову премію продавцеві опціону збільшити в кілька разів партію товару або ф'ючерсних контрактів у майбутній угоді. Ця нова партія повинна бути 2-х, 3-х, 4-х і т.д. кратної стосовно спочатку обговореного розміру, але в межах максимального розміру, обумовленого опціонним контрактом.
Опціонні угоди, так само як і ф'ючерсні, тільки починають впроваджуватися в практику нашої біржової торгівлі. Їхнє впровадження також обмежує нестабільність економіки, високі темпи інфляції, які практично виключають зниження рівня біржових цін на товари в майбутньому періоді.
Розглянуті види біржових угод дозволяють здійснювати різноманітні біржові операції.