Хвороби, які передаються переважно статевим шляхом, їх прояв, наслідки, методи профілактики.

Назва «венеричні хворо­би» походить від імені Венери — богині кохання в давньогрецькій міфології. Венеричні хвороби — це особлива група інфекційних захворювань, які передаються переважно статевим шляхом. Нині їх налічується понад 20. Хворіють як чоловіки, так і жінки. На відміну від деяких інших інфекційних захворювань, проти вене­ричних хвороб не виробляється в організмі імунітет, і в разі повтор­ного зараження хвороба розвивається знову. Венеричні хвороби ніко- ЛИ самостійно не виліковуються. Без медичної допомоги людина кнорітиме на них усе життя.

Венеричні хвороби інколи називають «хворобами поведінки», тому що поширенню їх сприяє моральна розпуста, випадкові статеві зв’яз­ки тощо. Ці хвороби небезпечні тяжкими ускладненнями. Діти, народжені від батьків, хворих на венеричну хворобу, зазвичай теж хнорі на неї, фізично й розумово неповноцінні. За несвоєчасного лікування такі хвороби можуть уражувати будь-які органи і тканини.

Найпоширенішими венеричними хворобами є трихомоноз, гоно­рея та сифіліс. Кожну венеричну хворобу спричинює певний вид мікроорганізму: гонорею (трипер) — гонокок, трихомоноз — мікро­скопічний організм з класу джгутикових — трихомонади, сифіліс — бліда спірохета.

Сифіліс передається не тільки статевим шляхом, а й побутовим — через предмети спільного користування. Збудник сифілісу — бліда спірохета — може потрапити в організм здорової людини через не­значні подряпини шкіри при використанні спільного з хворим одя­гу, цигарок, під час поцілунків. Ознаки цього захворювання виявля­ються через 3—4 тижні після зараження. На місці інфекції утво­рюється щільна виразка з блискучою м’ясисто-червоною поверх­нею і щільною основою. Вона безболісна і не викликає жодних иідчуттів. Тому часто хворий на сифіліс її не помічає. Через 34 тижні виразка зникає, і хвороба переходить в іншу стадію: на шкірі Уявляється висип, підвищується температура тіла, знижується пра­цездатність, спостерігається частий головний біль, болять кістки. Причина цього — посилене розмноження блідої спірохети, поши­рення її по всьому організму й отруєння його (інтоксикація) про­дуктами життєдіяльності мікроорганізму. Остання стадія невилі­ковна, її результатом є руйнування всього організму.

Гонорея — венерична хвороба з переважним ураженням слизових оболонок сечостатевих органів. Можуть уражуватись і суглоби, м’язи, кістки, серце, нервова система, слизові оболонки повік (бленорея), зіва (ангіна) тощо. Відомі випадки смерті від гонорейного сепсису. Зара­ження на гонорею відбувається переважно під час статевих зносин із хворим, рідше під час пологів та через забруднені предмети туалету. У водопровідній воді гонокок зберігається упродовж 5—6 годин.

Перші ознаки гонореї — різі в сечовивідному каналі та виділен­ня гною з нього — з’являються через 5—6 діб, рідше — через 2—З тижні після зараження. Гонорея — основна причина хронічних за­палень сечостатевих органів чоловіків (простатит, везикуліт) і жінок, а також чоловічої й жіночої безплідності.

Трихомоноз — інвазійна запальна хвороба сечостатевих органів людини і тварин, що спричинюється одноклітинними джгутикови­ми — трихомонадами. Збудником трихомонозу в людини є трихомо­нада піхвова. Джерело інвазії — хвора людина, або трихомонадоно- сій. Зараження відбувається під час статевого акту, зрідка — побу- товим шляхом. У жінок основна форма захворювання — трихомо­надний вагініт, у чоловіків — уретрит. Ознаки: свербіж і жар в ділянці зовнішніх статевих органів, виділення з уретри, болі, різі під час сечовипускання. У жінок можливе ураження слизової оболонки каналу шийки матки, у чоловіків — сім’яних міхурців, передміху­рової залози, придатка яєчка тощо. Перебіг хвороби тривалий з рецидивами.

СНІД, або синдром набутого імунодефіциту, спричиняється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражує один із видів лімфо­цитів, без яких імунітет стає неповноцінним. Вірус СНІД може місти­тися в крові й лімфоцитах, а також у вільній формі поза лімфоцита­ми. Одним із джерел вірусу вважається заражена сперма, в яку він потрапляє разом із лімфоцитами. Тому одним із основних шляхів зараження на СНІД є статевий контакт. Наукою не підтверджено мож­ливість зараження ВІЛ-інфекцією через побутові речі, рукостискання, повітря. Тому догляд за ВІЛ-інфікованими не становить небезпеки.

Профілактика: додержання правил особистої гігієни в статевому житті, висока моральність, суспільна профілактика.

Санітарно-просвітницька робота: ознайомлення з літературними джерелами про венеричні захворювання, шляхи й чинники їх по­ширення, форми й методи особистої профілактики, моральну та юридичну відповідальність хворого перед сім’єю й оточенням, важ­ливість ранньої діагностики захворювання.

Усіх, кому найбільше загрожує венеричне захворювання, а також ті, чиє захворювання може завдати оточуючим особливої шкоди, мають обстежуватись. До них належать: всі, хто контактував із хво­рим (серед них і члени сім’ї); працівники установ харчування, ди-^: тячих закладів тощо.