Найбільш поширені і небезпечні захворювання сечовидільної системи розлади її діяльності

Причинами порушення функцій нирок є: 1) розлади нервової та ендокринної регуляції функцій нирок; 2) порушення кровопостачання нирок (атеросклероз, шоковий стан); 3) інфекційні захворювання нирок (пієлонефрит, осередкові нефрити); 4) аутоалергічні ураження нирок (дифузний гломеруло­нефрит); 5) порушення відтікання сечі (утворення каменів, стиснен­ня сечоводів тощо); 6) ураження нирок при тяжких інфекційних захворюваннях та інтоксикаціях (сепсис, холера, отруєння солями важких металів та ін.).

Пієлонефрит — неспецифічне запалення чашково-мискової си­стеми і паренхіми нирок. Спричинюється кишковою паличкою, стреп­тококом, синьогнійною паличкою тощо.

Гломерулонефрит — запалення кіркової частини нирок з пору­шенням діяльності нефронів. Нирковокам’яну хворобу зумовлю­ють здебільшого хронічні запальні процеси, нераціональне харчу­вання, стресові стани. Залежно від хімічного складу камені можуть набувати різної форми й по-різному розчинятися під дією ліків. Камені утруднюють відтікання сечі й, уражуючи гострими краями слизові оболонки сечовивідних шляхів, спричинюють сильний біль.

Зменшення добової кількості сечі називається олігурією, а повне припинення сечовиділення — анурією. Збільшене утворення сечі називають поліурією. Цистит — це запалення сечового міхура, уретрит — сечівника.

Надання першої допомоги при опіках, обмороженні, тепловому та сонячному ударах. Опіки. Полум’я, розпечений метал, окріп, луги, кислоти й інші речовини можуть спричинити опіки шкіри. При тяжких опіках стан потерпілого залежить від того, як швидко буде надано йому першу допомогу до приходу лікаря.

При опіках киплячими чи гарячими рідинами треба негайно звільнити потерпілого від одягу й полити обпечене місце холодною водою. Після цього на ділянку опіку накладають стерильну пов’яз­ку або чисту тканину. Не можна проколювати пухирі, змащувати обпечені місця олією, припікати розчином перманганату калію, спир­том, йодом, бо вони посилюють опік, збільшують рани і сповільню­ють їх загоєння.

Якщо зайнявся одяг, не можна бігати, бо під час руху полум’я стає ще більшим. Треба зірвати одяг або підставити його під струмінь води. Але найкраще качатися на підлозі чи землі. Можна також накинути на охоплену вогнем людину ковдру чи пальто. її голова при цьому має бути відкритою. Коли полум’я погасне, ушкоджені ділянки тіла упродовж 15 хв потрібно поливати холодною водою.

Уражену хімічними речовинами шкіру промивають струменем води протягом 15 хв. Якщо опік спричинений кислотою, уражене місце промивають розчином питної соди, а потім накладають сте­рильну пов’язку.

Обмороження. Здебільшого обморожується шкіра відкритих ча­стин тіла: носа, вух, а також пальців ніг і рук. Спочатку шкіра блідне, втрачає чутливість, потім мертвіє. На обморожені ділянки тіла накладають ватно-марлеві або вовняні пов’язки, які затримують теплоту. Пов’язка має закривати тільки побілілі місця, не захоплюю­чи незмінених за кольором ділянок. її залишають доти, доки не з’явиться відчуття жару й не відновиться чутливість обмороженої ділянки тіла. При цьому кінцівка має бути нерухомою, бо обморожені судини стають ламкими, тому можливі крововиливи. Потерпілому дають гаряче питво (солодкий чай, каву, молоко).

У разі загального переохолодження потерпілого заносять до тепло­го приміщення, знімають з нього обледеніле взуття, закутують ноги теплою ковдрою, пальтом або ватником і негайно відправляють до лікарні.

Дехто вважає, що паління й спиртні напої зігрівають на морозі. Це хибна думка. Викурена цигарка, спричиняючи спазм кровоносних судин і застійні явища в капілярах пальців, прискорює переохоло­дження кінцівок.

Алкоголь також не дає організмові теплоти. Від спиртних на­поїв різко розширюються судини, особливо шкіри обличчя й шиї. Виникає відчуття теплоти, але воно обманливе. Насправді в цей час внутрішні органи й організм загалом втрачають теплоту. Людині гаряче, але температура тіла поступово знижується, бо теплота виді­ляється в навколишнє середовище. Отже, розігрівання за допомо­гою спиртних напоїв — це самообман.

Ураження електричним струмом. На людину може діяти тех­нічний і рідше — природний електричний струм (розряди блис­кавки, електричних органів деяких тварин). При ураженні блис­кавкою на людину діє короткочасний електричний розряд великої напруги (іноді до мільйонів вольт). При цьому можуть виникнути параліч дихання, зупинка серця, можливі відрив частини шкіри й навіть частини тіла, опіки, обгоряння тощо.

Технічна електрика уражує людину зазвичай за прямого контакту

з провідниками під напругою. Крім того, струми високої напруги можуть уражувати через повітря або землю (вольтова дуга, крокова напруга).

Біологічна дія струму призводить до збудження скелетної й гладкої мускулатури, залозистих тканин, нервової системи. Унас­лідок цього виникають тонічні судоми скелетних м’язів, які мо­жуть призвести до зупинки дихання, спазмів голосових зв’язок, підви­щення кров’яного тиску. Можуть також виникнути фібриляція серцевого м’яза, опіки, змертвіння тканин, непритомність, шок і

навіть смерть. Тяжкість і характер ураження залежать від виду, напруги й сили струму, тривалості його дії та від загального стану організму.

Надаючи першу допомогу при електротравмі, насамперед потрібно «знеструмити» потерпілого, дотримуючись при цьому відповідних оаходів безпеки.

При електричних опіках перша допомога така сама, як і при опіках термічних.

Тепловий і сонячний удар. При перегріванні на сонці в безвітряну погоду, особливо в атмосфері, насиченій водяною парою, під час фізич­ної роботи в душному, погано провітрюваному приміщенні або в цупкому повітронепроникному одязі віддача організмом теплоти утруднюється. Порушення рівноваги між утворенням і віддачею теплоти може спричинити тепловий удар. Виникають головний біль, задишка, запаморочення, шум у вухах, слабкість, частішає пульс, миготять «мушки» перед очима. Людина блідне й може втратити свідомість. Температура тіла може сягати +40...+41 °С. Потерпіло­го треба перенести в прохолодне місце, роздягнути його або розстеб­нути на ньому одяг, покласти на голову змочений холодною водою рушник, ноги трохи підняти вгору, підклавши під них скручений валиком одяг. Якщо людина не втратила свідомості, їй дають ви­пити прохолодної води. Щоб знизити температуру тіла, потерпілого обгортають мокрим простирадлом чи одягом і обмахують його, ство­рюючи рух повітря й посилюючи тим самим випаровування.

Якщо в потерпілого зупинилося дихання і не промацується пульс, потрібно зробити йому штучне дихання й непрямий масаж серця та негайно викликати лікаря.

Сонячний удар — хворобливий стан, спричинений тривалою дією сонячного проміння на організм людини, зокрема на незахищену ділянку голови (здебільшого на не захищену головним убором). Виникає внаслідок функціональних і структурних змін у підкірко- во-стовбурових відділах мозку (які регулюють дихання, кровообіг, температурний баланс, рівень неспання—сну тощо). Ознаки: загальна слабкість, почервоніння шкіри, потіння, нудота, блювання, головний біль, відчуття шуму у вухах , запаморочення, носова кровотеча, підви­щення температури тіла до +40 °С і більше, пригнічення серцево- судинної діяльності, розлади дихання тощо, іноді розвивається кома. Щоб запобігти сонячному удару, влітку треба накривати голову. Перша допомога така сама, як і за теплового удару.