Тема 9. Управління фінансовими ризиками

1. Сутність та класифікація фінансових ризиків

2. Модель управління фінансовими ризиками

3. Нейтралізація фінансових ризиків

1. Управління фінансовими ризи­ками спрямоване насамперед на забезпечення стабільності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання у просторі та часі, а також підтримання належного рівня його кон­курентоспроможності у короткостроковій та довгостроковій пер спективах. Досягнення таких цілей можливе за умови виконання таких вимог, зокрема:

• належне обгрунтування управлінських фінансових рішень та ідентифікації господарських ризиків, пов'язаних із такими рішеннями;

• оцінювання рівня ризику, який пов'язаний із реалізацією господарських операції та/або їх сукупністю;

• визначення та аналіз взаємозв'язку між ідентифікованим ризиком та іншими параметрами фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання;

• обгрунтування доцільності прийняття ризику та розрахунок максимальної величини утримання ризику;

• пошук методів нейтралізації ризику та оцінювання їх ефективності для кожної окремої господарської операції та/або їх сукупності;

• забезпечення уникнення, покриття або ж перерозподілу ризиків підприємницької діяльності суб'єкта господарювання у просторі та часі;

• оцінювання ефективності діяльності фінансового менеджера підприємства щодо управління ризиками.

Джерелом усієї сукупності ризиків, що формуються в результаті здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єктом господарювання, є будь-яке управлінське фінансове рі­шення щодо тієї чи іншої господарської операції, яка здійснюється в рамках згаданих вище напрямів діяльності підприємства. Тому управління ризиками є об'єктивною необхідністю та обов'язковою умовою ефективності моделі фінансового менеджменту на підпри­ємстві.

Здійснення підприємницької діяльності (причому не залежно від того, чи це господарські операції в рамках операційної, інвес­тиційної чи фінансової діяльності) нерозривно пов'язано з таким явищем, як невизначеність, тобто об'єктивною неспроможністю спрогнозувати майбутні наслідки здійснення підприємством тієї чи іншої господарської операції із 100-відсотковою достовірністю.

Невизначеність у процесі здійснення господарських операцій свідчить про наявність імовірності відхилення кінцевого резуль­тату від очікуваної величини. Таке відхилення може мати як по­зитивний, так і негативний ефект. У свою чергу, ймовірність ви­никнення будь-яких відхилень (незалежно від того, позитивне чи негативне таке відхилення) від очікуваного рівня фінансово-економічних показників та індикаторів заведено визначати як ризик, що дає змогу стверджувати таке. Невизначеність, притаман­на реалізації тих чи інших господарських операцій підприємства, формує його сукупний ризик. Водночас сукупний ризик підпри­ємства складається із системи окремих видів ризиків, що дає змогу сформулювати основні напрями моніторингу моделлю управ­ління ризиками фінансово-господарської діяльності підприємства з метою мінімізації негативного впливу комерційних ризиків — відстежування ризиків:

• за структурними підрозділами підприємства;

• за основними (внутрішніми та зовнішніми) господарськими зв'язками підприємства;

• за основними видами ризиків;

• за центрами локалізації ризиків;

• за ступенем взаємозв'язку та взаємозалежності окремих ризиків та центрів їх локалізації;

• за впливом зовнішніх факторів ризику (які формують системний ризик за класифікацією Марковіца).

Існування невизначеності під час прийняття управлінських фінансових рішень, а також ризику, що пов'язаний із їх виконан­ням, обумовлює необхідність формування адекватної системи виявлення, ідентифікації, оцінювання та нейтралізації відповід­них ризиків у фінансово-господарській діяльності підприємст­ва — моделі управління ризиками (або ризик-менеджменту).

Центр формування ризику підприємст­ва — це системоутворююча сукупність факторів формування неви­значеності в його підприємницькій діяльності під час здійснення господарських операцій у рамках операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, їх якісних характеристик, а також визна­чення основних їх кількісних параметрів.

Формування класифікаційних ознак на основі наведеного ви­ще структурування ризиків підприємства дає змогу виділити такі основні види (групи) ризиків:

• операційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах операційної діяльності підприємства;

• інвестиційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах інвестиційної діяльності підприємства;

• фінансовий ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах фінансової діяльності підприємства.

Критерії прояву ризиків. До них необхідно віднести:

• виявлення всіх можливих факторів формування відхилення від цільового значення фінансового показника та їх локалізація за видами ризиків;

• визначення впливу виявлених ризиків на факторні та результуючі фінансові показники та індикатори, а також кількісне оцінювання ризиків;

• реінжиніринг господарської операції, пов'язаної з виявленою сукупністю ризиків, з метою приведення абсолютної величини ризику підприємства до прийнятного рівня (наприклад, мінімізація ризику);

• забезпечення зіставності рівня ризику та величини цільового показника, що визначається параметрами корпоративної та фінансової стратегій підприємства;

• максимізація абсолютної або відносної величини цільового показника.

Адекватна формалізація згаданих критеріїв у кожному конк­ретному випадку безпосередньо залежить від концепції організа­ції управління ризиками, що потребує приділення останнім окре­мої уваги.

Загалом у фінансовій літературі описуються, як правило, три основні концепції управління ризиками, що використовуються безпосередньо, або ж на основі яких розробляються часткові мо­делі. До таких концепцій належать:

• оцінка максимально можливого рівня негативного відхилення (збитків, втрат);

• оцінка найбільш імовірного рівня негативного відхилення (збитків, втрат);

• оцінка відхилення, приведеного на ризик (рентабельність капіталу підприємства, приведена на ризик (RARОС); рентабельність активів підприємства, приведена на ризик (RAROA); капітал, приведений на ризик).

2. Модель управління фінансовими ризиками — це специфічний функціонально-організаційний блок у структурі моделі фінансо­вого менеджменту, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі.

Виходячи з наведеного вище визначення управління фінансо­вими ризиками суб'єкта господарювання можна обгрунтувати основні положення формування моделі управління фінансовими ризиками. Так, на основі новітніх теорій корпоративних фінансів та сучасної практики управління фінансами суб'єктів господарю­вання виділяють такі фактори формування моделі управління фі­нансовими ризиками:

• структурування моделі управління фінансовими ризиками підприємства здійснюється виключно на основі особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, його статутних цілей із відповідним урахуванням теоретико-методологічних основ;

управління ризиками суб'єкта господарювання здійснюється на основі сукупності кількісних показників (коефіцієнтів та індикаторів) відповідно до системи цілей та завдань моделі управлін­ня ризиками суб'єкта господарювання;

• вхідна первинна інформація, необхідна для управління ризиками, має бути максимально насиченою, гранично повною та достовірною і включати, зокрема, якісні параметри та кількісні показники, що характеризують основні фактори формування ризиків;

• цільові показники управління фінансовими ризиками (як і вхідна первинна інформація) повинні бути приведені до зіставних одиниць виміру, що забезпечує можливість їх адекватної фінансово-математичної та аналітичної обробки, а також формування тренду їх зміни (розроблення сценаріїв розвитку подій);

• кожен із сукупності фінансових показників та коефіцієнтів, що використовується моделлю управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання з метою фінансово-математичного моделювання цільових параметрів, має бути максимально інформативним;

• обов'язкове обґрунтування вибору методів статистичного, математичного та аналітичного моделювання з метою забезпечення адекватності виявлення, ідентифікації, оцінки та нейтралізації фінансових ризиків;

• формування якісних та кількісних параметрів виявлення, ідентифікації та оцінки ризиків суб'єкта господарювання у плановому періоді в рамках здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності відповідно до усталеної (стійкої) сукупності певних напрямів спостереження, а також обґрунтування на їх основі узагальнюючих показників моделі управління фінансовими ризиками;

• обґрунтування, затвердження, реалізація та контроль моделі управління ризиками підприємства, ЇЇ окремих складових елементів у вигляді методів, форм та технологій нейтралізації виявлених ризиків у межах здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

3. Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-органі­заційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або право­вого характеру з метою забезпечення зіставності результативно­сті господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підпри­ємства. Нейтралізація фінансових ризиків здійснюється на ос­нові відповідної стратегії суб'єкта господарювання, що являє собою функціонально-організаційну форму реалізації превенти­вних заходів відносно фінансових ризиків такого суб'єкта гос­подарювання.

У сукупності основних стратегій нейтралізації фінансових ри­зиків, що найчастіше використовуються у сучасній практиці кор­поративних фінансів, заведено виділяти дві альтернативні її фор­ми:

• стратегія уникнення ризику;

• стратегія утримання ризику.

Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основ­них методів:

• страхування фінансових ризиків;

• диверсифікація фінансових ризиків;

• хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Нейтралізація ризиків має здійснюватися із до­триманням сукупності певних критеріїв та принципів, серед яких необхідно виділити такі:

• інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне надання фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового ризику;

• адекватність як форма обґрунтованого використання методу нейтралізації фінансового ризику відповідно до його базових характеристик й потреб моделі управління ризиками підприємства та фінансового менеджменту взагалі;

• ефективність нейтралізації ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб'єкта господарювання);

• інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Забезпечення нейтралізації фінансових ризиків підприємства на основі стратегії уникнення ризику передбачає прийняття управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналі­зу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої господарської операції — покриття потреби у капіталі на основі обліку векселя, факторингу, банківського кредиту чи комерційного кредиту) з метою визначення безризикового сценарію із наступним при­йняттям його як основного. Однак слід зазначити, що Існування безризикового сценарію здійснення тієї чи іншої господарської операції в умовах невизначеності ринкового середовища є досить проблематичним, тому говорять про відносну безризиковість. Так, наприклад, безризиковими активами на ринку цінних папе­рів вважають державні цінні папери.

У рамках страхування ризиків як форми їх нейтралізації можна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній).

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резерв­них фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних зби­тків (а також негативних фінансових результатів, додаткових ви­трат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб'єкта госпо­дарювання — децентралізованих фондів страхового відшкодуван­ня. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для по­криття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб'єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів. Типовими варіантами таких фондів ко­штів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємс­тва (див. перший розділ пасиву балансу); забезпечення наступних витрат та платежів (див. другий розділ пасиву балансу); резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбачені чинним законодавст­вом та/або статутними документами суб'єкта господарювання.

страхування фі­нансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передання всього фінансового ризику суб'єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі — страховій компанії. За та­кого варіанта джерелом покриття збитків суб'єкта господарю­вання в результаті настання несприятливих умов (страхового ви­падку) є фінансові ресурси страхової компанії. Загалом на ринку страхових послуг України страхові компанії пропонують різно­манітні послуги, спрямовані на страхований захист суб'єктів гос­подарювання, серед яких можна виділити такі:

• страхування кредитів (товарних, експортних);

• страхування інноваційних ризиків;

• страхування депозитних ризиків;

• страхування відповідальності;

• страхування на випадок недосягнення планового рівня рентабельності та ін.

Застосування в управлінні ризиками принципів нейтралізації через їх страхування з метою обґрунтування емісійної стратегії на ринку корпоративних облігацій може стати основою обгрун­тування таких управлінських фінансових рішень, зокрема:

• випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі забезпечених облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів, за якими забезпечена застава у формі виокремленої, чітко визначеної частини активів такого емітента облігацій або самого емітента як цілісного майнового комплексу;

• випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі гарантованих облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів за такими облігаціями забезпечена солідарною відповідальністю емітента та його гаранта (гарантів), у тому числі страхової компанії.

Диверсифікація ризиків — фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем специфічного ризику. Загалом під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб'єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого, ризику.

Хеджування ризиків активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів або введенням певних застережних умов до господарських дого­ворів, що забезпечують прив'язку зміни результуючого показни­ка до певного індикатора. У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків, що пов'язані із поте­нційною зміною цін на певні активи, зокрема зміною валютних курсів, вартості сировини та матеріалів.

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рі­шень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних опера­цій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похі­дних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:

• форвардні контракти;

• ф'ючерсні контракти;

• опціони;

• своп-контракти;

• варранти та ін.