4.Основними завдання уна є:

- визначення можливих форм оновлення ОВЗ на постій та відтвореній основі

- визначення потреби в НА для збільшення обсягів в-ва

- забезпечення ефективного викор. раніше сформованих та нововведених ОЗ та нем.активів

- формування необхідних фін.рес. для відтворення НА та оптимізм. їх структури

Класифікація НА:

За функціональними видами:

• нем.активи

• незав.б-во

• ОЗ

• довгострок.фін.вкладення

• обладнання призначені до монтажу

• інші НА

За характером обслуговування окремих видів д-сті п-ва:

• НА, що обслуг ін вест.д-сть

• невиробничі активи

За характером володіння:

• власні НА

• орендовані НА

За формами застави, забезпечення кредиту:

• нерухомі НА

• рухомі НА

5.Мета оцінки ефективності управління активами п-ва- визначити оптимальну структуру активів п-ва. Вважається, чим вищий коеф. співвідношення об.активів і ОЗ п-ва, тим вища ліквідність п-ва і тим нижчий ризик неплатоспроможності за умови, що інші фактори незмінні.

Ефективне У об.активами:

1. Вибір оптимального рівня і раціон. структури об.активів з урахуванням специфіки д-сті кожного п-ва

2. Вибір оптимального рівня джерел формування об.активів, враховуючи при цьому ефективність використ. об. капіталу та ризику, який впливає на фінансову стійкість і платоспром. п-ва

3. Наявність чистого оборотного капіталу, який дає змогу забезпечити рівень ліквідності балансу п-ва

4. Забезпеченість п-ва оптимальним розміром грош.коштів, який залежить від обсягу в-ва та швидкості оборотності об.активів, у тому числі і грош.коштів.

5. Вибір оптимального операц. і фінанси. циклів через скорочення виробн. процесу, прискорення обор. деб. заборг. та уповільнення обор. кредит. заборгованості

6. Оптимізація параметрів розрахункових операцій на основі вимог та потреб моделі управління деб.заборг., а також строку мобілізації фін.рес. у сферу обгу, мінімізація тривалості обороту оборотного капіталу, здійснення розрахунків з постійними покупцями шляхом періодичних платежів, тобто періодичних платежів.

Процес прийняття рішень на п-ві щодо управління активами

Підвищення ефективності управління НА:

• формування необхідного рівня інтенсивності оновлення окремих груп операц. НА за рахунок правильно обраної амортизаційної політики

• визначення необхідного обсягу оновлення операц. НА

• вибір найефективніших форм оновлення окремих груп НА (шляхом зіставлення вартості оновлення в розрізі його окремих груп)

Тема 7.Вартість і оптимізація структури капіталу

1.Поняття та складові капіталу

2.Управління власним капіталом

3.Управління позичковим капіталом

4.Вартість і структура капіталу

1. Капітал будь-якого суб'єкта господарювання складаєть­ся з трьох частин, а саме:

—засоби виробництва;

• готова продукція;

• гроші та грошові документи.

Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбан­ня факторів виробництва (елементів постійного та змінного капі­талу). Для цього воно вступає в економічні відносини з продав­цями на ринку засобів виробництва і виходить на ринок праці для придбання необхідної за кількістю та якістю робочої сили.

Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал. Функція грошового капіталу зводиться до придбання елементів виробничого капіталу.

Якщо підприємство має засоби виробництва і робочу силу, починається виробничий процес. На цьому етапі капітал виступає як виробничий капітал. Основна функція виробничого капіта­лу — приносити більшу вартість, тобто самозростати.

Але для того щоб підприємство отримало більшу вартість у грошовій формі, треба реалізувати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу. Основна функція то­варного капіталу — реалізація товару й одержання більшої вар­тості у грошовій формі.

Отже, капітал проходить три стадії і набуває трьох форм — грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух назива­ють кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капі­талу.

Підприємства (підприємці) певну частину капіталу формують у грошовій формі. Це пояснюється:

• потребою в наявних грошових коштах для забезпечення безперервності кругообороту капіталу;

• бажанням мати певний резерв, який можна пустити в обіг для швидкого отримання доходів (і прибутку);

• необхідністю мати частину капіталу в найліквіднішій формі на випадок не передбачуваних подій.

Класифікація капіталу

За належністю п-ву:

• власний

• позичковий

За джерелами формування капіталу:

- внутрішній

- зовнішній

За національною належністю власників капіталу:

• вітчизняний

• іноземний

За формами власності (формування статутного капіталу)

• приватний

• державний

За організаційно-правовою формою залучення капіталу:

• акціонерний

• пайовий

• індивідуальний

За терміном залучення коштів:

• довгостроковий

• короткостроковий

За формою перебування в процесі кругообігу:

• грошовий

• виробничий

• товарний

За об’єктом інвестування:

• основний

• оборотний

За рівнем ризику:

• без ризиковий

• середньо ризиковий

• високо ризиковий

За правовою формою функціонування:

• легальний

• тіньовий

За використанням у виробничому процесі:

• працюючий

• непрацюючий

За цілями використання:

• продуктивний

• позичковий

• спекулятивний

За формою використання:

• споживчий

• накопичувальний

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства значною мірою пов'язаний з формуванням його капіталу. Основ­ною метою формування капіталу підприємства є задоволення по­треби у формуванні необхідних активів, оптимізації їх структури з позиції забезпечення умов ефективного використання.

Формування власного та позичкового капіталу

Зовнішні джерела формування

У процесі формування капіталу підприємство повинно дотри­муватись таких основних принципів (правил):

1. Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Формування капіталу доцільно пов'язувати з завданнями забезпечення господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, а й у найближчій перспективі. Досягається це шляхом здійснення всіх розрахунків, пов'язаних з перспективами розвитку підприємства.

2. Забезпечення відповідності позичкового капіталу обсягу оборотних і необоротних активів підприємства. Для створення нового підприємства загальна потреба в капіталі включає:

— капітал, який пов'язаний з початковими витратами (ці ви­трати необхідні для розроблення бізнес-плану; вони становлять незначну частину і мають, як правило, одноразовий характер);

—стартовий капітал, призначенням якого є безпосереднє фо­рмування активів підприємства.

3. Забезпечення оптимальної структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови досягнення високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою за­лежать від структури капіталу з позиції його належності. Струк­тура капіталу являє собою співвідношення власних і позичкових фінансових коштів, які підприємство використовує у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу пов'язана з особливостями кожної з його складових частин, тобто власного і позичкового.

Власний капітал підприємства характеризується такими ос­новними особливостями:

— простотою залучення, тому що рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів господарювання;

—під час його використання підприємство не несе додатко­вих витрат (сплата відсотків), що сприяє фінансовій стійкості підприємства, забезпеченню Його платоспроможності. Одночасно власний капітал має певні недоліки: —обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істо­тного розширення операційної, фінансової та інвестиційної дія­льності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

— висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу;

—не використовувана можливість збільшення рентабельності власного капіталу за рахунок залучених (позичкових) коштів. Без залучених коштів неможливо забезпечити перевищення коефіці­єнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над еко­номічною.

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

—досить широкими можливостями залучення, особливо за умови високого кредитного рейтингу підприємства, наявності за­стави чи гарантії поручителя;

• забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства за необхідності істотного розширення його активів і підвищенням темпів зростання обсягів його господарської діяльності;

• нижчою (порівняно з власним капіталом) вартістю завдяки забезпеченню ефекту «податкового щита» (вилучення витрат на його обслуговування з бази оподаткування під час визначення суми податку на прибуток);

—здатністю сприяти приросту фінансової рентабельності (ко­ефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Водночас використання позичкового капіталу має такі недоліки:

— використання позичкового капіталу пов'язане з ризиком зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності під­приємства. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позичкового капіталу;

—активи, сформовані за рахунок позичкового капіталу, гене­рують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижу­ється на суму виплачуваного позичкового процента в усіх його формах (процента за банківський кредит; лізингової ставки; ку­понного процента за облігаціями; вексельного процента за товар­ний кредит);

— висока залежність вартості позичкового капіталу від коли­вань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків за знижен­ня середньої ставки позичкового процента використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у зв'язку з наявністю дешевших альтернативних джерел кредитних ресурсів;

—складність процедури залучення коштів (особливо у вели­ких розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб'єктів (кредиторів), які вимагають у ряді ви

4. Забезпечення мінімізації витрат з формування капітал з різних джерел. Така мінімізація здійснюється в процесі управ­ління вартістю і структурою капіталу. Ці питання будуть розгля­нуті далі.

5. Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу за прийнятного для підприємства рівня фінан­сового ризику.

2. Управління ВК. Здійснюючи господарську діяльність, підприємство завжди використовує залучені кошти, отже власний капітал підприємст­ва визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями. Тому формула, за якою обчислюється власний капітал, набуває такого вигляду:

ВК = А-3,

де ВК — власний капітал;

А — вартість активів за балансом;

З — боргові зобов'язання.

Отже, власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтер­ського обліку капітал підприємства відображається в пасиві ба­лансу і складається з власного капіталу і зобов'язань. У складі власного капіталу виділяють: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Терміни «статутний фонд», «статутний капітал» є тотожними і означають суму вкладень підприємства в його активи за номіна­льною вартістю, зафіксованою в установчих документах.

Формування статутного капіталу на підприємствах окремих організаційно-правових форм має певні особливості.

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.

Джерелом формування пайового капіталу є обов'язкові та до­даткові пайові внески, які надходять від членів АТ.

Додатковий вкладений капітал — це сума, на яку вартість ре­алізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Для акціонерних товариств різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій та їх номінальною вартістю має назву «емі­сійний дохід».

Інший додатковий капітал — це сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, та інші види додатково­го капіталу. У більшості підприємств додатковий капітал стано­вить найбільшу частку у складі власного капіталу.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства та засновницькими документами підприємства на покриття в Майбутньому непередбачуваних збитків і витрат. Резервний капі­тал—це джерело, яке створюється для гарантії безперервної ро­боти і виконання зобов'язань перед третіми особами.

Резервний капітал спрямовують для покриття збитків у звіт­ному періоді, для погашення облігацій і викупу акцій акціонер­ного товариства, якщо інших джерел немає. Резервний капітал створюється підприємствами і на випадок ліквідації підприємст­ва для покриття кредиторської заборгованості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума при­бутку, яка реінвестована у підприємство. Це важлива складова власного капіталу господарського товариства. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану частину, тобто частину, яка має певне цільове призначення, і неасигновану, яка не має кон­кретного призначення.

Сума непокритого збитку вираховується під час визначення суми власного капіталу.

Залежно від джерел формування власний капітал підприємст­ва можна поділити на вкладений і накопичувальний. Вкладений — це сума внесеного капіталу власниками підприємства. За ра­хунок цих внесків створюється статутний, додатково вкладений і пайовий капітал. Його сума може бути збільшена шляхом конве­ртації боргових зобов'язань в акції.

Накопичувальний капітал — це капітал, отриманий підпри­ємством у процесі його діяльності. Він складається з капіталу від переоцінки, дарчого капіталу і нерозподіленого прибутку. Капі­тал від переоцінки — це додатково вкладений капітал, сформо­ваний унаслідок дооцінки активів. Дарчий капітал — надходить у вигляді безоплатно одержаних активів І також належить до до­датково вкладеного капіталу.

Нерозподілений прибуток, як зазначалося, — це частина чис­того прибутку товариства, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.

За ступенем фіксації розрізняють зареєстрований і незареєстрований капітал, який вважається умовно постійним. Сума зареєстрова­ного капіталу фіксується установчими документами (пайовим, стату­тним). Незареєстрований капітал — це умовно змінний капітал. До нього відносять додатковий капітал і нерозподілений прибуток.

Отже, враховуючи, що капітал визначається як різниця між вартістю активів за балансом і борговими зобов'язаннями, останні це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої призведе до зменшення ресурсів підприємства внаслідок узятих у минулому обов'язків.

В теорії фінансів п-ств виділяють реальний та абстрактний капітал.

Реальний капітал – включає основні та оборотні засоби, відображається в активі балансу.

Абстрактний капітал – це сукупність усіх позицій пасиву балансу.

Оцінювання вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

• необхідність періодичного коригування загальної суми вла­сного капіталу, який зафіксований у бухгалтерському обліку. При цьому уточненню належить тільки функціонуюча частина власного капіталу;

• оцінювання вартості залученого власного капіталу. Це оці­нювання певною мірою має умовний характер. Якщо залучення позикового капіталу обумовлено відповідними контрактами, то залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов'язань не містить. Будь-які зобов'язання підприємства що­до виплати процентів на пайовий капітал, дивідендів за прости­ми акціями є розрахунковими плановими показниками, які мо­жуть бути скориговані за результатами господарської діяль­ності;

• суми виплат власникам капіталу входять до складу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позичковим. Виплати власникам капіталу (акцій) у формі дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тоді як виплати процентів за позичковий капітал у формі банківських кредитів відбуваються за рахунок собівартості (витрат) продукції, товарів, послуг. Тому останні зменшують оподаткований прибуток і податок на прибуток, що забезпечить вищий рівень вартості додатково залученого власного капіталу порівняно з позиченим;

• залучення власного капіталу пов'язане з вищим рівнем фі­нансового ризику для інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Дане положення підтверджується тим, що претензії власників основної частини цього капіталу підлягають задоволенню у разі банкрутства акціонерного товариства в остан­ню чергу;

• • залучення власного капіталу не пов'язано з процесом його повернення. Це визначає вигідність використання підприємством цього джерела, незважаючи на вищу його вартість. Якщо за по­зичковий капітал підприємство повинно, крім повернення суми боргу, сплатити в установлений строк певну суму на його обслу­говування, то за залучений власний капітал підприємство сплачує тільки проценти і дивіденди власникам акцій. Отже, підприємст­ву вигідніше, безпечніше використовувати власний капітал для забезпечення своєї платоспроможності і фінансової стійкості. Все це стимулює підприємство і визначає вигідність використання даного джерела, незважаючи на вищу його вартість.

Управління ВК зводиться до вирішення таких пи­тань:

• вибір між джерелами формування капіталу (власні і позич­кові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повер­нення в установлений строк з урахуванням плати за користування (процент);

• вибір схеми мінімізації податкових платежів;

• вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливос­ті на фінансових ринках;

• дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу під­приємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибут­ком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприєм­ство може здійснюватися в такій послідовності:

—аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На даному етапі вивчається відповід­ність темпів приросту власного капіталу активам І обсягу вироб­леної (реалізованої) продукції;

— вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

—оцінюється достатність власного капіталу у звітному пері­оді. Критерієм такої оцінки може бути показник «коефіцієнт са­мофінансування розвитку підприємства»;

—визначається загальна потреба у власному капіталі в плано­вому періоді;

—у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою роз­роблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

—забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайо­вого капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

—оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу.