2.Управління оборотними активами

Оборотний капітал – це частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили.

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капітловкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання ватрості придбаних об’єктів основного капіталу.

Оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані у оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, ревлізації продукції та отримання прибутку.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбуткніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. До ненормованих оборотних фондів включаються фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

На практиці використовують два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює і пов’язує вирбничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємстництва.

Визначення потреби в обортних коштах здійснєються через їх нормування.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реаліазації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів для цих запасів визначається за формулою:

НОК = ОВ *N, де

НОК – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис.грн;

ОВ – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тис.грн;

N – норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво.

На підставі норм, обчислених за складовими елементами, визначається норматив оборотних коштів для окремих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (НГП) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях (N) і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю (ТП):

НГТ = ТП *N.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Обчислення методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін вироничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах за цим методом полягає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини належать нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покурні напівфабрикати, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробний норматив). До другої частини належать нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо не залежить від обсягу витрат на виробництво: запасні частини для ремонту устаткування, МШП, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничох програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми.

Для визначення мінімальної суми грошових коштів, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році, застосовується метод оборотності грошей.

Для цього:

1) визначається оборотність грошових коштів за формулою:

ОГК = ,

де ОГК – оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Т_ц.об – цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сиовини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

2) визначається мінімальна необхідна сума грошових коштів за формулою:

ГК_min = ,

де ГК_min – мінімальна сума грошових коштів, тис.грн;

В_р – річні витрати на купівлю матеріалів, заробітну плату, дивіденди тощо, тис.грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.

Важливою ділянкою роботи підприємства є визначення джерел формування оборотних коштів. Такими джерелами можуть бути власні та залучені кошти. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому в діяльності підприємства виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий)

Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фі­нансовим менеджером ставляться такі завдання:

1. Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема, слід розглянути показники загальної суми запасів матеріальних цінностей, їх динаміки, питому вагу в обсязі оборотних активів, вивчити структуру запасів у розрізі ос­новних груп, виявити сезонні коливання їх, визначити ефектив­ність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.

2. Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних за­пасів. Для цього запас матеріальних цінностей необхідно поділи­ти на дві основні групи: виробничі запаси (запаси сировини, ма­теріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного збері­гання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі І рівномірно витрачаються в процесі вироб­ництва продукції або її реалізації покупцям.

3. Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.

4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві. Серед систем контролю за рухом запасів набула поширення «Система АВС». Сутність цієї системи полягає в по­ділі сукупності запасів матеріальних цінностей на три категорії.

У категорію «А» включаються матеріальні цінності з високою ціною, з тривалим циклом замовлення, які потребують постійно­го контролю, оскільки їх нестача пов'язана зі значними фінансо­вими труднощами. У категорію «В» включаються матеріальні цінності, які мають меншу значимість порівняно з категорією «А» в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формуванні кінцевих ре­зультатів фінансової діяльності. У категорію «С» включають всі інші матеріальні цінності, які не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових ре­зультатів.

5. Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріа­льних цінностей в умовах інфляції.

Для цього необхідно сформувати окремі види матеріальних цінностей відповідно до обсягів господарської діяльності підпри­ємства і тривалості його операційного циклу. Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру й ефе­ктивність використання матеріальних цінностей. Він включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

Наявність матеріальних цінностей на рівні, який перевищує оптимальні потреби, негативно відображається на діяльності під­приємства, оскільки з обігу відволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості для інвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів матеріальних ціннос­тей.

Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах використовують два методи:

• прямий метод – застосовується під час створення нового п-ва або для уточнення потреби в обор.активах п-ва, що значно змінює асортимент в-ва продукції в плановому періоді.

• аналітичний метод- застосовують за ум ови функціонування п-ва більше року коли в основному сформовані виробничі запаси і не змінюється асортимент продукції в плановому перод.

На розмір поточних фінансових потреб п-ва в оборотних засобах впливають:

1. Тривалість операційного та збутового циклів

2. темпи зростання в-ва

3. Сезонність в-ва та реалізації продукції, нестабільність поставок ТМЦ

4. Стан кон’юнктури ринку

Основними завданнями управління обор.активами в вигляді дебіторської заборгованості є:

• аналіз деб.заборг. п-ва зп минулий період

• визначення форм реалізації готової продукції

• визначення суми грош. коштів, яка буде відволікатись в деб.заборг. в наст.періоді

• формування умов відвантаження готової продукції покупцям відповідно до укладених угод

• оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі відомостей, які надаються покупцям

• розроблення порядку проведення інкасації деб.заборг. в наст. Періоді

• використання на п-ві сучасних форм рефінансування деб.заборг.

• здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною інкасацією деб.заборг.

Методи визначення оптимального розміру деб.заборг.:

• нормативний – включає систему фінанси. норм та техніко-економ. нормативів, що хар-ють абсолютну величину деб.заборг., а також джерела їх фінанси.забезпечення

• розрахунково-аналітичний – полягає у тому, що на основі фінанси.-екон. показників заборг. за попередні роки, які беруться за базові, та індексів їх зміни у плановому році відповідно до зміни моделі грошових розрахунків визначається планова величина деб.заборг. п-ва

Основними завданнями управління обор.акт. у формі грош. коштів є:

• визначення оптим. залишку ГК для забезпеч безперерв. д-сті п-ва

• створення резерв. залишку ГК на випадок розшир. д-сті

• своєчасна трансформація тимчасово вільних ГК у високоліквідні активи

• своєчасне забезп. поточних платежів

• формування ін вест. залишку ГК з метою здійсн. короткострок. фін. вкладень

• формування компенсаційного залишку ГК на поточному рахунку п-ва

• забезпечення прискорення оборотності ГК зменшенням операц. та фінанс. циклів, скороченням розрах.готівкою, своєчасної інкасації виручки від реаліз. продукції

3.Метою стратегії фінансування обор. активів є вибір оптимального рівня і раціональної структури обор. активів з урахуванням специфіки д-сті кожного п-ва. Завдання:

• провести аналіз використання об.активів за минулий період

• визначити ризик неплатоспроможності покупців, розрахувати прогнозне значення резерву щодо сумнівних боргів

• вибрати оптимальне співвідношення між грош. коштами і вкладеннями в короткострокові ЦП

• визначити розмір і структур джере фінансування об.активів

• розробити стратегію фінансування об.активів

У теорії ФМ виділяють 4 моделі стратегії фінансування поточних активів:

- ідеальна модель – побудована виходячи з понять поточні активи та поточні зобов’язання і означає рівніть цих понять. Сутність цієї стратегії полягає в тому, о довгострокові пасиви встановлюються на рівні необоротних активів, тобто:

ДП = НА, де

ДП – довгостр.пасиви

НА – необоротні активи

• агресивна модель – полягає в тому, що ДП є джерелом покриття НА а постійної частини ПА, тобто їх мінімуму, який необхідний ля здійснення госп.д-сті. У цьому разі змінна частина поточних активів у повному обсязі покривається короткостроковою кредиторською заборгованістю. Тому: ДП= НА+ПЧ

ПЧ – постійна частина об.активів (норматив об.коштів).

- консервативна модуль – передбачає, що змінна частина пот.активів також покривається ДП. Застос. На початкових стадіях функціонування п-ва за достатньої величини капталу у його власників. Отже: ДП = НА+ПЧ+ЗЧ, де

ЗЧ – змінна частина поточних активів.

- компромісна модель – найбільш реальна. При ній НА, ПЧ і приблизно половина ЗЧ покриваються ДП. При цьому робочий капітал визначається як різниця між ДП та НА. Але при цьому п-во в окремі періоди д-сті може мати надмірні пот.активи, що негативно впливає на розмір прибутку. Отже: ДП=НА+ПЧ+0,53 ЗЧ

Але обираючи стратегію фінансування, необхідно знайти бажане співвідношення між рівнем рентабельності і використання власного капіталу та рівнем ризику зниження фінансової стійкості п-ва, яка оцінюється величиною його робочого капіталу.