3. Управління формуванням доходів

Завдання управління доходами п-ва:

• збільшення абсолютної величини доходів підприємства в цілому та за окремими джерелами їх формування;

• збільшення у структурі доходів підприємства частки чистого доходу;

• забезпечення стабільності надходження доходів, а також обмеження впливу на формування доходів підприємства надзви­чайних подій, прогнозування та оцінювання впливу яких є проблематичним;

• забезпечення зростання у структурі чистого доходу підприємства доходів, отриманих від основної діяльності;

• прискорення отримання доходів шляхом зменшення проміжку часу між їх формальним визнанням (момент визнання доходів з метою оподаткування — за першою подією) та реальним отриманням (момент надходження грошових коштів від контрагента).

Відповідно до визначених вище завдань управління доходами підприємства можна сформулювати основний зміст управлінської діяльності фінансових служб підприємства та їх менеджерів що­до управління формуванням його доходів:

• забезпечення своєчасності та повноти формування доходів підприємства;

• виявлення резервів збільшення доходів підприємства та загроз скорочення доходів з метою їх уникнення;

• забезпечення об'єктивності, достовірності та повноти локалізації планових та/або отриманих доходів підприємства за центрами їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень;

• оцінювання результативності діяльності центрів доходів з позицій їх формування та отримання, визначення рівня відповідності результатів діяльності окремих центрів доходів плановим величинам;

• аналіз складу та структури доходів підприємства за такими критеріями:

• відповідно до центрів доходів;

• у розрізі структурних підрозділів підприємства;

• за видами продукції;

• у цілому по п-ву

• прогнозування тенденцій формування доходів п-ва у плановому та перспективному періодах та їх планування.

4. Управління формуванням витрат

УВ полягає у контролі за процесом формування та розподілу витрат п-ва в результаті здійснення фін. – госп. д-сті, та спрямоване на обґрунтування рівня витрат п-ва та їх фінансового забезпечення. Результативність УВ передбачає реалізацію таких взаємопов’язаних фін. – управл. операцій:

• групування витрат п-ва за групами відповідно до визначеної сукупності критеріїв

• контроль за формуванням витрат та оптимізації їх абсолютної величини

• виявлення відхилень від планових показників та ідентифікація таких причин, їх нейтралізація

• виявлення та оцінювання резервів зменшення витрат суб’єкта господарювання, визначення та обґрунтування механізмів їх мобілізації

В основному формування витрат п-ва припадає на сукупність госп.операцій, що реалізуються в межах операційної діяльності. Серед інших напрямів формування витрат виділяють:

- витрати, пов’язані з інвестиційною д-стю, що визначаються як сума усіх витрат п-ва на релізацію інвестицій в необоротні активи, що припадають на поточний період (зокрема, ОФ, нематеріальні активи, прямі та портфельні фінансові вкладення)

- витрати, пов’язані з фінансовою д-стю, що включають сукупність витрат п-ва на обслуговування залученого капіталу, у тому числі витрати на обслуговування як позичкового, так і власного капіталу (наприклад, проценті платежі, грошові дивідендні виплати, витрати на оформлення-переоформлення фінансових угод, їх супроводження).

Наявність детальної інформації про витрати дає можливість: встановити ціну виробів, послуг, оцінити економічність процесів, ефективність використання ресурсів окремими підрозділами, значимість замовників з погляду їх внеску у прибуток підприємства.

Залежно від цілей, для них використовують інформацію про затрати, їх можна класифікувати за трьома напрямами.

Класифікація затрат за напрямами:

1. Для визначення собівартості, фінансових результатів:

   • прямі і непрямі;

   • затрати на продукцію і затрати періоду;

   • основні і накладні;

   • за елементами і статтями витрат;

   • ті, що їх включають у собівартість, і ті, що їх не включають.

2. Для прийняття управлінських рішень:

• постійні, змінні, змішані;

• релевантні і не релевантні;

• маржинальні і диференціальні;

• реальні і можливі;

• альтернативні і безальтернативні;

• операційні і адміністративні.

3. Для контролю і регулювання:

• Контрольовані і неконтрольовані.

Згідно з першим напрямом класифікації, для визначення собівартості та фінансових результатів діяльності підприємства затрати можна поділити так.

Прямі затрати – це ті, які безпосередньо пов’язані з процесом виробництва або реалізації продукту підприємством. Цей вид витрат може бути легко віднесений до певного виду продукту. До прямих затрат належать:

• сировина та матеріали;

• комплектувальні;

• основна зарплата робітників;

• інші.

Непрямі затрати пов’язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих затрат відносять:

• опалення та освітлення;

• оплату праці управлінського персоналу;

• амортизацію;

• інші.

Затрати на продукцію – це затрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема:

• прямі матеріали;

• пряма заробітна плата;

• купівельна вартість товарів для реалізації.

Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції

Затрати періоду - це затрати, які прямо не пов’язані з виготовленням конкретного товару, а належать до того періоду, в якому вони зроблені.

До затрат періоду входять:

• Адміністративні;

• Збутові;

• Маркетингові;

• Амортизація будівель.

Залежно від мети розрахунку собівартості розрізняють класифікацію затрат за економічними елементами витрат на виробництво і за калькуляційними статтями витрат. Групування витрат за економічними елементами необхідне для аналізу фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно, на які потреби, тобто встановлюють загальну суму витрат на підприємстві, але не конкретизують напрям затрат безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.

Елементи затрат:

• Матеріальні затрати

• Затрати на оплату праці

• Відрахування на соціальні заходи

• Амортизаційні відрахування

• Решта затрат

Для розрахунку собівартості одиниці певного виду продукції використовують класифікацію за калькуляційними статтями витрат. Такий вид класифікації відображає цільові напрями використання ресурсів і конкретні затрати підприємства і реалізацію одиниці певного виду продукції.

Статті затрат:

• Сировина і матеріали

• Відходи, що повертаються у виробництво

• Напівфабрикати і послуги

• Паливо й енергія на технологічні цілі

• Основна зарплата виробничих робітників

• Додаткова заробітна плата

• Відрахування на соц страхування

• Спеціальні відрахування

• Затрати на утримання і експлуатацію обладнання

• Загально виробничі

• Загальногосподарські

• Решта.

Крім того, витрати можна класифікувати на ті, що їх включають у собівартість, і ті, що не включають у собівартість. Згідно із законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”:

У собівартість включають: матеріальні затрати, затрати на оплату праці, соціальні відрахування, амортизація, решта.

У собівартість не включають: плата за землю, податок власників транспортних засобів, оплату інших видів податку, штрафи, пеню, збитки від бартерних операцій, соціальні затрати решту.

Класифікація затрат для прийняття управлінських рішень передбачає таке їх трактування:

Постійні – це затрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Постійні затрати підприємство має навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукцію. До них належать:

• Амортизація

• Орендна плата

• Опалення

• Освітлення

• Адміністративні витрати

Змінні – це затрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них входять:

• Сировина і матеріали

• Паливо й енергія на технологічні потреби

• Комплектувальні

• Заробітна плата виробничих робітників

• Інші

Сума постійних та змінних затрат становить валові затрати підприємства.

Окрім того, валові затрати на виготовлення продукції можна поділити на операційні й додаткові адміністративні.

Класифікація валових затрат
Змінні витрати	Машині та комплектуючі, матеріали та механізми, заробітна плата виробничих виробників, транспортні витрати, комісійні винагороди.	Операційні затрати
Постійні витрати	Оренда, амортизація та лізинг, освітлення та опалення, заробітна плата персоналу, реклама, прибирання та охорона, страхування.
	Вартість кредиту, непередбачені затрати, податки.	Додаткові адміністративні затрати.

До того ж підприємства можуть виникати затрати, які важко віднести повністю до постійних чи повністю до змінних. Такі затрати називають змішаними і їх поділяють за спеціальними методами на постійні та змінні. Крім того, затрати згідно з другим напрямом класифікації поділяються на:

• Релевантні на не релевантні

• Маржинальні ( граничні)

• Диференціальні (приростні)

• Альтернативні

Нерелевантні затрати – це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

Релевантні – затрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Маржинальні (граничні) – це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні (прирості) – затрати, які становлять різницю альтернативними рішеннями.

Альтернативні затрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

Класифікація затрат згідно з третім напрямом „Для контролю і регулювання” містить два види затрат: контрольовані та неконтрольовані. Їх (затрати) розрізняють для планування роботи структурних підрозділів підприємства.

Контрольовані – це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або впливати на них.

Неконтрольовані – це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.

Відповідно до класифікації витрат, модель УВ має на меті виконання таких завдань:

- зменшення абсолютної величини витрат п-ва в цілому та за окремими видами д-сті

- зменшення в структурі витрат п-ва частки умовно-постійних витрат, що дає змогу знизити поріг рентабельності та сформувати більш гнучку цінову політику щодо продукції п-ва

- забезпечення стабільності розподілу витрат у просторі і часі, що дасть змогу забезпечити фінансову стійкість п-ва тп попередити його неплатоспроможність

- зменшення у структурі сукупних витрат п-ва непрямих витрат

Відстрочення моменту покриття витрат шляхом збільшення проміжку часу між їх формальним визнанням та реальним покриттям (втратою п-вом контролю над грошовими коштами).

Наприклад. Визначимо можливість зменшення в результаті скорочення на 7,5% умовно-постійних витрат п-ва оптової ціни одиниці продукції за умови збереження абсолютної величини прибутку п-ва.

№п\п	Показник	Значення
До скорочення умовно-постійних витрат
1	Обсяг реалізації, тис.шт	125
2	Ціна виробника одиниці продукції, грн	12,50
3	Середні умовно-змінні витрати, грн	9,25
4	Машинальний прибуток, грн. (р.2 – р.3)	3,25
5	Умовно-постійні витрати, грн	324,85
6	Прибуток п-ва, тис.грн (р.1 * р.4 – р.5)	81,4
Після скорочення умовно – постійних витрат на 7,5%
7	Очікуваний обсяг реалізації продукції, тис.шт (р.1)	125
8	Цільовий рівень прибутку, тис.грн (р.6)	81,4
9	Умовно-постійні витрати, тис.грн(1-0,75)*р.5	300,49
10	Маржинальний прибуток, грн. (р.8+р.9)/р.7	3,06
11	Середні умовно-змінні витрати, грн. (р.3)	9,25
12	Ціна виробника одиниці продукції, грн. (р.10+р.11)	12,31

Скорочення умовно-постійних витрат на 7,5% дає змогу п-ву зменшити оптову ціну одиниці продукції на 19 коп. (або 1,5%) без зменшення абсолютної величини прибутку.

Визначені вище завдання УВ дозволяють сформувати основний зміст управлінської д-сті фінансових служб п-ва щодо управління формуваннм витрат внаслідок опер., ін вест., фін. д-сті:

• забезпечення своєчасності та повноти виявлення витрат п-ва через служби фінансового контролінгу

• оцінка обґрунтованості та доцільності покриття окремих витрат у розрізі центрів їх формування

• пошук та обґрунтування резервів зменшення витрат у наступних періодах, урахування виявлених резервів під час реалізації поточного фінансового плану та складання фінансових планів на наступний рік

• забезпечення об’єктивності, достовірності, повноти локалізації поточних витрат по центрах їх формування з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень

• прогнозування на основі отриманої інформації тенденцій зміни величини витрат п-ва у палвновому та перспективному періодах

• забезпечення методологічного та інформаційного підтримання фінансового контролю за формуванням витрат п-ва, виконання планових величин та аналізу відхилень.

Основний принцип підприємницької діяльності отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати. Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоби дотримуватися цих правил ведення господарської діяльності? Інструментом для того є калькуляція.

Класифікацію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг. Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання), калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати пов’язані з процесом виробництва. Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподіл всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов’язаний показник маржинального доходу.

Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який забезпечує покриття постійних витрат і отримання прибутку.