
- •2 Загальні відомості про полімери, їх властивості та застосування
- •2.1 Загальна характеристика полімерів і їх властивості
- •2.2 Класифікація полімерів
- •2.3 Способи отримання полімерів
- •2.4 Застосування полімерів у стоматологічній практиці та вимоги до них
- •3 Модифіковані полімерні матеріали
- •3.1 Загальна характеристика модифікованих полімерних матеріалів
- •3.2 Склад і структура модифікованих полімерних матеріалів
- •3.2.1 Полімерна матриця
- •3.2.2 Наповнювач у модифікованих полімерних матеріалах
- •3.2.3 Апрет для модифікованих полімерних матеріалів
- •3.3 Напрями розробки модифікованих полімерних матеріалів
- •3.3.1 Нові полімерні технології
- •3.3.2 Нові технології в застосуванні|вживанні| наповнювачів
- •3.4 Класифікація модифікованих полімерних матеріалів
- •3.4.1 Традиційні модифіковані полімери
- •3.4.2 Мікронаповнені модифіковані полімери
- •3.4.3 Гібридні або змішані модифіковані полімери
- •3.4.4 Гібридні модифіковані полімери з|із| малим розміром частинок
- •3.5 Властивості модифікованих полімерних матеріалів
- •3.5.1 Біосумісність
- •3.5.2 Водопоглинання і розчинність
- •3.5.3 Коефіцієнт теплового розширення
- •3.5.4 Рентгеноконтрастність
- •3.5.5 Відповідність за кольором
- •3.5.6 Міцність на стискання|стиснення|
- •3.5.7 Міцність при діаметральному розриві або діаметральна міцність
- •3.5.8 Зношування
- •3.6 Модифіковані полімерні матеріали для застосування в зуботехнічних лабораторіях
- •3.6.1 Непрямі полімерні вініри, вкладки і накладки
- •3.6.2 Армовані волокном модифіковані полімери
- •3.8 Клінічні особливості застосування композитних реставрацій
- •3.8.1 Не використовувати композит для великих пломб
- •3.8.2 Не рекомендується глибоке придесенне| препарування зуба
- •3.8.3 Недостатня кількість периферичної емалі
- •3.8.4 Недостатній контроль вологи
- •3.8.5 Звичний бруксизм/жування
- •3.8.6 Клінічне значення
2 Загальні відомості про полімери, їх властивості та застосування
2.1 Загальна характеристика полімерів і їх властивості
Полімери – речовини, молекули яких складаються з великої кількості повторюваних ланок. Полімери – основа пластмас, хімічних волокон, резини, лакофарбових матеріалів, клеїв тощо.
Створення полімерів для стоматології нерідко призводить до розробки матеріалів, що знаходять застосування в інших галузях медицини і техніки. Таким прикладом є розробка епоксидних смол, а також швидкотвердіючих композицій амінопероксидної системи, які тепер широко використовуються в техніці і медицині.
Основними вихідними з’єднаннями для отримання полімерних стоматологічних матеріалів є мономери та олігомери (моно-, ди-, три- і тетра(мет)акрилати). Моноакрилати леткі, тому їх використовують в комбінації з високомолекуляними ефірами, що дозволяє зменшити усадку полімеру. Ди- [три-, тетра-](мет)акрилати містяться в більшості композиційних відновлювальних матеріалів, а також в базисних пластмасах в якості зшивагентів.
Для полегшення переробки полімерів і надання їм комплексу потрібних фізико-механічних (міцність при ударі, зламі, згині, розтягуванні, стисканні та ін.; відповідність кольору твердих тканин зубів чи слизовій оболонці порожнині роту, твердість, абразивна стійкість), хімічних (міцність з’єднання зі штучними зубами, мінімальний вміст залишкового мономеру), технологічних (простота, зручність і надійність переробки) та інших властивостей в їх склад вводять різні компоненти – наповнювачі, пластифікатори, стабілізатори, фарбники, зшивагенти, антимікробні агенти, які добре змішуються в полімері з утворенням однорідних композицій і володіють стабільністю цих властивостей в процесі переробки і експлуатації полімерного матеріалу.
Наповнювачі вводять для покращення фізико-механічних властивостей, зменшення усадки, підвищення стійкості до впливу біологічних середовищ. В стоматологічних сополімерах в основному застосовують порошкоподібні наповнювачі (різні види кварцевої муки, силікагели, силікати алюмінію і літію, борсилікати, різні марки мілкоподрібленого скла, гідросилікати, фосфати).
Введення в сополімерні композиції пластифікаторів дозволяє надати їм еластичних властивостей, а також стійкість до дії ультрафіолетових променів.
Для надання полімерним стоматологічним композиціям кольору і відтінків, які імітують зубні тканини, слизову оболонку, в їх склад вводять різні фарбники і пігменти. Основними вимогами до них є нешкідливість, рівномірність розподілу в сополімерній матриці, стійкість у збереженні кольору під впливом зовнішніх факторів і біологічних середовищ, гарні оптичні властивості.
Для отримання полімерів використовують радикальні і частково іонні ініціатори (найчастіше використовують перекис бензоілу). Ініціатори – речовини, які при розкладанні на вільні радикали починають реакцію полімеризації.
Додавання активаторів у невеликих кількостях до каталізатора викликає значне збільшення активності останнього. Активатори – хімічні речовини, що підсилюють дію каталізаторів.
Як інгібітори найчастіше використовують різні хінони, головним чином гідрохінон.
Набір вищеперелічених компонентів полімерних матеріалів визначає в кінці кінців всі його фізико-механічні властивості.
Деформаційні властивості полімерних стоматологічних матеріалів в значній мірі змінюються під впливом молекулярної маси і розгалужень макромолекул, поперечних зшивань, кристалічної фази, пластифікаторів і щеплення різних з’єднань.
Для оцінки основних фізико-механічних| властивостей стоматологічних| сополімерів визначаються наступні|слідуючі| показники:
- міцність на розрив;
- відносне видовження|видовження| при розриві;
- модуль пружності;
- міцність при згині;
- питома ударна в’язкість.
Найважливішою характеристикою базисного матеріалу є його пластичність і удароміцність. В основному ці властивості визначають функціональні якості і довговічність протеза.
Однією з основних якостей сополімерних матеріалів є водопоглинання (набухання), яке може призводити до зміни геометричних форм базисних пластмас, погіршувати оптичні і механічні властивості, сприяти інфікуванню. Водопоглинання як фізична властивість виявляється при тривалому перебуванні базисних пластмас (тобто базису протеза) у вологому середовищі порожнини рота.
Збільшення ударної міцності і еластичності крихких сополімерів може бути досягнуте шляхом їх поєднання з еластичними сополімерами.
До теплофізичних властивостей сополімерних матеріалів відносяться теплостійкість, теплове розширення і теплопровідність.
Величина теплостійкості визначає граничну температуру експлуатації матеріалу. Так, наприклад, теплостійкість поліметилметакрилату по Мартенсу рівна 60-80 °С, а по Віка – 105-115 °С. Введення неорганічних наповнювачів підвищує теплостійкість, введення пластифікаторів її знижує.
Теплове розширення характеризується величиною лінійного і об’ємного розширення.
Теплопровідність
визначає
здатність матеріалів передавати тепло
і залежить від природи (таблиця
2.1) сополімерної
матриці, природи
і кількості наповнювача (пластифікатора).
Так, наприклад, для поліметилметакрилату
(ПММА) величина температуропровідності
рівна
1,19
10
м
/с.
З підвищенням молекулярної маси полімерів
температуропровідність зростає. Оскільки
теплопровідність ПММА
дуже низька, він є ізолятором. Це згубно
позначається
на фізіології порожнини рота.
Різноманіття вживаних у стоматології| полімерних матеріалів створює певні труднощі для створення|створіння| уніфікованої класифікації, оскільки|тому що| як класифікаційна| ознака можуть бути використані самі різні критерії.
Таблиця 2.1 - Порівняльна характеристика теплопровідності деяких стоматологічних матеріалів і тканин зуба
Теплопровідність Матеріал |
Кал/с/см °С/см |
Дж/с/см °С/см |
Срібло |
1,006 |
4,21 |
Золото |
0,710 |
2,97 |
Компомер |
0,0026 |
0,011 |
Фарфор |
0,0025 |
0,010 |
Емаль зуба |
0,0022 |
0,0092 |
Дентин зуба |
0,0015 |
0,0063 |
Акрилова пластмаса |
0,0005 |
0,0021 |