Мисливство та собаківництво. Породи мисливських собак.

1. Мисливські породи собак.

2. Полювання з гончаками. Собаки гончаки.

3. Полювання з лягавими. Лягаві собаки.

4. Полювання з норними собаками. Норні собаки.

5. Полювання з лайками. Лайки.

1. Мисливські породи собак

Ще з давніх давен собаки вірно служать людині. Вони були одними з одомашнених тварин. Собаки допомагали людині на полюванні, стерегли житло, охороняли від хижаків свійських тварин і навіть використовували їх у боях.

За призначенням собак поділяють на:

• Декоративних (тер’єри, болонки, пуделі, чау-чау);

• Пастухів (німецька вівчарка, пулі, колі, німецька лайка);

• Караульних (німецька вівчарка, середньо азійська вівчарка, чорний тер’єр, московська сторожова, московський дог);

• Їздових (північно-східна їздова лайка);

• Вартових та розшукових (німецька вівчарка, боксер, доберман пінчер, дог, сенбернар, ротвелер), яких використовують для охорони майна, державних кордонів, розшуку злочинців та як мінерів, помічників геологів тощо;

• Мисливських, спеціалізованих на полюванні. В Україні їх налічується близько 20: російський псовий хорт, російсько-європейська, західно-сибірська та карело-фінська лайки; російський, російський рябий (або англорус) та естонські гончаки; фокстер’єри жорсткошерсті, гладкошерсті та такси; лягаві – пойнтер, сетер (англійський, ірландський, гордон), дратхаар, курцхаар. Крім того, спанієлі, та малі мюрстенлендери.

Із собак мисливських порід на Україні дуже поширені гончаки, лягаві та норні, яких налічується понад 10000. Полювання з мисливськими собаками, крім естетичної насолоди і трофеїв, має й народногосподарське значення. За допомогою собак заготовляють шкурки білки, соболя, лисиці, бобрів, куниці.

Зараз велику увагу приділяють спортивному полюванню, як формі відпочинку людей. Тому мисливське господарство є галуззю народного господарства, яка повинна забезпечити максимальні потреби населення в мисливському спорті. У наші дні зростає попит мисливців на чистопородних мисливських собак.

Із різноманітних видів полювання найраціональнішим вважають полювання з собаками. Воно дозволяє наздогнати пораненого звіра або знайти забитого і запобігти втратам цінного хутра та м’яса. Принаймні половина пострілів по дичині не кладуть її на повал, а тільки смертельно ранять. Поранений звір спочатку втікає, а потім залягає і гине. Наприклад поранений у живіт кабан не дає закривавленого сліду і тікає за 20-30км, після чого гине. Смертельним для дикого кабана не вважається поранення тільки в голову (мозок), хребет, лопатку (серце, легені). Поставлений на гарячий слід собака (гончак, такса, лайка, фокстер’єр та ін.) вмить дожене, зупинить, повернеться і доповість або завиє над трофеєм. Для такого полювання спеціально готувати собак не потрібно. Гончаки зазвичай переслідуючи, підранка (зайця, козулю) гонять його голосами і раптово обривають пісню. Це означає, що підранок спійманий. При полюванні на лисиць без собак не обійтися. Лисиця після пострілу часом імітує смерть – перекинеться через голову, гаркне і лежить. Тільки-но мисливець зробить крок, як вона зникає у хащах. Такий трюк лисиця робить для того, щоб упевнитись звідки пролунав постріл і щоб не наскочити на мисливця вдруге. Козуля при пораненні падає відразу, але часом зривається і пробігши ≈ 200м, гине. Без собаки її знайти важко. При полюванні без собаки тільки 30-40% поранених качок можна дістати з очерету, осоки, трясовини. Собака корисний на полюванні не тільки тому, що знаходить підранків, а й тим що є можливість спокійно підготуватися до пострілу.

2. Полювання з гончаками. Собаки гончаки.

До встановлення радянської влади на Україні полювання з гончаками було доступно лише поміщикам. Ще з 1923р. почали вести облік мисливських собак, проводили обласні виставки на польові випробування. В той час на Україні гончаків російських і російських рябих було мало. Обидві породи були частково засмічені в’язкою з польськими гончаками, які мали сильні голоси, гонили звірів в’язко, але вносили розклад в формування єдиного типу породи.

З гончаками полюють переважно з одним або двома в зоні лісів та лісостепу на лисиць, зайців, єнотовидного собаку, на косуль і кабанів. Зграєю гончаків – на вовка. Суть цього полювання полягає в тому, що гончаки знаходять, «будять», переслідують звіра по сліду голосом, поки звір не буде збитий мисливцем, або коли «скине» з сліду (обдурить) собак. Випадки коли гончаки ловлять зайців трапляються дуже рідко. Швидкість зайця, лиса, козулі в 1,5-2 рази більша ніж гончака. Пораненого звіра можуть і зловити. Переслідують його з голосом. Голоси дають можливість мисливцеві розібратися, якого звіра ловлять і в якому напрямку він пішов. Починають полювання з гончаками у листопаді. Тікаючи від собак звірі заплутують сліди. Розплутуючи їх, собаки замовкають, то знову заливаються. Мисливцеві слід добре розумітися „на цій мові”. Співучі голоси мають тільки породисті гончаки і в цьому їх головна цінність. Гончаки переслідують тільки того звіра, якого підняли і не піднімають його іншим. Полювання з гончаками ефективне на зайців, бо правильно регулює кількість маточного поголів’я зайців (при такому полюванні гине більше самців чим самок 2/3 на 1/3). Зменшення поголів’я зайців-самців на популяцію цього виду не впливає, бо під час розмноження достатньо одного самця на 5 – 6 самок. Також таке полювання має і санітарне значення бо підранки будують обов’язково взяті.

При полюванні на зайця собаки йдуть по сліду за допомогою зору (сліди снігу) і нюху. Якщо в гончака нюх слабкий – це велика вада, бо заєць «заплутає» сліди. Собака витрачає багато часу на їх розплутування, в цей час мовчить. Хороший швидкий собака за кілька хвилин розплутує слід і гонить зайця на мисливця. Лисиця обережніша, чуткіша від зайця, тому піднята собаками вона «намотує великі круги» і при настирливому гоні пробує «поноритися». Її краще підстерегти десь в низині або біля нори. Бувають випадки, коли лисиця встряє у двобій з гончаком. Покусаний лисицею молодий гончак боїться її до кінця життя. Тому краще добивати лисицю до підходу собак.

На єнота у більшості полюють з норними собаками але трапляються із гончими, якщо він знаходиться далеко від своєї нори. Найлегше гончакам тримати слід козуль. Козулі здебільшого втікають по прямій і по цій же стежці вертаються назад. На полюванні дикого кабана гончаків не беруть, бо воно часто закінчується смертю собаки. На вовків полюють із зграєю гончаків, яка повинна бути спеціально натренована і мати злість до вовків. На Україні зараз немає таких спеціально притравлених на вовків зграй. Такі полювання проводяться у Росії, Прибалтиці та ін. зх.-європейських країн. При полюванні з гончаками використовують ріжок, яким віддають відповідні сигнали. Добре видресирувана собака їх розуміє і виконую те що потрібно. Найпоширеніші породи гончаків в Україні: російський гончак, російський рябий гончак (трохи більших розмірів і міцніший), Карпатський гірський гончак (відрізняється чорною мастю, нижчі на зріст, заокруглені вуха, відданіший), естонський гончак, російський хорт.

Російський гончак

Порода остаточно склалася в Росії наприкінці XIX ст. з кількох породних груп (староруської, костромської, русько-польської, руської, прямоногої та ін.). Зовні російський гончак нагадує вовка. Від кожного гончака вимагається: пристрасть до звіра, в’язкість та майстерність, хороші голосові якості, стиль роботи, поведінка собаки і, доброзичливість до домашніх тварин. Отже, кращий той гончак, який здатний довго й добре з гучним та приємним голосом гонити звіра. Особливості екстер’єру:

Тип конституції гончака – міцний. Висота в холці 58-68 см (у сук 55-65) Холка вища від спини на 1-2 см. Тип поведінки спокійний, врівноважений. Типовий алюр при шуканні звіра – галоп або широка рись. Масть чепрачна, багряна і сірувата з підпалинами. Підпалини не дуже яскраві, жовті або білясті. На грудях і лапах можуть бути білі цятки. Недоліки – чепрак з дуже вираженою межею або сіруватий з чорною остю і т.д. Шерсть на голові, вухах і ногах – коротка, на решті тіла – довга, навколо шиї виступає своєрідна загривина. На хвості шерсть середньої довжини, коротша з кінця хвоста. Для породи характерне м’яке підшерстя. Шкіра, м’язи кістяк. Шкіра щільна, еластична без зморщок. Мускулатура суха, добре розвинута. Кістяк міцний, широкий. Голова – клиноподібна, невелика, суха. Черепна коробка довгаста, зверху плоска, потиличний виступ і надбрівні дуги виражені слабо. Перехід від лоба до морди плавний. Морда трохи видовжена, суха, паралельна черепу. Мочка носа чорна, широка, трохи випинається вперед. Губи темні, щільно прилягають до щелепи, сухі, без брилів. Очі темно-карі, невеликі, з косим прорізом повік. Краї повік темні. Вуха тонкі, висячі в формі трикутника, щільно прилягають до голови, посаджені трохи вище від лінії очей. Зуби та прикус. Білі, міцні, великі, добре розвинуті, щільно прилягають один до одного. Прикус ножицеподібний. Шия м’язиста, суха. Груди широкі й глибокі, опускаються до ліктьового суглоба і нижче. Спина пряма, широка, м’язиста. Круп широкий, дещо похилий, в міру довгий. Живіт підібраний. Передні кінцівки прямі, сухі, костисті, м’язисті. Довжина передніх ніг =50% висоти собаки. Задні кінцівки сухі, костисті, м’язисті. Лапи. Слідисті, грудкою, овальної форми, з щільно стуленими пальцями, нігті направлені в землю. Хвіст. Короткий, товстий в основі і тонкий з кінця, довжина не нижче скакального суглоба. У спокійному стані він опущений, у збудженому – не дуже круто піднімається над рівнем спини.

3. Полювання з лягавими. Лягаві собаки.

Лягаві собаки – роблять стойку, піднімають дичину під постріл. Назва «лягаві» походить від слова «лягати», бо давні предки лягавих собак стойки не робили, а лягали недалеко від дичини. У ті часи коли ще не було вогнепальної зброї, на дичину полювали з сітками. Під час такого полювання собака повинен лягати, як тільки вловить чуттям присутність дичини. У деяких лягавих ця спадкова звичка проявляється й тепер. Замість стойки собака лягає.

Ця група собак виведена для полювання на дичину: лісову (тетеруки, глухарі, вальдшнепи), болотну (гаршнеп, дупель, бекас та ін.), степову (перепілка, куріпка, фазан). Лягавих собак використовують також на водоймищах при полюванні на водоплавних птахів (дика качка гуси, лиска). За допомогою гостро розвинутого чуття лягавий собака розшукує дичину і завмирає над нею в позі (стойці). Після команди свого господаря собака робить крок або два у бік дичини, що затаїлась, піднімає її «на крило» і після пострілу залишається на місці. Деякі породи лягавих після команди подають забиту дичину. Використовують лягавих на літньо-осінніх полюваннях. Лягаві і гончаки за 1 день пробігають ≈ 100км, тому важливо перед полюванням добре погодувати і забезпечити відпочинок.

До лягавих собак відносяться: пойнтер, англ. сетер, ірл. сетер, шотл. Сетер, німецька короткошерста лягава (курцхаар), дратхаар, спанієль.

Пойнтер (у перекл. з англ.. „вказуючий”)

Виведений в Англії у XVIII ст. від гладкошерстої іспанської лягавої з «прийняттям крові» французьких та італійських гладкошерстих лягавих, а пізніше й крові англійських лисогінних гончаків фоксгаундів.

Сучасний пойнтер – короткошерстий, вище середнього росту. Міцний, стрункий з добре розвинутим кістяком та пружною мускулатурою. Характерні риси – власна постава голови, прямий енергійний хвіст у вигляді прутика. Він сміливий, темпераментний, енергійний. На ногах високий, високопередий. Висота в холці у псів 57-65 см., у сук 54-63 см. Масть – одноколірна: чорна, кофейна, полова або двоколірна: чорно-ряба, кофейно-ряба, червоно-ряба, жовто-ряба. Забарвлення мочки носа має бути при всіх мастях під колір плям, темніше або навіть чорне. Шерсть. Коротка, густа, щільно прилягає до тіла. Волосся блискуче, пружне. На шиї, тулубі та хвості довжина його 10-13 см, на голові і вухах, передніх частинах ніг волосся коротше. Шкіра, м’язи, кістяк. Шкіра тонка, еластична, без зморщок; мускулатура добре розвинута, суха, чітко виділяється, кістяк міцний, не грубий. Голова в міру довга, покрита тонкою шкірою, суха, рельєфна. Надбрівні дуги сильно розвинуті. Перехід від лоба до морди різко виражений. Голова майже плоска, досить широка, на лобі чітко розділяється на дві половини трикутною западинкою поміж надбрівних дуг. Морда в міру довга, суха, в профіль тупа і прямокутна. Мочка носа широка, ніздрі досить відкриті. Губи тонкі, м’які, верхня трохи звисає за нижню щелепу. Вуха висячі, високо посаджені, тонкі, м’які. Очі. Середні за розміром, з прямим розрізом повік, круглі. Колір очей такий як плям або темніший. Зуби білі, добре розвинуті, щільно прилягають. Прикус ножицеподібний. Шия довга, суха, мускулиста. Груди глибокі, могутні, овальні. Спина широка, мускулиста, пряма, міцна. Живіт підібраний. Лапи овальної форми, пальці щільно стиснуті, нігті направлені в землю. Хвіст гнучкий, рухливий, посаджений досить високо, тонкий з кінця.

Англійський сетер.

«Сетер» - означає з фр. «присідати», назва дана за природну звичку цієї собаки припадати до землі під час полювання. Вважають, що його вивели від одного з типів спанієля.

Батьківщина крапчастого сетера – Англія. Любителі англійських сетерів тримають породних собак з чудовими польовими якостями. Сетери потребують мало зусиль для тренування. Ця порода дуже поширена. Їй властивий широкий пошук на галопі (враження начебто стелиться) та високі, припадаючі потяжки і стойки. Собака середнього росту і сухого, міцного типу конституції. Енергійний. Висота в холці у псів 54-62см. , у сук на 2см нижче.

Ірландський сетер виведений в Ірландії на поч. XIX ст. іпоходить від червоно-рябого спанієля та ряду порід мисливських собак, в тому числі і від хорта. Це темпераментна, рухлива, енергійна собака.

Шотландський сетер. Батьківщина – Шотландія. Виведений у кінці XVIII ст. від старовинного чорного з підпалинами спанієля. Ще його називають «гордон» на честь шотландського вельможі Гордона, що в свій час розводив цю породу. Сетер – гордон міцний з помірною ходою, з високими польовими якостями, сильний.

Німецька короткошерста лягава (курцхаар) виведена як порода в Німеччині в XIX ст. схрещенням цілого роду лягавих і гончих собак (французьких, іспанських, місцевих) з прийняттям крові англійського пойнтера.

Німецькі мисливці ставили своїм завданням створити універсального собаку на полювання на птахів і звірів, але універсальною ця порода не стала. Це були високопородні собаки, в них чудові мисливські якості. На Україні ця порода дуже поширена. Ці собаки не дуже вибагливі і їх можна використовувати на полюванні за водоплавною дичиною. Також їх використовують на полюванні на лісову, степову дичину, а за кордоном і на звіра.

Дратхаар. Ця порода виведена в середині XIX ст. від німецьких курцхаарів та французьких грифонів. Дратхаар з нім. – жорстке волосся, курцхаар – коротке волосся. Невибагливі, досить витривалі, їм властива злість. З ними полюють на птахів у лісі, в степу, на воді, а також на деяких звірів. Висота 62-68см. Тип нерв. діяльності – рухливий, врівноважений.

Спанієль. Батьківщина спанієля – Іспанія. Спанієля використовували на полюванні пернатої дичини, а також на полюванні на птахів сітками. Для цього потрібний собака, що відшукає в траві птицю, вказує своєю поведінку, де вона і робить стойку біля неї. Під назвою спанієль пізніше було об’єднано кілька дрібних і середніх собак цього типу (кокерів, су сексів, спрингерів та ін.). Довгошерстий собака, невеликий на зріст, тип конструкції: міцний, сухий. Висота у холці 38-42см. Спанієль добре працює на воді, довго плаває, переслідує підранків, пірнає за ними під воду і приносить забиту дичину. Інколи його використовують при полюванні на лисиць та зайців, де він може підняти звіра з лігва і з голосом трохи прогнати. Більшість спанієлів мають чудову звичку забігати наперед втікаючого птаха і повертати його при підйомі на крило в бік мисливця.

4. Полювання з норними собаками. Норні собаки.

У нашій країні розводять дві породи собак мисливських норних: фокстер’єрів і такс. Це дуже сміливі та злі собаки. Полюють з ними на лисиць, єнотовидних собак і по ліцензіях на борсуків.

Завдяки невеликому зросту ці собаки проходять в нору, вступають у двобій з лисицею і змушують її покинути нору та вискочити під постріл мисливця. Часом собака бере лиса схваткою, душить і виносить його з нори. У деяких місцях фокстер’єрів використовують для полювання куниць-кам’янок, що водяться на горищах старих будівель. Основний об’єкт – лисиця. На полюванні не можна наближатися безпосередньо до нори, щоб завчасно не налякати звіра. Колонію нір тихо обходять на відстані 50-60м, уважно вивчають сліди. Вибирають позицію для стрільби: на відстані 20-30м від нори з тим, щоб добре було видно всі відрізки. Все це робиться тихо, бо лисиця почувши кроки, не захоче покинути нору взагалі, буде чинити жорстокий опір, покалічить собаку, кусатиме собаку. Якщо лисиця в норі то собака її через 5-6хв. Витягне або вижене. За тим же принципом полюють на єнотів.

Інколи з норними собаками полюють в компанії з гончаками. Гончаки знаходять лисицю і гонять а норну собаку в цей час тримають на повідку. Якщо гончаки заженуть лисицю у нору їх прив’язують і пускають в нору норного собаку.

Жорсткошерстий фокстер’єр. Собаки виведені з Англії з маленьких собак тер’єрів, що використовувались при пафосному полюванні. Існує дві різновидності фокстер’єрів: гладкошерсті та жорсткошерсті. Гладкошерсті фокстер’єри тепер нечисленні, а жорсткошерсті успішно розвиваються. Жорсткошерстий фокстер’єр – собака міцного сухого типу конструкції, квадратної форми. Кістяк міцний не грубий. Добре розвинуті м’язи. Шкіра еластична, прилягає щільно. Висота у холці у псів 35-40см., у сук 34-39см. Тип поведінки – рухливий, сміливий, жвавий, темпераментний.

Масть. Дво- або триколірна – біла з чорними, рудими та сірими плямами. Допускається і цілком біла масть. Шерсть довга, густа, жорстка. Голова довга, суха, клиноподібної форми. Лоб плоский неширокий. Морда паралельна лінії лоба, загострена не коротша від черепа. Щелепи міцні, добре розвинуті, губи сухі, щільно прилягають до щелеп. Мочка носа чорна. Вуха. Висячі, на хрящах, маленькі, тонкі, в формі трикутника без зморщок. Очі. Невеликі, поставлені глибоко, округлі, косо поставлені, коричневі, темні. Зуби міцні, білі, щільно прилягають один до одного, прикус ножицеподібний. Груди. Широкі та глибокі. Живіт підтягнутий. Передні кінцівки прямі, паралельні, поставлені близько одна до одної. Задні кінцівки прямі, паралельні, поставлені широко. Лапи. Маленькі, круглі, зводисті, з напівзігнутими, щільно стиснутими пальцями. Хвіст. Товстий, високо посаджений.

Гладкошерстий фокстер’єр. Тип, поведінка, характер, масть, голова, вуха,очі,зуби, холка,спина, груди, кінцівки та хвіст характеризуються тими ж показниками, що й жорсткошерстий фокстер’єр.

Такса.

Відома, як порода дуже давно. Таксус по латині – борсук. Сучасні такси виведені в Німеччині. Вони бувають гладкошерсті, жорсткошерсті та довгошерсті (останні дві зустрічаються рідко). Такса – собака присадкуватий, з міцним кістяком, сильними мязами, на коротеньких ніжках. Тип конструкції міцний, сухий. Висота в холці у псів 17-27см.,у сук 15-25см. Масть одноколірна – руда, жовта, чорна, коричнева, сіра з підпалинами, мармурова. Шерсть у гладкошерстих такс блискуча, сильно прилягаюча; у довгошерстих – довга, блискуча і пряма, а на вухах, шиї довша. Голова клиноподібна, витягнута та загострена. Очі невеликі, овальні, темно - або світло-карі. Зуби розвинуті, білі. Прикус ножицеподібний. Вуха висячі, недовгі. Груди широкі. Ноги міцні. Хвіст шаблеподібний.

5. Полювання з лайками. Лайки.

Це найстаровинніша група мисливських собак, їх батьківщина – північна лісова зона Європи та Азії. Тепер затверджено стандарти лайок чотирьох порід: російсько-європейська, карело - фінська, західносибірська та східносибірська.

Лайок використовують в полюванні на білку, куницю, соболя, норку, ведмедя, рись, на копитних та птахів. Суть полювання з лайкою полягає в тому. Що собака розшукує по сліду або навмання звіра, затримує його та починає обгавкувати, привертаючи увагу звіра до себе, чим дає змогу мисливцю наблизитись до пострілу.

Російсько-європейська лайка

Порода створена на базі місцевих лайок Архангельської області, Респ. Комі та удмуртських промислових собак. Собака середнього росту, міцного й сухого типу конституції. Висота в холці у псів 52-58см, у сук на 2см нижче. Типи поведінки врівноважений, рухливий, добре розвинута реакція орієнтації. Масть. Чорно-ряба, чорна, біла, сіра. Шерсть. Остьове волосся пряме, жорстке. На голові та на ногах волосся коротке. Шкіра, м’язи, кістяк. Шкіра товста, еластична, без зморщок. М’язи розвинуті добре. Кістяк міцний. Голова суха, клиноподібна. Морда суха, загострена, трохи коротша від черепної коробки. Вуха стоячі, в формі трикутника з широкою основою, невеликі, гострі, поставлені високо. Очі невеликі, овальні, з помірно косим розрізом. Колір очей карий. Зуби великі, добре розвинуті, білі, прикус ножицеподібний. Лапи. Овальні, пальці міцно зімкнуті. Часом бувають зайві п’яті пальці на задніх ногах. Хвіст. Бубликом або серпом загнутий на спину, або притулений до стегна.

Карельно – фінська лійка. Виведена від олонецьких карельських лайок та від фінської пташної лайки. Висота в холці у псів 40-48см. У сук 37-54см. Масть руда. Голова клиноподібна. Морда коротша від голови. Мочка носа чорна, може бути й коричнева. Вуха невеликі, стоячі, рухливі у вигляді гострого трикутника. Груди глибокі. Хвіст бубликом, або серпом загнутий на спину, або притулений до стегна.

Західносибірська походить від старовинних лайок хантів та мансів, більш поширена в лісовій зоні Уралу та західного Сибіру. Масть сіра, біла, чорна, руда, бура, ряба. Найчисельніша серед усіх лайок.

Східносибірські лайки. Дуже злі і сміливі. Використовують їх на полювання на тигрів і кабанів або як їздових. Порода виведена від лайок евенківських, ламутських, амурських та ін. Тип конституції міцний. Висота в холці у псів 53-65см., у сук 50-62см. Масть частіше сіра, біла, чорна, руда, бура, ряба.

Лекція 7-8