5. Реакліматизація бобра на території України.

Ще з 90-х років ХІХ століття на Україні фактично припинилось добування бобрів, темпи зростання чисельності цього цінного звіра збільшуються надзвичайно повільно. В багатьох районах свого оселення він залишається майже незмінним, а окремі колонії, які дожили до наших днів (по долинах річок Турії, Стоході, Стиру і Горині), в останні десятиріччя почали збільшувати свою чисельність. Перебуваючи довгий час під охороною закону, бобер значно розширив свій ареал, розселився на досить значній території Житомирської, Київської, Черкаської та Чернігівської областей, а в ряді місць свого постійного оселення (заплави Десни, Прип'яті, басейни річок Тетерів, Ірша та вздовж середньої течії Дніпра) дещо збільшив кількість свого поголів'я

Серед найголовніших недоліків ведення бобрового господарства на Україні є майже повна відсутність втручання людини в процес розселення бобрів. Прикладом байдужого ставлення до бобрів може бути факт загибелі єдиної в Радянському Союзі колонії вільноживучих канадських бобрів в колишньому Костопільському районі Ровенської області. Ще в 1953 р. С. Н. Марин, який провів наукове обслідування стану цієї колонії, звернувся до зацікавлених організацій із закликом про негайну допомогу для врятування цих цікавих як з наукового, так і з господарського погляду звірів (С. Н. Марин, 1956, стор. 1068). Проте ніяких заходів не було вжито, і ця унікальна колонія канадських бобрів загинула. Якщо не рахувати двох запусків бобрів, завезених з Білорусії у мисливське державне господарство Ушомир (Житомирської області) та Білозірськ (Київської області), де для цих звірів створили добрі умови існування (посаджено кормові рослини, збудовані гідроспоруди тощо), заготівельні організації зовсім не дбають про можливість поліпшити існування бобрів.

Як відомо, серед багатьох мисливських звірів бобер відзначається однією своєрідною особливістю. Заселяючи певну невелику територію, він швидко знищує на її площі деревно-чагарникову рослинність і цим змінює умови середовища, причому в сторону погіршення. Прориті бобрами численні нори, лази та канавки викликають зміну рослинного комплексу, сприяють заболоченню вгідь, змінюють гідрологічний режим водоймища, в ряді випадків навіть порушуються інтереси лісового господарства. Всі ці зміни своєю чергою дуже негативно позначаються і на стані бобрової колонії: з роками тут гіршає і зменшується кормова база, дедалі більших зусиль доводиться докладати бобрам, щоб відновити розмиті повіддю і зруйновані худобою нори та гніздові камери. Нерідко можна спостерігати марні зусилля бобрів перейти до наземного способу життя в «хатках». З великими труднощами зібраний бобрами в купи хмиз для покриття «хаток» звичайно взимку місцеве населення використовує для опалення. Все це створює одну з основних причин постійних мандрівок бобрів, які змушені періодично змінювати місця свого оселення. Практика підвищення продуктивності мисливського господарства в інших республіках показала, що бобри здебільшого з перші роки оселення на новій території добре розмножуються, поголів'я їх швидко зростає, але, досягнувши певного максимуму, дальше зростання їх чисельності припиняється.

Факти свідчать, що проведенням ряду заходів — забезпечення доброї кормової бази, вилов, переселення, забій певних вікових і статевих категорій бобрів на шкуру — можна домогтися постійного зростання популяції в бобрових колоніях.

Саме у відсутності спрямованого впливу на боброві поселення, що стихійно створювались на Україні всі останні роки, слід шукати розгадки такого виключно повільного зростання поголів'я бобрів, яке ми маємо на Україні. Тільки цим можна пояснити, чому, незважаючи на 40-річну охорону бобрів в нашій країні, чисельність їх ще не велика.

Правильність цієї думки підтверджується чудовим прикладом з канадської дійсності. В 1932 р. було розпочато організація бобрового господарства на Гудзон-Баї, під яке відвели територію в 7200 кв. миль і випустили всього 25 бобрів. Вже через 8 років тут почали експлуатацію бобрів і за 15 років існування, в цьому господарстві добули 23 000 бобрів.

На нашу думку, з двох напрямків, якими можуть розвиватись боброві господарства,— за Воронезьким напіввільним клітковим утриманням або за канадським способом розведення бобрів у бобрових вгіддях — в умовах України є всі підстави віддати перевагу другому способу — створення великих бобрових господарств з вільним утриманням. З цією метою потрібно:

І. Створити в кількох пунктах, краще на місцях існуючих найміцніших колоній, боброві господарства, в яких проводити всі біотехнічні й меліоративні заходи, що забезпечуватимуть весь комплекс умов, потрібних для життєдіяльності звірів: розчищення заплавних водоймищ від намулу та завалів, побудова загат, риття каналів, влаштування котлованів у пересихаючих: водоймищах, побудова штучних сховищ, підгодівля тощо.

II. В міру вичерпання прибережних та водних кормових запасів регулярно поповнювати їх підсаджуванням різноманітних м'яких листяних порід — верболозів, осики, тополі, берези та ін.

III. Систематично поповнювати поголів'я бобрових господарств за рахунок бродячих бобрів, що, стихійно розселюючись по заплавних водоймищах Десни і Дніпра, потрапили в несприятливі умови, живуть поодинці, звичайно не утворюють колоній і не дають приплоду.

IV. Через місцеві мисливські організації забезпечити постійний догляд за існуючими бобровими колоніями, створюючи їм найкращі умови існування (кормова база тощо). Категорично заборонити безсистемне вирубування берегових чагарникових верболозів та деревної рослинності. В тих колоніях, де немає мінімуму кормових запасів, одночасно з підсаджуванням м'яких листяних порід виловлювати бобрів на плем'я для бобрових господарств.

V. Посилити охоронні заходи, спрямовані на боротьбу з руйнуванням жилих нір бобрів та їх хаток, з проведенням косовиці вздовж прибережної лінії до самого рівня води та з браконьєрством.

VI. Систематично проводити серед населення роз'яснювальну роботу про значення реакліматизації бобрів, про способи їх охорони та поліпшення умов існування.

На закінчення слід підкреслити, що бобер — це зовсім не вимираючий звір, яким його вважали раніше. Це надзвичайно життєстійкий вид, який може існувати в найрізноманітніших умовах, де є лише достатня кормова база і відповідні водоймища. Живлячись виключно дешевою рослинністю (бобер потребує для свого утримання незрівняно менше витрат, ніж будь-який інший хутровий звір) та маючи здатність досить швидко розмножуватись, бобер належить до перспективних хутрових звірів України. В недалекому майбутньому він має міцно увійти в число об'єктів планового мисливства і дати значні доходи народному господарству.

6. Хохуля звичайна

Доля цього цінного хутрового звіра має ще більш сумну історію, ніж боброва. Катастрофічно винищена внаслідок надмірного промислу в дореволюційні часи і перебуваючи фактично на межі вимирання, хохуля, починаючи з 1920 р., знаходиться під охороною. Однак вона й досі залишається рідкісним звіром нашої фауни.

Аналізуючи стан хохулі на території України тепер, слід констатувати, що її ареал і досі обмежується дуже невеликою площею колишнього спеціального заказника у Сватівському районі Луганської області. Лише поодинокі особини цього звіра зустрічаються в заплавних водоймищах Сіверського Дінця та його приток Жеребця, Борової та Луганки. Всі спроби реакліматизації хохулі в 9 нових пунктах Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Луганської, Полтавської та Харківської областей позитивних результатів не дали, хоч з 1929 по 1935 р. лише в басейн Дніпра було випущено 969 хохуль.

З одного боку, це сталося внаслідок невдалого вибору місць випуску звірків, а, з другого, тим, що в місцях, де були створені оптимальні умови для існування хохулі (як, наприклад, в басейні Самари Дніпропетровської області, 1938 р.}, в яких звірки швидко освоїлись і вже наступного року після випуску почали розмножуватись, до 1940 р. були цілком винищені. Як показало обслідування, всіх хохуль тут виловили рибальськими знаряддями: ятерами й сітками під час інтенсивного лову риби в водоймищах, заселених хохулею.

А треба сказати, що з економічного погляду хохуля заслуговує особливої уваги. По-перше, це один з небагатьох об'єктів хутряної сировини, який не має конкуренції на зовнішньому світовому ринку і здавна користується величезним попитом. По-друге, в протилежність переважній більшості хутрових звірів України, що належать до ряду хижаків і живляться головним чином мишовидними гризунами, хохуля — всеїдний звір. Найчастіше вона споживає різноманітних м'якунів (зокрема п'явушників, жабурниць, перлівниць, котушок), п'явок, дощових червів, усяких водяних жуків, бабок та їх личинок тощо. Поїдає хохуля також і річкових раків, ікру жаб'ячу і навіть самих жаб. До раціону живлення хохулі входять і водні рослини — стрілиця, хвощ, рогіз, біле латаття і ін.

Накреслюючи першочергові заходи по збільшенню хохулі на Україні та використанню її для заготівель хутра, слід:

І. Сміливіше запроваджувати в практику реакліматизацію цього звіра, створюючи нові резервати в басейнах річок України, що за своїми фізико-географічними і екологічними умовами та відповідною кормовою базою придатні для натуралізації хохулі.

II. Створюючи нові резерви з метою ширшого розселення хохулі, звірків слід випускати по можливості більшими партіями, приблизно до 50—60 штук в одному пункті.

III. Місця нового випуску хохулі треба обов'язково оголошувати (принаймні на ближчі десять років) абсолютно заповідними територіями, забезпечивши належну охорону.

IV. В процесі організації нових резервів хохулі використати боброві господарства (Ушомирського типу), що мають бути найближчим часом закладені на Україні, для створення тут рентабельних з господарського погляду комплексних боброво-хохулевих господарств.

Як показали дослідження І. І. Барабаш-Никифорова, співжиття бобра й хохулі корисне для обох видів звірів. Наявність бобрів у водоймищі забезпечує хохулі можливість використати старі боброві споруди для закладання своїх жилих нір. Взимку хохуля користується продихами в кризі, які звичайно бобри регулярно підтримують. Хохуля поїдає велику кількість черевоногих молюсків — носіїв бобрового паразита стихорхіса, в зв'язку з чим сприяє оздоровленню бобрового господарства. 3 метою оздоровлення боброво-хохулевого господарства слід включити до числа щорічних заходів, ідо мають провадитись в таких господарствах, систематичне винищення водяних щурів (з використанням їх для хутрозаготівлі), які, частково маючи однотипну паразитофауну, перебувають у постійному контакті як з бобрами, так і з хохулями.

V. Приділити більше уваги наявним на Україні резерватам хохулі і забезпечити постійний догляд за їх станом. Для цього: насамперед відновити гідрологічний режим водоймищ, заселених хохулею; категорично заборонити будь-яке рибальство в цих водоймищах; стежити за збереженням лісових насаджень вздовж берегів водоймищ, де живуть хохулі. З вирубуванням лісу щільно пов'язані зміна водного режиму й характер самих водоймищ. Хохулі не можуть існувати в незаліснених заплавах; категорично заборонити випас худоби вздовж берегів хохулевих водоймищ.

Для вирішення цих завдань, що мають не тільки теоретичне, а й велике народногосподарське значення, слід глибоко вивчити екологію хохулі. За всяку ціну хохулю треба зберегти на Україні, як релікт третинної фауни.

7. Відтворювальна діяльність мисливських і заповідно-мисливських господарств по збагаченню промислової фауни. По цьому напрямку роботи пальму першості тримає заповідник „Асканія Нова”, Кримське та Азово-Сиваське заповідно-мисливські господарства та інші природоохоронні території.

Асканійський державний заповідник, селище Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області. До складу заповідника входить всесвітньо відомий Асканійський цілинний степ, зоопарк і дендропарк, або як його звуть, ботанічний парк (сад). Заповідником оголошений у 1919 р. Всі три об'єкти підпорядковані нині Українському науково-дослідному інституту тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова, який створено на базі заповідника у 1932 р., (пізніше перейменований в Інститут гібридизації і акліматизації тварин). Недавно «Асканія нова» увійшла до мережі міжнародних біосферних заповідників і отримала ім’я свого засновника Фрідріха Фальц-Фейна.

Асканійський степ знаходиться в зоні вузьколистих типчаково-ковилових степів України. Він є унікальною природною пам'яткою степової цілини півдня України і має величезну наукову цінність. Степовий масив Асканія-Нова складається з Великого Чапельського поду площею 2420 га і рівнинного масиву з ділянками: Старий степ — 518 га, Успенський степ — 1042 га та умовно заповідний степ — 7020 га; всього 11000 га.

Основу рослинного покриву цілинного степу складають різні південні види перистих ковил (ковила українська, Лесінга та ін.)т тирса, типчак, тонконіг бульбистий, а на знижених місцях — житняк, пирій несправжньосизий та деякі бобові рослини. На підвищених елементах рельєфу між кущами злаків досить поширена місцями грудниця, або так званий степовий чай, подекуди різні види кермеку, різака, верблюдки. На ділянках степу, де йде систематичний випас худоби і грунт ущільнюється, степові злаки витісняють полин, будяки та інші бур'яни.

Тваринний світ степу представлений лише кількома хижаками (лисиця, степовий тхір). Більш численні степові гризуни (різні полівки, малий сірий ховрах, великий тушканчик, хом’як, заєць-русак та ін.). З птахів тут водяться степовий орел і стрепет, безліч жайворонків та чимало перелітного птаства, частина якого навіть залишається тут зимувати.

Великою популярністю користується також відомий зоопарк «Асканія- Нова» Тут зібрані тварини мало не з усього світу. Влітку вони пасуться у величезних вольєрах площею до 1000 га, це наближає їх утримання до природних умов. З копитних тут в кілька видів антилоп (індійські, африканські, американські), дикі козли і барани, азіатські бики, коні Пржевальського, зебри, бізони, зубробізони, різні олені, лами, гуанако та ін. За ці роки зоопарк передав іншим заповідникам багато видів тварин і заклав на Україні ряд ділянок вільної реакліматизації плямистогого оленя, лані. Велика і рідкісна колекція водоплавних птахів населяє штучні водойми парку — граціозні лебеді, дикі гуси, різні види качок, ледени; тут представлені майже всі види страусів, фазани та численні дрібні тропічні декоративні птахи. І всі ці звірі і птахи утримуються цілими отарами і зграями. Зоопарк одержав цікаві цінні наслідки по акліматизації і одомашненню багатьох ссавців і птахів (антилопи, олені, фазани, страуси, дикі гуси та ін.). Крім того, внаслідок багаторічної клопіткої роботи, що ведеться в інституті по гібридизації і селекції тварин, тут створено нові високопродуктивні породи овець (асканійська тонкорунна, гірський меринос), свиней.

Лекція 5 - 6.