Екологічні аспекти промислу і мисливства як елементи, що регулюють діяльність мисливських господарств.

1. Біотехнічні і відновлювальні заходи діяльності мисливських господарств направлені на збільшення і підтримання чисельності популяцій промислово-мисливських тварин.

Біотехнічні заходи передбачають створення сприятливих умов для існування і розмноження промислових тварин:

• Збільшення чисельності особин;

• Забезпечення їх кормовою базою;

• Зменшення і знищення при потребі шкідливих хижаків;

• Боротьба з хворобами і епізоотіями;

• Створення умов для забезпечення осілості промислово-мисливських видів тварин на певній території;

Розглянемо їх детальніше. Розведення диких звірів в природних умовах для створення максимальної щільності популяцій в природі являє собою складне завдання. Для цього проводиться регулювання чисельності статевого і вікового складу, а також підсадка і підпускання місцевих і ін. видів тварин. При напіввільному розведенні звірів (звіроводство, нутрієводство, оленєводство) це практикується досить широко. При вольєрному утриманні тварин застосовують підкормку. Практикується і кліткове розведення звірів із наступним їх випуском в угіддя (голубий песець, чорна ондатра, срібляста лисиця, єнот).

Розведення різних видів тварин дає можливість створення покоління чистих ліній, підбір пар для селекції, гібридизації диких тварин, а також диких видів з породами домашніх тварин. В цьому напрямку ведуться роботи в Інституті гібридизації Асканія-Нова. Тут вдало була створена гібридна форма європейського оленя і сибірського марала, виведена нова порода овець – архаро-мериноси. Підкормка тварин.

Організація кормової бази в мисливських господарствах для травоїдних тварин:

1. У лісових угіддях культивують насадження деревних і чагарникових порід, які входять до кормового балансу звірів: дуб, дика яблуня, кінський каштан, береза, верба, ліщина, терен, глід, бересклет, ожина, малина. Деревні корми містять велику кількість поживних речовин: протеїну, безазотистих екстрактивних і мінеральних сполук, жирів. Кора, листя, паростки на відміну від трав містять багато кальцію та мають високу лужність і, головне, добре перетравлюються. Жолуді дуба становлять важливу частку раціону білок, диких кабанів, козуль, бурих ведмедів та борсуків. Зимою кору і бруньки молодих дубків поїдають зайці, дубові паростки – лосі та козулі. Подібне значення мають насадження ліщини і берези.

2. Створення ремізних насаджень (природних місць для укриття, розмноження і годівлі мисливських тварин). Ремізні насадження закладають площею від 0,5 до 10 га на непридатних для с/г використання землях: по схилах ярів, на заболочених ділянках, в рідколіссі, по лісових галявинах. На всій площі ремізу висівають кормові рослини, які охоче поїдають козулі та зайці (вико-вівсяна мішнка, кукурудза, конюшина, топінамбур, гречка). По центру й по краях на ширину 1,5 – 2 м реміз густо насаджують чагарниками (вовчі ягоди, терен, шипшина, обліпиха, малина, ожина, ялівець козацький, лох). Утворюючи захисну смугу, ці чагарники утруднюють проникнення до ремізу

3. Створення кормових полів: топінамбур, картопля, кормова капуста, жарнівець віниковий тимофіївка, суміші: овес, жито, вика, горох, люцерна, люпин, конюшина; гречка, петрушка. На полях віддають перевагу комплексним посівам, тобто вирощувати як мінімум 2 – 3 культури

4. Підгодівля мисливських тварин здійснюється двома способами:

   • вільна підгодівля (у вигляді не молочених снопів, деревних віників чи гілок омели, які підв’язують на різній висоті до стовбура дерева);

   • на кормових площадках, годівницях – сіно, гілки берези, дуба, верби, осики. Кормові площадки вибирають в досить зрідженому лісі поблизу ремізної ділянки. Годівниці незалежно від їх конструкції та форми повинні не виділятися на загальному фоні місцевості. Най кращим видом корму є віники, які заготовляють з однорічних паростків дуба, берези, липи, буку, тополі, ясену, дикої яблуні, груші, ліщини, верби, горобини. Не можна виготовляти віників жовтої акації, вільхи, крушини, черемхи, плюща, оскільки вони шкідливо впливають на травну систему звірів. Заготовляти віники слід з кінця травня до 20 червня, лише з липи – під час цвітіння. Віники складають з кількох видів дерев і під час сушіння змочують 5 – 6% розчином солі. Рослинноїдні тварини потребують додатково натрієвих солей. Тому створюють штучні солонці: брусок солі закладають у вирубане гніздо пенька чи у видовбане дупло, щоб звірі не гризли, а лише лизали сіль,що захищає від надмірного її споживання. Створення водопоїв. Біля годівниць, солонців чи водопоїв добувати звірів не можна!

Найважче здійснювати підкормку хижих тварин. Для цього використовуються відходи мисливського звірогосподарства, рибного, продукти с/г виробництва. Для травоїдних тварин (ондатри, нутрії, бобри, копитні) використовуються:

• зелені силосові корми;

• деревно-гілкові корми;

• сочні (коренеплоди, топінамбур, картопля)

• концентровані (жмих, комбікорм, овес з висівками).

Середня норма витрат кормів становить: для кабана – 2-3 кг/день; для оленя, косулі – 3-5кг/день. Крім того обов’язковим є забезпечення мінеральними кормами (кухонна сіль) і водопоями.

Боротьба з хижаками. Найбільшу шкоду в мисливських господарствах наносять ссавці: вовк, лисиця, рись, тхір, норка і хижі птахи: яструб, перепелятник, лунь, скопа. Збільшення чисельності вовків в тому чи іншому районі може помітно знизити чисельність промислових тварин і крім того наноситься шкода с/г тваринам. (Прикарпаття. 2005р.) Вовки й лисиці можуть знижувати чисельність зайців, копитних мисливських звірів на 10-30% в рік, на 10-15% чисельність борової дичини (рябчики, перепели, тетерева, фазани). Пернаті хижаки також регулюють чисельність дичини: за 1 рік від них гине до 10% зайців, до 30% водо плаваючої пернатої дичини, до 40% борової дичини. Такі тенденції характерні тільки для тих регіонів, де є розвинуті мисливські господарства, в яких активно проводиться робота по розведенню і збільшенню чисельності поголів’я промислових видів тварин.

Боротьба з хворобами й епізоотіями. Хвороби й епізоотії диких тварин визначають суттєвий вплив на їх чисельність у природі. З ектопаразитів найбільш поширені ураження кліщами, грибковими захворюваннями шкіри. Гельмінтами часто заражаються гризуни (білки, зайці, нутрії, ондатри, бобри). У них поширений аскаридоз, ехінококоз, фасціольоз. У копитних також часто спостерігаються гельмінтози, але в меншій кількості. Велику шкоду наносять і інфекційні хвороби, найнебезпечніші з них: сибірка, бруцельоз, туляремія, сказ, ящур, некробацильоз. Більшість з цих хвороб є небезпечними і для с/г тварин, і для людини. Працівники мисливських господарств повинні уважно аналізувати виникнення інфекційних захворювань і приймати своєчасні міри профілактики та боротися з поширенням інфекції. Отже, інфекційні захворювання і епізоотії також впливають на чисельність мисливсько-промислових видів тварин. Для попередження і поширення інфекцій гарний результат дає введення карантину.

2. Експлуатація промислової фауни та її вплив на динаміку чисельності особин популяції мисливств.

• Для загальної характеристики стану промислової фауни необхідний детальний її облік і прогноз чисельності тварин, вивчення загального стану популяцій (віковий і статевий склад), фіксація запасів промислових тварин. На основі цих даних встановлюється загальна динаміка і прогноз чисельності найважливіших промислових видів. Добре розробленою є методика збору матеріалів і складання промислових прогнозів за спеціальними показниками, метеорологічні (нормові умови, хвороби, епізоотії, хижаки). Прогнози чисельності основних видів являються основою для правильного планування заготівлі мисливської продукції;

• Головним заходом, що забезпечує підтримання стабільної чисельності звіра та збільшення поголів’я є неухильне дотримання затверджених строків полювання. Ці строки встановлюють для кожного виду на підставі наукових даних про такі біологічні явища:

• закінчення періоду розмноження;

• перехід молодняків до самостійного способу життя;

• сезонна спілість хутра у хутрових звірів.

Щодо останнього, то строки полювань на хутрових звірів встановлюються, виходячи не з середніх даних за ряд останніх років, а відповідно до стану осіннього линяння звіра, яке перебуває в тісній залежності ввід погодних умов і може значно варіювати в різні роки.

Тому полювання на хутрових звірів характеризується різними строками, встановленими в Україні. У листопаді хутро звірів перебуває у стані «готовності» не залежно від погодних умов. Встановлюючи строки полювання на зайців, мають на увазі не тільки якість хутра, а й їх вагу. З приводу цього досить переконливі факти дають матеріали досліджень, проведених в Угорщині, якими встановлено, що найбільшу вагу зайці мають з 20 грудня по 5 січня. Встановлення строку полювання на «м’ясних» видів звірів повинно відповідати періоду, коли м’ясо найвищої якості, тобто коли звір встиг відгодуватися після парувального періоду, а м'ясо самців втратило свій специфічний смак.

До ефективних заходів, що сприяють підтриманню чисельності популяції мисливських тварин, належить також заборона способів полювання, що призводить до масового винищення дичини, та обмеження застосування небезпечних знарядь лову. В угіддях, де об’єктом полювання є лише зайці, облави можна проводити лише два рази за мисливський сезон. Під час полювань на диких кабанів, козуль, оленів – 1 раз на рік. Часте турбування звірів може бути причиною переселення їх в інші угіддя. До числа винищувальних способів полювання слід також віднести добування зайців дротяними петлями або сильцями на стежках. Говорячи про раціональні способи полювання, не можна не згадати про забутий на Україні капканний спосіб добування лисиць, застосування якого є досить раціональним.

3. Вплив багаторічної заборони полювання на стан поголів’я звірів, їх максимальна щільність та раціональні норми відстрілу.

У кожному мисливському господарстві 20% площі зайнято під ділянки відтворення, мисливські заказники та де працюють над відтворенням поголів’я певних видів тварин. Багаторічна заборона полювання мала позитивний вплив на стан популяції звірів, на збільшення чисельності горностаїв, плямистих оленів, видр, зубрів. Разом з тим, відновлення чисельності бобрів не відбулося, що пов’язано з погіршенням екологічних умов існування.

Говорячи про норми відстрілу, тут є кілька підходів до його встановлення. Найголовніший з них – ні в якому разі не допускати збільшення кількості поголів’я окремих видів вище їх можливості прогодуватися в даному угідді за рахунок природних кормів. Без шкоди для популяцій слід дотримуватися таких середніх норм відстрілу: оленів – до 20%, козуль – до 30% і зайців – до 65% від наявного покоління під час відкриття сезону. При встановленні строків відстрілу обов’язково враховують річний цикл життя даного виду.

Лекція 3 – 4.