7. Експериментальний період розвитку соціальної психології

У XX сторіччі, після першої світової війни, розпочинається перетворення соціальної психології в експериментальну науку. Офіційною віхою послужила програма, запропонована в Європі В.Меде і в США Ф. Олпортом, в якій були сформульовані вимоги перетворення соціальної психології в експериментальну дисципліну. Інтенсивний розвиток експериментальна соціальна психологія отримала у США, зокрема у 1930-1950 роках. Стрімке становлення капіталістичних форм в економіці стимулювало практику прикладних досліджень і примусило соціальних психологів звернутися до актуальної соціально-політичної тематики.

Розвиток експериментальної соціальної психології був опертий на біхевіористський підхід. Об’єктом дослідження робиться мала група. Були розроблені методики, які пізніше увійшли до всіх підручників як класичні. З іншого боку, надмірне захоплення малими групами призвело до іґнорування вивчення масових процесів. З 50-х рр. XX ст. зростають критичні тенденції в соціальній психології. Криза була подоланою шляхом посилення інтересу до біхевіористських, психоаналітичних, коґнітивних та інтеракційних теорій. На їх підвалинах закладаються нові соціально-психологічні напрямки.

8. Поведінково-когнітивний напрямок соціальної психології.

Розвивався під впливом теорії соціального конструювання американського соціолога Т.Парсонса та теорії соціалізації Т.Парсонса і Р.Бейлса. Запропонована Парсонсом теорія соціального конструювання була одним із найбільших досягнень західної соціології 60-х років. Якщо до появи цієї теорії наука виходила із детермінізму біологічного, то після парсонівської теорії дослідники у всіх явищах шукали детермінізм соціальний. Сутність теорії Парсонса полягала у тому, що оточуючий нас світ більшою мірою „сконструйований” та структурований людьми, ніж наперед визначений природою. Разом з поняттям „соціальної структури” у суспільних науках з’явилося тоді поняття „соціальних ролей”. Іншою важливою концепцією була теорія соціалізації Т.Парсонса та Р.Бейлса. Концепція була значима тим, що її автори показали як засвоюються суспільні ролі і як особа навчається цим ролям через механізми покарання та заохочення. Теорія мала досить сильний зв’язок з біхевіоризмом.

У ньому слід виокремити два напрями, пов’язані з іменами К.Халла (запровадження ідеї проміжних змінних) та Б.Скіннера (збереження найбільш ортодоксальних форм класичного біхевіоризму). У межах першого підходу в соціальній психології була розроблена низка теорій, зокрема теорія фрустрації – аґресії Н.Мілера та Д.Доларда, модель діадної взаємодії Дж. Тібо й Г.Келлі. Характерним для цих робіт є використання математичної теорії ігор. Напрацьовуються ідеї так званого соціального обміну, що розвиваються в роботах Д.Хоманса.

У межах другого підходу (Б.Скінера) була відкрита концепція самоефективності. Вона належить видатному психологові Альберту Бандурі. Він народився у 1925 р. в Канаді в сім’ї еміґрантів з Польщі. Закінчив Університет штату Айови та працював професором Стенфордського університету, у 1970-х рр. був президентом американської психологічної асоціації. Останньою його працею є моноґрафія „Соціальні основи мислення та поведінки”(1986), де він викладає свою соціально-коґнітивну модель особистості.

До цього підходу належить теорія соціального научіння американського Джуліана Роттера (нар. у 1916 р. в Нью Йорку в сім’ї еміґрантів). Працював директором клінічної психологічної програми в університеті Огайо. Написав „Соціальне научіння та клінічна психологія”(1954 р.), автор концепії локусу-контролю.

Змістовно соціально-когнітивні концепції Бандури та Роттера відрізняються від радикального біхевіоризму Скіннера, але зберігають його строгу експериментальну методологію.

9. Соціопсихоаналітичний напрямок соціальної психології. Загалом психоаналіз менш поширений в соціальній психології, ніж біхевіоризм. Проте тут також побудовано соціально-психологічні концепції: афіліації (бути з іншими, без них, проти інших) та соціальних детермінант жіночої та чоловічої психології (К.Хорні), типів соціального характеру Е.Фрома і Дж.Салівана. Представниками Франкфуртської школи (Макс Горкгаймер, Ґерберт Маркузе, Еріх Фромм, Теодор Адорно тощо) серед інших була сформульована концепція авторитарної особистості. У колективній праці „Авторитет і родина: Праці Інституту соціальних досліджень”(1936) була використана ідея фройдизму про фатальну зумовленість особи дорослого досвідом дитинства. Автори здійснили критику психологічних передумов появи конформізму, впливу тотально адміністрованого суспільства. Науковий підхід мав на меті вибудувати таку соціальну психологію, котра пояснила б, як цивілізований світ зумів дійти до жахів фашизму.

Окремі теорії не можна вважати такими, що остаточно реалізовують основні ідеї психоаналізу: вони містять вкраплення його окремих положень в дослідницьку практику. Прикладом цього є праця австрійсько-німецького, а згодом американського науковця В.Райха „Психологія мас і фашизм”, більш відомого як засновника тілесно-орієнтованого психоаналізу. Вільґельм Райх (1897-1957) створив соціально-енергетичну концепцію з опорою на психоаналіз З.Фройда та економічну теорію К.Маркса. Згідно його концепції, тоталітарна держава, руйнуючи приватну власність притлумлює статеву енергетику людей та „переплавлює” її не на суспільно необхідну працю, а на реакційно-ілюзорну бездіяльність. Хижацький імперіалізм, визиск трудящих, підкорення рас були можливими тому, що психологічна структура безликих мас втратила здатність до свободи та перебувала під впливом фашистського містицизму.

Разом з тим існує низка теорій, які сильніше зближують соціальну психологію з ідеями класичного фройдизму. Прикладами є всі теорії групових процесів: теорії Л.Байона, В.Бенніса і Г.Шепарда, Л.Шутца. На відміну від бихевіоризму тут робиться спроба відійти від дослідження діадної взаємодії, а й дослідити взаємодію в групі. Саме в рамках цієї течії зародилася практика створення так званих Т-груп (груп тренінгу), де використовуються соціально-психологічні механізми впливу людей один на одного. Після застосування теорії і практики Т-груп в гуманістичній психології (А.Маслоу, К.Роджерс) та ідеї зцілюючого моделювання соціальних відносин в психодрамі (Дж.Морено) виникла необхідність організації соціотерапії (масштабні тренінгові, консультативні програми, що проводяться спільно різними соціальними інститутами та охоплюють великі групи).

10. Коґнітивістський напрямок соціальної психології йде від гештальтпсихології, теорій поля К.Левина. Особливе місце в коґнітивістській соціальній психології займають теорії коґнітивної відповідності. Згідно них основним мотивуючим чинником поведінки індивіда є потреба в співмірності, збалансованості його коґнітивної структури. До цих теорій відносяться: теорія збалансованих структур Ф.Гайдера, теорія комунікативних актів Т.Ньюкома, теорія коґнітивного дисонансу Л.Фестінгера і теорія конґруентності Ч.Осгуда і П.Таненбаума. Крім цього, в загальному руслі коґнітивізму працювали відомі американські дослідники конформізму Р.Крачфілд і С.Аш.

У всіх цих теоріях зроблена спроба пояснити той факт, що вчинки та дії можуть порушувати внутрішню когнітивну та емоційну рівновагу людини, обумовлювати почуття дискомфорту, докорів сумління тощо. Відтак людина схильна непомітно для себе змінувати установки, урівноважувати думки, щоб запобігти порушенню соціальних відносин, ставленню до неї з боку інших. Увага до проблем раціональної поведінки людини, соціальних установок роблять коґнітивістську орієнтацію доволі популярною.

Інтеракціонізм. Це соціологічна за походженням теоретична орієнтація, яка вивчає особливості рольової взаємодії людей. Її джерелом є теорія символічного інтеракціонізму Джорджа Г.Міда⁶ (18632-1931). Взаємодія між людьми відбувається за допомогою певних символів: жестів, мови. Такими символами взаємодії також можуть бути твір мистецтва, звичайна пісня, танець, гроші тощо. Людина, взаємодіючи з іншими постійно інтерпретує символи, розшифровує значення жестів, слів, звуків, які йдуть від інших людей. Так людина навчається жити у світі, постійно зіставляючи свою поведінку з узагальненим образом інших людей. В соціальній психології інтеракціонізм (з англ. - interaction – взаємодія) охоплює теорію ролей (Т.Сарбін) та теорію референтних груп (Г.Гаймен, Р.Мертон).

У руслі інтеракціонізму розвивається концепція соціальної драматургії Еріка Гофмана. Він вказує на важливості вивчення ролей, що їх виконують люди. Життя Гофман описує через театральні поняття: актор, п’єса, сцена, роль, режисер тощо. Людина щораз виступає на життєвій сцені у певній п’єсі: комедії, трагедії тощо. Крім цього людина може виступати у ролі актора (виконувати дії), або режисера (керувати постановкою, іншими), або глядача (спостерігати за розвитком подій), або критика (дає рецензію на п’єсу). У своєму житті людина програє різні ролі, і сподівається на адекватну реакцію інших людей (публіки). В межах цієї концепції було надано нового змісту поняттю ідентичності (тожсамості) і запропоновано поняття аґентів та інститутів соціалізації, проблему „значущих інших” тощо.