Людська природа та культурна диверситивність

Культурна різноманітність людей. Культурна диверситивність (з англ. diversity – розмаїтість) це – різноманітність людей, їх потреб, інтересів, звичаїв, орієнтацій, уявлень, поглядів тощо. Культура – це особливості поведінки, установки, звичаї, уявлення, які є спільними для великої групи людей і передаються з покоління у покоління. Однак кожна культура містить внутрішню диверситивність, а також є диверситивною у порівнянні до інших культур. Велика кількість мов, звичаїв і форм поведінки вказує, що культурна диверситивність впливає на людину. Як цікаво зауважив соціолог Я. Робертсон «...американці їдять устриці, але не їдять равликів. Французи їдять равликів, але не їдять коників. Зулуси їдять коників, по не їдять рибу. Євреї їдять рибу, але не їдять свинину. Індуси їдять свинину, але не їдять яловичину. Росіяни їдять яловичину, але не їдять равликів. Китайці їдять равликів, але не їдять людей. Плем'я жалі в Новій Гвінеї, вважає людське м’ясо делікатесом»²⁰.

Якби різні етнічні групи жили компактно в ізольованих регіонах миру, як живуть дотепер деякі етноси, культурні відмінності не мали б безпосередньо відношення до нашого повсякденного життя. У Японії, де проживають 126 мільйонів чоловік, з яких 125 мільйонів — японці, внутрішні культурні відмінності мінімальні у порівнянні, наприклад, з Лос-Анджелесом, де в державних школах навчаються носії понад 80 мов.

Культурна диверситивність навколишнього світу є доволі помітною в епоху постіндустріального суспільства. Можливості високих технологій дозволяють легко побачити всю розмаїтість світу, налагоджуючи найширші зв’язки у межах планети. Культурне розмаїття виявляється і в межах окремих держав. Трапляється, що різноманітність людей сприймається як відмінність у неґативному сенсі цього слова. У багатонаціональних державах надмірний акцент на відмінностях може набувати форм боротьби за домінування, доказів більших прав власної групи, чи її більшої унікальності. Жителям країн Середнього Сходу, Північної Ірландії і Косово добре відомо, що породжувані там конфлікти нерідко перетворюються на хронічне протистояння. Міжкультурні конфлікти були названі «СНІДом міжнародної політики», який може ніяк не виявлятися до певного часу, а потім спалахує і охоплює цілі країни.

У наші дні міґрація і потоки біженців перемішують культури інтенсивніше, ніж будь-коли раніше. Проте сьогодні Схід і Захід, Північ і Південь зустрічаються постійно. Італія стала другою домівкою для багатьох албанців та українців, Німеччина – для турків, Англія — для пакистанців і вихідців з Вест-Індії. Для жителів Північної Америки і Австралії їх рідні країни все більш перетворюються, якщо не на «плавильні казани» різних культурних традицій, то на „салатні вази” (де співіснують етнічні „групи своїх”). Кожен шостий канадець – еміґрант. Працюючи, розважаючись і живучи пліч-о-пліч з носіями різних культурних традицій, люди починають розуміти, яким чином ці традиції впливають на них, і усвідомлювати значення культурних відмінностей. У світі, що роздирається конфліктами, справжній мир неможливий без поваги до існуючих між людьми відмінностей і розуміння того, що їх об'єднує.

Щоб зрозуміти вплив власної культури, досить поспілкуватися з носіями інших культурних традицій. Німецькому студенту, який дотримується статусного спілкування з «паном професором», здається дивним, що в американських університетах студенти можуть частіше неформально спілкуватися з викладачами. У багатьох куточках земної кулі найвитонченіші манери будуть сприйняті як серйозне порушення етикету. В Японії іноземцям часто дуже важко дотримуватися прийнятих там правил співтовариства, вони до ладу не знають, коли слід роззуватися, як наливати чай, коли підносити і відкривати подарунки, як поводитися з людиною, яка займає вищий або нижчий статус в соціальній ієрархії.

Культурні детермінанти особистісного простору. Кожній культурі властиві свої власні норми – правила, що визначають прийнятну й очікувану поведінку. Культури також відрізняються один від одного нормами, регулюючими експресивність і персональний простір. Індивідууму, вихованому в традиціях формалізованої культури У середині ХХ ст. американський антрополог Т.Холл досліджував просторові потреби людини. Виник термін „проксиміка” (від англ. proximity – близькість), який вказував на культурно-обумовлену „територіальність” психіки людини. Особиста територія або простір – це буферна зона, яку людина створює між собою та іншими. Величина простору залежить від ситуації (рис.1). Спілкуючись з незнайомими людьми, особа тримається на шанобливій відстані від них (120 см або більше). В автобусі, де небагато пасажирів, або в суспільних місцях кожен захищає свій простір і виявляє повагу до особистісного простору інших. З друзями особистісний простір спілкування зменшується на відстань 60-90 см.

Інтимний

простір

15-46 см

Особистісний

простір

46-120 см

Соціальний простір

1,2-3,6 м

Публічний простір

~ 3-6 м

Рис.1. Просторові зони людини (індивідуалістський тип соціокультури)

Люди відрізняються один від одного: одним потрібен більший особистісний простір, ніж іншим. Зокрема, це стосується вікових груп людей: дорослим потрібен більший особовий простір, ніж дітям. Чоловіки тримаються на більшій відстані один від одного, ніж жінки. З недосліджених причин вихідці з країн, розташованих поблизу екватора, віддають перевагу такій відстані, яка не заважає їм торкатися один до одного і обійматися.

Спостерігаючи, соціальні психологи помітили, що існує культурна специфіка щоденних інтеракцій між людьми: на вулицях, у транспорті, в магазинах. Наприклад, як часто „дотикаються” люди в кав’ярнях? Було помічено, що у кав’ярні за однаковий часовий проміжок (одна година) у Мехіко здійснюється 180 дотиків, в Парижі –110, В Флориді – 2, в Лондоні – 0²¹. Британці та жителі скандинавських країн віддають перевагу більшому особистісному простору, ніж французи та вихідці з арабських країн, а північноамериканці – більшому, ніж латиноамериканці.

Протистояння: індивідуалізм – колективізм. Диверситивність культур певною мірою заґрунтована на тому, що система вартостей певного суспільства ставить на перше місце або індивідуальний самоконтроль, або зобов’язання суспільної солідарності. Для індустріально розвинутого західного суспільства характерними є цінності індивідуалізму (пріоритет самостійності та особистісного успіху над соціальною ідентичністю). В країнах Сходу, загалом в країнах третього світу більше цінують колективізм (пріоритет успіхові груп – сімейних, трудових тощо над особистісними цілями). Закладений в культурі індивідуалізм чи колективізм впливає на Я-концепцію, соціальні взаємини, виховання дітей. Намагаючись об’єднати все краще з колективістських та індивідуалістських цінностей, деякі соціологи обґрунтували концепцію комюнітаризму (спроба синтезувати індивідуалізм, з його повагою до основних прав людини та колективізм, з його турботою про благополуччя сім’ї та суспільства).

Прояви комюнітаризму можна знайти у деяких західних культурах: спроби Великої Британії стимулювання окремих членів суспільства в умовах економіки вільного ринку при одночасному обмеженні індивідуальних прав власників зброї; в канадській відкритості до розмаїття культур та субкультур при одночасній забороні жорсткої порнографії; в американській системі фінансування народної освіти та зростання працюючих осіб на громадських засадах. Такою проявою турботи про колективні інтереси є огляд вантажу в аеропортах, заборона паління в громадських місцях. Обмеження швидкості на автострадах тощо засвідчують, що суспільство приймає деякі утиски особистих прав заради спільного блага.

Культурна схожість. Відмінності між культурами певною мірою обумовлені адаптивністю людини. Проте культури, на думку психологів, що займаються крос-культурними дослідженнями, мають внутрішню спільність. Разом з «індивідуальними» нормами, характерними для певних культур, існують норми, властиві практично всім культурам, наприклад стосовно материнства ²². Найбільш відома універсальна норма – заборона на інцест (кровозмішення). Відомі і універсальні норми, що мають відношення до дружби. Результати досліджень, проведених М.Аргайлом і М.Гендерсон у Великій Британії, Італії, Ґонконзі і в Японії²³. Результати дозволяють говорити про існування в цих країнах деяких специфічних культурних норм, що визначають роль друга. Наприклад, у Японії, наприклад, особливо важливо не засмучувати друга публічною критикою. Проте існують універсальні норми: поважати особисте життя свого друга, розмовляючи з ним, дивися йому в очі, вміти берегти таємницю, довірену другом. Хоча деякі норми універсальні, сила культурної традиції виявляється як у властивих їй нормах, так і в соціальних ролях.

Ідентичність особи. Ідентичність є однією з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність — це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя. Це стійкий образ «Я», усвідомлення певних особистісних якостей та індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки. Формування ідентичності розпочинається з моменту народження та триває впродовж життя. Цьому слугує соціалізація, яка є процесом засвоєння людиною цінностей, норм, традицій тощо соціального життя. Інститутами соціалізації виступають сім’я, школа, різноманітні навчальні заклади, професійні, виробничі, громадські спільноти.

Рольова ідентичність. Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. Роль – це очікувана типова поведінка людини в суспільстві, пов’язана із її статусом від народження (раса, стать вік, національність) або досягнутим в процесі життя (сімейне становище, партійна заанґажованість, входження до громадської організації тощо). По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка – це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі — це засіб входження особистості в групу, в соціум, у формі соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Рольова ідентичність – це, усвідомлення особою власних психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виокремлює п’ять видів рольової ідентичності:

1. Статева ідентичність, в основі якої лежить ідентифікація людини як чоловіка або жінки.

2. Расова, національна, етнічна, ідентичність, ґрунтується на усвідомленні людиною причетності до певної расової, національної, етнічної спільноти або мовної групи.

3. Ідентичності членства, що визначається наявністю зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства (офіційні та неофіційні групи).

4. Політична ідентичність, яка ґрунтується на ставленні людини до соціальних цінностей, конкуренції, влади і прийняття рішень.

5. Професійна ідентичність визначається стосунком людини до обраної професії.

Люди оцінюють себе, певною мірою, з позицій тієї групи, до якої належать. Якщо для них їх власна група (навчальна, виробнича, професійна, сім'я, етнічна або нація) є референтною, то це допомагає людям бути задоволеними собою. Соціальні психологи дослідили, що у мультикультурному середовищі країни позитивна етнічна ідентифікація вносить свій внесок у позитивну самооцінку. Це також стосується позитивної соціальної ідентифікації тих, хто асимілювався в країні замешкання і «вписався» у її культурний контекст. Марґіналізованим особам, що не мають ні етнічної, ні культурної ідентифікації, нерідко властива низька самооцінка.

Люди з бікультурною ідентифікацією, тобто ті, що ідентифікують себе як зі своєю етнічною групою, так і з країною в цілому, здебільшого, мають високу позитивну самооцінку. Нерідко вони «міґрують» між двома культурами, адаптуючи свою мову і поведінку до мови і поведінки тієї групи, членом якої вони відчувають себе в даний момент²⁴.

Ролі з високим і з низьким статусом. У повсякденному житті, у лабораторних дослідженнях трапляються випадки, коли людям, що мають вищий статус у групі, здається, що вони більш кваліфіковані та результативні. Це довели результати експерименту «Офіс», проведеного Р. Хемфрі. Статус учасників визначало жеребкування, після якого одні досліджувані стали менеджерами, а інші – клерками. Як у справжньому офісі, менеджери командували клерками і виконували роботу, що вимагала вищої кваліфікації. Після закінчення експерименту виявилось, що «шефи» вирішили більше завдань, ніж «помічники». Клерки та самі менеджери сприймають менеджерів (рівних за здібностями з клерками, оскільки відбір здійснювався за випадковим принципом) як більш тямущих, наполегливих, схильних до надання допомоги, тобто як справжніх лідерів. Аналогічним є вплив підлеглого статусу, що впливає на продуктивність праці. Підлегле становище учасників експерименту знижувало їх самоефективність.

Інверсія (зміна) ролей. Виконання різних ролей може бути також і джерелом позитивного впливу. Активно програючи нові ролі, люди або змінюються самі, або проникаються відчуттями тих, чиї ролі відрізняються від їх власних. Психодрама, як одна з форм психотерапії, використовує виконання ролей саме для цієї мети. Ролі нерідко бувають «парними», і відносини усередині кожної пари абсолютно визначені: мати (батько) – дитина, чоловік – дружина, вчитель – учень, лікар – пацієнт, працедавець – найнятий робітник, правоохоронець – громадянин. Інверсія ролей може допомогти кожному з учасників таких пар краще зрозуміти іншого.

Постсучасність та диверситивність статевої поведінки. Культура кінця ХХ – початку ХХІ ст. характеризується протистоянням модерній універсальності, сталості, наперед визначеності людського суб’єкта. Постсучасна (постмодерна) культура зачарована грою фраґментованих суб’єктивностей, підривом старих (західних) цінностей, глобалізацією та одержимістю перформенсом (сценічністю) та алтерністю (інакщістю). Поп-культура, в чому числі засоби масової комунікації робляться проповідником певного типу алтерності – сексуальної інверсії.

Інверсії статевих(сексуальних) ролей – це одночасно і перформенс (сценічність, вдаваність), і реальність змін чоловічих та жіночих ролей на про­тилежні, заміна одних іншими. Одним із випадків сексуальної інверсії є гомосексуалізм, тобто зміна об'єкта почуттів (замість представника протилеж­ної статі об'єктом почуття стає людина тієї ж самої статі). Го­мосексуалізм, як правило, не призводить до глибинних змін статевої ідентичності, тобто чоловіки продовжують усвідо­млювати себе чоловіками, а жінки – жінками.

Існують інші зміни статевої поведінки, які не обов'язково пов'язані з функціональни­ми та органічними розладами статевої сфери– трансвестизм та транссексуалізм. Трансвестизм – це виконання ролей протилежної статі, що виявляється у зміні зовнішнього іміджу, пе­ревдяганні, використанні імені та запозиченні інших рольо­вих атрибутів протилежної статі. Людина усвідомлює себе особою протилежної статі. Трансвестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи маскулінності жінок, хоча трансвестит часто відповідає таким характеристикам. Існує також часткове запозичення статевих ролей, яке не призводять до значної статево-рольової інверсії. Воно часто бувають наслідками стате­вого та ґендерного виховання, наприклад, батьки очікували дівчинку, а народився хлопчик, або навпаки.

Транссексуалізм — це усвідомлення себе представником протилежної статі. Така інверсія статевої ідентичності дає людині підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Прагнення фізично відповідати статевому образу (Я-концепції) вияв­ляється сильнішим, ніж бажання народжувати дітей. Кожну з таких інверсій можна розглядати як внутрішній статево-ро­льовий конфлікт (суперечність між компо­нентами статевих ролей і статево-рольовою ідентичністю) та зовнішній статево-рольовий конфлікт (суперечність між статево-рольовою поведінкою і соціальними стереотипа­ми та нормами).

Отже, диверситивність статевої (сексуальної) поведінки тісно пов’язана із процесами інверсії ролей та проблемами соціалізації. Ефектами соціалізації можуть бути дисгармонії статевого розвитку людини: статево-рольовий конфлікт, статево-рольовий інфантилізм (невідповідність статевої ролі віковій стадії психосоціального розвитку) та статево-рольова недостатність (мимовільна або свідома нерозвинутість чоловічого та жіночого начал людини). Їх вивчення та розуміння необхідне для посилення тих соціально-психологічних чинників, які гармонізують певні ефекти соціалізації статевого розвитку індивіда.

29-