17. Установки як ефективний спосіб оцінювання світу

Установки активно вивчалися у соціології, соціальній психології впродовж 1918-1970-х років (У.Томас і Ф.Знанецький, Г.Олпорт, Л. Терстоун тощо). В грузинський психології установки вивчалася школою Д.Узнадзе. Автори розглядали установку як неусвідомлювану готовність організму діяти певним чином в реалізації простих фізіологічних потреб. Установки мають також стосунок до реалізації соціальних потреб. Коли люди питають про чиїсь установки, вони мають на увазі переконання і відчуття, що виникають у зв’язку з певною людиною, подією і, як наслідок, готовність поводитися певним чином. Позитивні або неґативні оцінні реакції на що-небудь, які отримують вираз у почуттях, думках чи цілескерованій поведінці називаються соціальною установкою (аттитюдом). Установки — ефективний спосіб оцінки світу. Досліджуючи установки, вчені звертаються до аналізу наступних трьох параметрів: думок, відчуттів, дій. М.Смітом (1942) була напрацьована трьохкомпонентна структура аттитюду : коґнітивний компонент (усвідомлення об’єкта); афективний (емоційна оцінка об’єкта); поведінковий (послідовні дії у стосунку до об’єкта)¹⁵.

Чи визначають установки поведінку. Зв’язок між думкою і дією, характером і поведінкою, внутрішнім світом людини і його суспільними діяннями протягом тривалого часу привертав увагу філософів, теологів і просвітителів. Спочатку соціальні психологи зійшлися на тому, що знання установок людей дозволяє прогнозувати їх поведінку. Експеримент Р. Ла П’єра (1934) змінив цю переконаність. Ла П’єр з двома китайськими студентами відвідали 252 готелі, і скрізь (за винятком одного) отримали згоду бути добре обслуженими. Через пів року Ла П’єр звернувся в 251 готель з листами, прохаючи прийняти його та двох китайців (його співробітників). Понад 90% власників готелів відмовили прийняти пару китайців. Ла П’єр інтерпретував це так: між атитюдами (стосунок до китайців) та реальною поведінкою існує розходження¹⁶. З листів власників готелів можна говорити про їх неґативні атитюди до китайців. Реальна поведінка, коли власники готелів першого разу прийняли пару китайців вказувала на наявний позитивний аттитюд. Стає зрозумілим, що аттитюди конкретної людини (професійні, релігійні, етичні, статеві тощо) мають складну ієрархічну будову. Людина не завжди впевнена, який з аттитюдів реально визначить її поведінку. Відтак аттитюди та конкретна поведінка мають ілюзорний зв’язок.

У1964 р. Л.Фестінґер дійшов наступного висновку: свідоцтв на користь того, що зміна установок приводить до зміни поведінки немає. На думку Фестінґера, все якраз навпаки – поведінка впливає на установки. Черговий удару по передбачуваному всевладдю установок був завданий в 1969 р. соціальним психологом А.Вікером¹⁷. Провівши кілька досліджень, об’єктами яких були різні люди, установки і дії, він дійшов висновку: навряд чи можна передбачати поведінку людей на підставі тих установок, які вони формулюють.

Саме цей розрив між установками і діями був названий Даніелем Бетсоном і його колегами «моральним лицемірством», тобто претензією на володіння такими моральними якостями, яких насправді немає. Автори провели дослідження. Його учасникам, студентам університету, пропонувалося завдання, за виконання якого можна було одержати винагороду (лотерейні квитки на суму до $30 доларів), або завдання, що не обіцяло ніякої винагороди. Учасники повинні були вибрати одне завдання для себе, а друге — для невідомого їм іншого. 19 учасників з 20 сказали, що найбільш етичним вчинком було б «узяти собі неоплачувану роботу», а оплачуване завдання віддати іншому. Проте 80% учасників зробили навпаки ¹⁸. У проведеному надалі експерименті (у ньому увага дослідників була зосереджена на моральному лицемірстві) учасникам пропонувалося, при бажанні, вирішити питання розподілу завдань за допомогою монети, кинувши її так, щоб ніхто, окрім них, цього не бачив. Навіть серед тих, хто погодився кинути, певна кількість схитрували. Загальна кількість тих, хто вирішили проблему вибору на свою користь склала 90%.

Тоді як А.Вікер та інші описували слабку дію установок, фахівці в галузі психології особи відкрили, що аналіз особистісних рис також є неефективний для прогнозу поведінки¹⁹. З розвитком наукових уявлень про те, що саме визначає поведінку, на передній план вийшли зовнішні соціальні впливи. У 60-і рр. XX в. на зміну початковій тезі – «Установки визначають поведінку» прийшла антитеза – «Установки не визначають нічого». Дізнавшись, що вчинки людей часто розходяться з їх словами, соціальні психологи активно зайнялися пошуком відповіді на питання, чому так відбувається. Розглянемо умови, що посилюють вплив установок на поведінку.

Мінімізація соціальних впливів на вираз установки.. Науковці, не маючи «прямого доступу» до з’ясування дійсних установок людини, вимушені були задовольнятися аналізом висловлених установок. Таким «обхідним шляхом» став метод неістинного джерела інформації, розроблений Едвардом Джоунсом і Джоном Сігалом. Він призначався для того, щоб обманним шляхом «витягати» з людей їх дійсні установки. У дослідженні брали участь студенти, до рук яких прикріплювали електроди, що вимірювали м’язові скорочення. Останні буцімто допомагали фіксувати установки досліджуваних. Студентам продемонстрували це «диво техніки». Переконавши досліджуваних у можливостях приладу, експериментатор його заховав. Далі він попросив студентів відповісти на запитання опитувальника щодо їх ставлення до афроамериканців. У порівнянні з своїми товаришами, що відповідали на стандартні опитувальники, студенти – учасники експерименту продемонстрували більш негативні установки до афроамериканців.

24-28