25. Мова художньої літератури. Поезія і проза. Фоніка.

Про́за (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається) — мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Проза — один із двох основних типів літературної творчості. Поезія і проза — глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, і своїм місцем в історії літератури.Іноді термін про́за вживається як протиставлення художньої літератури взагалі (поезія) літературі наукової чи публіцистичній, тобто література, яка не належить до мистецтва.

Пое́зія (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту. Термін вживається у багатьох значеннях. Поезія зазвичай протиставляється прозі. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії в прозі.

Фоніка.

Терміном "фоніка" позначають звукову організацію мови,

яка стосується здебільшого мови поетичної, віршованої. Загалом

дбаючи про милозвучність (благозвучність) художньої мови,

письменник іноді використовує багаті фонетичні можливості

словесного звучання для створення "звукових образів", які часто

підсилюють та увиразнюють літературні образи. Звернемо увагу

на деякі фонетичні засоби у художній мові:

-алітерація - повторення одного чи кількох приголосних

звуків з певною художньою метою: "Аж загудів гладкий

далекий дзвін, карнавками плакучими Поділ забрязкав, а там

ізліва, справа, всюди, скрізь - плакучі, слізні та єлейні..." (П.

Тичина); «Гембля свого в саду знайшовши, він ясенові дошки

струже і гемблює, а дошки ж лисі, аж шуті, а по них узори шиті

- сухопінявий шум!" (П. Тичина); "Відстукали копита коней

бойових" (М. Бажан);

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, -

Срібно стеляться сніжинки,

Спить самотній сад.

В. Кобилянський.

- асонанс - повторення голосних звуків з метою

створення звукового образу: "Вгве та стогне Дніпр широкий,

сердитий вітер завива" (Т.Шевченко); «Там неба край, як золото,

мов золото-поколото, горигь-тремтить ріка, як музика»

(П. Тичина);

Вимок ворон на воротях.

Сльози скапують зі стріх.

Ластівка пройшла, як стрілка.

Сниться: Сяйво, Сонце, Сміх (Р. Купчинський).

26. Мова художньої літератури: лексика.

Лексика художньої мови.

Слова у художньому тексті мають як пряме, так і

переносне значення. Слова з прямим значенням несуть смислове

навантаження у творі, але водночас їх використання здатне

творити емоційно-експресивні образи, стиль.

Увиразнюють мову художнього твору синоніми - різні за

звучанням, але близькі за значенням слова. І. Котляревський в

"Енеіді”, зображуючи бабу Ягу, до слова "катувати" підібрав

півтора десятка синонімів:

... без всякого обману

І щиро без обиняків

Робила грішним добру шану,

Ремнями драла, мов биків,

Кусала, гризла, бичовала,

Кришила, шкварила, щипала,

Топтала, дряпала, пекла,

Порола, корчила, пиняла,

Вертіла, рвала, шпиговала

І кров із тіла їх пша.

Нагромадження синонімів називається градацією: "ність

міста цілого от гріховного недуга - все струп, все рана, все

пухлина, все гнилство, все огнь пекельний, все болезнь, все гріх,

псе неправда, все хитрость, все коварство, все коїнь, все лжа" (І.

Вишенський).

Антоніми - протилежні за значенням слова - здатні у

художньому творі передати контрастність певних понять,

картин:Люди мучились, як в пеклі.

Пан втішався, як у раю...

Пан гуляв у себе в замку,

У ярмі стогнали люди...

В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості

Леся Українка

Пароніми - близькі за звучанням, але різні за значенням

слова - слугують у літературі для словесної гри, каламбурів або

для створення музичності, милозвучності фрази: "Шкода,

Марино, перебулих літ! Приснилися, проснилися і зникли" (М.

Рильський); "И кусаються, як люті упирі, ще кіммерійські

комарі (Ліна Костенко), "Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко

тривожна" (М. Вінграновський); "Той клавесин і плакав і плекав

чужу печаль" (Ліна Костенко); "Старий співав без гриму і

гримас" (Ліна Костенко), "Він цей вокал підносив, як бокал"

(Ліна Костенко).

Архаїзми (застарілі слова) у літературному творі

передають історичний колорит або надають мові певної

урочистості: "Вздовж байдака знову походжає пан отаман”

(Т.Шевченко); "Владимир князь перед народом убив старого

Рогволода, потя народ, княжну поя, отиде в волості своя"

(Т.Шевченко); "Все уповаиіє мос на тебе, мати, возлагаю Святая

сило всіх святих, пренепорочная., благая" (Т.Шевченко): "А у

човні ж усякої матерії, вино, олія, амфори, лумерії,

чорнофігурний лаковий бомбілій" (Ліна Костенко);

«Незважаючи на гарячу весняну днину, боярин був у повній

рицарській збруї: в панцирі з залізної блискучої бляхи, в таких

же набедрениках і наколінниках, блискучім спижевім шоломі»

(Франко).

Неологізми - це словесні новотвори, що надають мові

художньої виразності. Користуючись нині такими словами, як

"мистецтво", "переможець", "променистий", ми навряд чи

пов'язуємо їх з авторством Олени Пчілки. А саме вона є автором

цих неологізмів. Так, як і М. Старицький - автор таких слів, як

"борвій", "мліти", "мрія", "скрут". Приклади: "Я - кайданник.

Власне горе за собою волочу" (І.Франко); "Молоді, зовсім юні, а

такі вже черстводухи (О.Гончар); "Химерне квіття тропіків"

(О.Гончар); "В тебе руки -вітренята ніжні" (Д.Павличко).

Діалектизми (місцева говірка) дають можливість

письменнику відтворити передусім мовний колорит якогось

краю, надати відповідного забарвлення мові персонажа: "Стара,

ня, на-коб тобі платину та файно обітриси, аби я тут ніяких

плачів не видів!" (В. Стефаник); "Билі мене прикладом,

штовхалі у хлєв, іде стогналі, корчіліса дєті, дєди, здорові жонкі.

Стрелялі... а я втекла..." (О. Опанасюк); "Я була саме тоді на горі

в колибі (М.Коцюбинський); "Бій мов хмара піднімавсь, мутить

блиск, і різно мечесь, рве окови" (І.Франко).

Жаргонізми - слова і вирази, що включаються у розмовну

мову вузької групи людей, які перебувають в приблизно

однакових професійних та побутових умовах. Приклади: "В

кутку під грубкою грали уркагани в буру" (А. Головко); "Витут

спите по двадцять годин на добу, шланги гофровані (Ю.

Андрухович); "Семен Борисович здер з нього триста баксів.

иКруто", - сказав про себе" (В. Даниленко).

Вульгаризми (лат. vulgaris — простий, звичайний) - грубе

побутове чи лайливе слово або зворот, який вживається в

літературі здебільшого у мові персонажів як засіб

самохарактеристики. Приклади: "Піди лиш ти к чортам,

плюгава, невірна, пакосна, халява" (І. Котляревський); "Ні,

псяюхо! Не до шмиги! Не муки він хоче" (С. Руданський); "Бо

раніш вона питала: - Хочеш дулю з маком? - А тепер бува, як

скрутить, то виходить з лаком" (П. Глазовий).