39.Літературні типи творчості та стилі: бароко і класицизм

У Середні віки, коли в Європі панівною ідеологією стає

християнство, література зосереджує увагу на духовному

(релігійному) світі людини, постійно нагадуючи їй про

гріховність і нікчемність, формуючи комплекс моральної вини

перед Богом і спрямовуючи на спасіння.

Справжні духовні можливості людини, її смак до життя,

радість буття розкриває ренесансне мистецтво, уславлюючи

людину, її фізичну красу і могутність розуму.

Нормативна поетика, яка запанувала в літературі в епоху

класицизму, розглядала дійсність як щось застигле, стабільне і

пропагувала історичного героя, що освячував незмінність буття.

Це звужувало сферу зображення людського життя, виключало з

літератури величезні пласти народного життя,

унеможливлювало змалювання «маленької людини» з її

внутрішнім світом і проблемами. В українській літературі цього

часу (XVII - XVIII ст.) підхід до зображення дійсності

регламентувався правилами "Поетик", які орієнтували

письменників лише на окремі сторони життя людини.

Наприклад, перед ліричною поезією ставилося таке завдання:

"Цей різ новид поетичного мистецтва зобов'язує поета

зваблювати людей різноманітністю і лаконічністю віршів,

добірністю слів, блиском і гармонійністю звучання, описом

предметів, якнайприємніших за своєю природою" ("Поетика"

1637 року).

Класицистичний стереотип зображення людини та її

ж и т т я намагається зруйнувати бароко, яке захоплюється

різноманітністю буття, вибудовує химерні художні споруди, які

вражають не логікою і гармонією, а відкриттям поліфонії світу,

контрастністю і суперечністю барв, внутрішніми

переживаннями людини. Людина бароко незатишно почуває

себе в суспільстві, вона у постійних пошуках себе і нових форм

та засобів самовираження, зокрема й художнього.

40.Літературні типи творчості та стилі: класицизм і романтизм.

ної людини.

У Середні віки, коли в Європі панівною ідеологією стає

християнство, література зосереджує увагу на духовному

(релігійному) світі людини, постійно нагадуючи їй про

гріховність і нікчемність, формуючи комплекс моральної вини

перед Богом і спрямовуючи на спасіння.

Справжні духовні можливості людини, її смак до життя,

радість буття розкриває ренесансне мистецтво, уславлюючи

людину, її фізичну красу і могутність розуму.

Нормативна поетика, яка запанувала в літературі в епоху

класицизму, розглядала дійсність як щось застигле, стабільне і

пропагувала історичного героя, що освячував незмінність буття.

Це звужувало сферу зображення людського життя, виключало з

літератури величезні пласти народного життя,

унеможливлювало змалювання «маленької людини» з її

внутрішнім світом і проблемами. В українській літературі цього

часу (XVII - XVIII ст.) підхід до зображення дійсності

регламентувався правилами "Поетик", які орієнтували

письменників лише на окремі сторони життя людини.

Наприклад, перед ліричною поезією ставилося таке завдання:

"Цей різ новид поетичного мистецтва зобов'язує поета

зваблювати людей різноманітністю і лаконічністю віршів,

добірністю слів, блиском і гармонійністю звучання, описом

предметів, якнайприємніших за своєю природою" ("Поетика"