1. Літературознавство як система. Теорія літератури, історія літератури й літературна критика: специфіка та пов’язаність.

літературознавство - це наука що вивчає

художню літературу, її походження, естетичну природу,

функції та закономірності історичного розвитку

Структура літературознавства.

Залежно від предмета вивчення у літературознавстві

традиційно виділяють три взаємопов’язані галузі: історія

літератури, теорія літератури, літературна критика

Історія літератури - галузь, яка досліджує словесно-

писемні форми в їх їсторико-хронологічній та причинно-

наслідковій (детерміністичній) еволюції. Історіографічна модель

літератури залежить від наукових засад її вивчення. Методи

дос лідження історії української літератури у свій час намагалися

класифікувати М.Грушевський та Д.Чижевський, котрі вели

мову про синтез філологічного, соціологічного та культурно-

історичного методів. Ллє при цьому надавалася перевага

якомусь одному з них: М.Грушевський ратував за те, щоб

розглядати історію літератури "як ключ до пізнання соціального

життя на різних стадіях розвою"; Д.Чижевський - як "історію

стилів"; С.Єфремов - як "історію ідей". У сучасній науці

з ’явилась недовіра до історико-літературного синтезу у формі

"історії літератури". Причини недовіри - недостатність

описових та аналітико-оціночних підходів до літературного

процесу; проблематичність поєднання історичного та

естетичного аспектів дослідження літературного процесу; окрім

того, виникає питання, поставлене рецептивною естетикою та

герменевтикою, про те, що літературний текст без сприймання -

мертвий і нічого не означає для історії, тому, власне, с потреба

не у фіксації літературних фактів, а у вивченні їх

функціонування у читацькій свідомості.

Зрозуміло, що розглядати літературну історію як

відображення історичного буття (а такі спроби вже були не раз)

- значить ігнорувати естетичну природу літератури. З іншого

боку, неможливо вибудувати історію літератури винятково на

текстах або творчих індивідуальностях, бо кожен текст і кожна

творча індивідуальність - то окрема і самодостатня історія. Не

випадає нам зводити історію письменства до певного реєстру,

списку творів та письменників, розташованих у хронологічному

порядку, або втиснути їх до якогось "методу" чи "стилю". У

намаганні систематизувати, витлумачити, висвітлити

літературний процес варто вдатися до комплексного підходу,

враховуючи передусім художню суть літератури, аби створити

модель її історичного розвитку, що грунтується на

найзагальніших закономірностях і принципах літературної

творчості.

Теорія літератури - галузь літературознавства, яка

займається науковим осмисленням та узагальненням

закономірностей та особливостей розвитку художньої творчості,

розробкою та систематизацією літературних понять. Теорія

літератури має різноманітні аспекти і розділи. Основне її

завдання дефініція (визначення) літератури та її функції.

Ііазовимп розділами теорії є "Літературний текст",

«Літературний твір», "Автор художнього тексту", "Генологія і

морфологія літератури", "Інтерпретація літературного твору".

Оскільки сучасне літературознавство оперує рядом

дослідницьких методів, то актуальним є питання їх

фронтального огляду (без абсолютизації та вивищення якогось

із них). Важливе завдання теорії літератури — обгрунтування і

систематизація термінології, хоч, з одного боку, літературні

поняття практично не піддаються строгій уніфікації, а з другого

- мають бути обумовлені і визначені в загальних рисах, бо це -

мова літературознавства, порушення правил якої може

призвести до непорозуміння тих, хто нею спілкується.

Останнім часом підкреслюється відносність теорії

літератури, яка розглядається або як відображення художньої

свідомості у певну епоху (Є.Фарино), або як міждисциплінарна

галузь, перехрестя філософії, літератури та лінгвістики (Поль де

Ман). Але в тому, що теорія існує ж "на всі віки", а постійно

змінює погляд на об’єкт свого дослідження, є своя

закономірність, характерна загалом і для художньої творчості.

"Якщо виникає напруженість між сучасною теорією і

літературознавчою традицією, то вона з ’являється як історичний

конфлікт між двома способами мислення" (Поль де Ман).

Літературна критика ( з грецьк.: здатність розрізняти,

розглядати, оцінювати, аналізувати) - галузь

цітературознавства, яка розглядає і висвітлює сучасний

літературний процес, вдаючись здебільшого до інтерпретації

літературних фактів "по свіжих слідах", намагаючись

іидсіежити нові тенденції та зміни у літературній творчості.

Природа критики - діалогічна і виявляється передусім у

юму, що письменник, створюючи художні образи, ніби загадує

загадку, яку критик (це може бути і звичайний читач) береться

розгадати. Водночас критик - не тільки інтерпретатор, а й

співтворець; не "об'єктивний суддя", котрий намагається

заховати своє "я", а творча індивідуальність, що виявляє себе,

свої смаки хоч би у виборі літературного об’єкта та аспектів

його аналізу.

Функція літературної критики - історично змінна, тому

немає смислу визначати її канон на всі часи і літератури. Свого

часу І.Франко визнавав, що критика "добролюбовського" типу

служить "пропаганді суспільних та політичних ідей під маскою

літературної критики", а критика а 1а Леметр (французький

літературний критик) - то занадто суб’єктивний, особистісний

підхід до явищ літератури, не здатний виявити " критичні

здібності" (трактат "Ь секретів поетичної творчості"). Якщо й

прийняти це за крайнощі, то все одно "золота середина"

вислизатиме з чітких, раціонально змодельованих визначень.

Зокрема, американський літератор Хом ас Еліот наголошував, що

функцією критики є "тлумачення творів і формування смаків",

проте і "тлумачення", і "смаки" - це те, що залежить від

багатьох чинників і ніколи не може бути возведене в абсолют, а,

навпаки, характеризується множинністю виявів; а "пошуки

істини", яку визнали б усі, - ефемерне заняття, коли йдеться про

художній твір, у якому можна відшукати безліч смислів та

значень.

Отже, переконливою може бути інтерпретація творів тоді,

коли цим займається критик, котрий володіє "знанням наукових

фактів", має "розвинене почуття естетичної вартості, добрий смак, розуміння критичних принципів і вміння їх застосовувати"