Класи небезпеки шкідливих речовин [44]

№ з/п	Показник	Норма для шкідливих речовин, за класами
		1	2	3	4
1	Гранично допустима кон­центрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, мг/м3	менше 0,1	0,1–1,0	1,1–10,0	більше 10,0
2	Середня смертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг	менше 15	15–150	151–5 000	більше 5 000
3	Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг	менше 100	100–500	501–2 500	більше 2 500
4	Середня смертельна кон­центрація в повітрі, мг/м3	менше 500	500–5000	5 001–50 000	більше 50 000

Пил – це тонкодисперсні частки у вигляді аерозолю або аерогелю, утворені при виробничих процесах.

Пил розрізняють:

–  органічний (дерево, шкіра, бавовна);

–  неорганічний (цемент, кварц);

–  змішаний (органічний та неорганічний).

За дією на організм людини пил поділяють на токсичний і неток­сичний.

ГДК шкідливих газів, пари та пилу, що часто потрапляють у по­вітря робочої зони виробничих приміщень промислових підприємств, наведено у табл. 10.

У державних стандартах наведено понад 700 речовин, для яких вставлені значення ГДК.

Таблиця 10

Гдк шкідливих газів, пари та пилу [44]

Речовина	ГДК, мг/м3	Речовина	ГДК, мг/м3
Гази та пара
Акролеїн		Луги їдкі (розчин у пере­рахунку на NaOH)	0,5
Амілацетат	100	Металева ртуть	0,01
Аміак	20	Окиси азоту (NO2, NO)	2
Ацетон	200	Сірчаний водень	10
Бензин та керосин (у пере­ра­хунку на С)	300	Сірчаний ангідрид	1
Бензол	5	Скипидар (у перерахунку на С)	300
Вуглецю оксид	20	Сода кальцинована	2
Вуглецю діоксид	9 000	Спирт метиловий	5
Вуглець чотирихлористий	20	Спирт етиловий	1 000
Дихлоретан	10	Толуол	50
Кислота сірчана	1	Уайт-спірит (у перерахунку на С)	300
Кислота соляна	5	Хлору діоксид	0,1
Кислота оцтова	5	Ефір етиловий	300
Ксилол	50	Ефір диетиловий	300
Пил
Зерновий	4	Тютюновий	3
Вапняковий	6	Цукровий	10
Борошняний	6	Рослинний, тваринний з вмістом SiO2: більше 10 % у межах 2–10 % менше 2 %	2 4 6
Крохмальний	6
Вугільний (коксовий та сланцевий)	6
Вугільний (з домішком SiO2, до 2 %)	10

Слід звернути увагу, що найбільш розповсюдженими з небезпеч­них речовин у промисловості є:

• діоксид вуглецю (СО₂) – наркотик, подразнює слизові оболонки, викликає шум у вухах, запаморочення. У повітрі знаходяться 4–5 % СО₂. Показником насиченості повітря є гасіння полум’я при концент­рації 8 %. Цей газ утворюється в процесі бродіння сировини інших вуглеводомістких речовин під дією мікроорганізмів (дріжджів), а та­кож при горінні різних видів пального;

• оксид вуглецю (СО) – утворює більш активну, ніж кисень по­вітря, стійку сполуку з гемоглобіном крові, що призводить до кисне­вого голоду організму, а це при підвищенні концентрації і тривалій дії може призвести до смертельного випадку. Цей газ утворюється при спалюванні пального в умовах недостатньої кількості повітря для повного утворення СО₂, а тому міститься у вихлопних газах автомо­білів, тютюновому димі, в димових газах котелень та ін.;

• аміак – використовується у промислових і побутових холодиль­никах, на м’ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. У малих концентраціях діє на людину збуджуюче, у великих – може призвести до інвалідності;

• хлор – широко розповсюджений промисловий продукт, вико­ристовується для знезараження питної води, вибілювання тканин, як сировина для багатьох хімічних підприємств. У зв’язку з його вико­ристанням трапляється чимало випадків отруєння. За концентрації хлору в повітрі понад 0,2 мг/м³ може настати миттєва смерть. При потраплянні хлору на шкіру виникають опіки;

• з-поміж парів треба відзначити пару етилового спирту (С₂ Н₅ОН), яка є наркотиком; вона призводить до збудження, а при великих концентраціях – до паралічу центральної нервової системи. При знач­ній тривалості дії може призвести до захворювання нервової системи, органів травлення, серцево-судинної системи, печінки. Відноситься до четвертого класу небезпеки. Крім отруюючої дії, пара спирту вибухо­небезпечна.

Необхідно зазначити, що шкідливі речовини можуть проникати до організму через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки.

Проникнення цих речовин у організм людини у великих концент­раціях нерідко призводить до гострих отруєнь.

Слід знати заходи для зниження несприятливого впливу хімічних речовин:

• розробка нових технологічних процесів, які виключають ви­користання шкідливих хімічних речовин; заміна шкідливих речовин менш шкідливими (метиловий спирт замінюється бутиловим, заборо­нено використання ртуті при виробництві капелюхів, заміні жовтого фосфору червоним при виробництві сірників та ін.;

• встановлення концентрації хімічних речовин у сумішах (бензол як розчинник у лаках має становити 10 % рідкої частини лаку, кіль­кість миш’яку в кислотах для травлення металу не повинно переви­щувати 0,2 %);

• комплексна механізація та автоматизація, дистанційне управ­ління технологічними проектами;

• удосконалення технологічних процесів (застосування безперерв­них технологічних процесів, автоматичний контроль за ходом техно­логічного процесу);

• раціональне планування цехів і устаткування (ізоляція шкідли­вих цехів);

• влаштування місцевої вентиляції;

• використання індивідуальних засобів захисту (ЗІЗ) у примі­щеннях, де неможливо створити нормальні мікрокліматичні умови. Необхідно зазначити, що найкращі методи захисту на виробництві – про­тигаз, респіратор, захисний костюм, гумові чоботи, рукавички;

• контроль за станом повітряного середовища на робочих місцях;

• токсикологічна експертиза і гігієнічна стандартизація всіх хіміч­них речовин.

Освітлення характеризується кількісними та якісними показни­ками. До кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість.

Світловий потік F – потужність променевої енергії, оцінюється за світловим відчуттям, яке сприймається людським оком. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм), сили світла – кандела (кд).

Освітленість Е – це відношення світлового потоку, який падає на елемент поверхні, до площі цього елемента. Зa одиницю освітленості прийнято люкс (лк)

Яскравість L – відношення сили світла елемента поверхні до про­екції, перпендикулярної напряму, що розглядається. Яскравість вимі­рюється в кд/м².

Освітлення виробничих приміщень впливає на стан здоров’я, про­дуктивність праці, якість продукції і рівень виробничого травматизму. Організація правильного освітлення робочих місць, зон обробки і ви­робничих приміщень має велике санітарно-гігієнічне значення, сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню травматизму, поліп­шенню якості продукції. І навпаки, недостатнє освітлення за­труднює виконання технологічного процесу і може бути причиною нещасного випадку та захворювання органів зору.

Для освітлення виробничих приміщень використовують: природне освітлення (створюється світлом неба – прямим і відбитим), штучне (яке здійснюється електричними лампами) і змішане (при якому природне освітлення доповнюється штучним).

Залежно від напряму проникнення світла в приміщення природне освітлення може бути бокове – через віконні прорізи, верхнє – через спеціальні ліхтарі в стелі, та комбіноване – через віконні прорізи та ліхтарі в стелі.

Природне освітлення приміщень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО) «е» у якій-небудь точці всередині приміщення.

де Е_вн – освітленість всередині приміщення, лк;

Е_зовн – освітленість зовні будинку в горизонтальній площині, лк.

Згідно з СниП 11-4-79 «Естественное и искусственное освещение» значення «е» нормується залежно від характеристики зорової роботи.

Встановлено вісім розрядів зорової роботи, з урахуванням наймен­шого об’єкта, що розрізняється.

Штучне освітлення має три системи:

• загальне;

• комбіноване;

• місцеве.

Використання тільки місцевого освітлення у виробничих примі­щеннях недопустимо.

Види штучного освітлення: робоче, аварійне, чергове, охоронне, евакуаційне.

Створення у виробничих приміщеннях якісного та ефективного ос­вітлення можливе за умови використання раціональних освітлюва­льних пристроїв, які являють собою сукупність джерела світла (лам­пи) і освітлювальної арматури.

Слід знати, що очі пристосовуються до різної яскравості світла. Процес звикання очей до певного рівня освітленості називається адап­тацією. Наявність різких тіней у робочій зоні порушує адаптацію і призводить до стомленості зору, підвищує ймовірність травмування. Залежно від спектрального складу світло може виявляти збуджуючу дію і підсилювати почуття тепла (оранжево-червоний), підсилювати процеси гальмування (синьо-фіолетовий), діяти заспокійливо (жовто-зелений).

При оптимізації освітлення спостерігається ріст продуктивності праці до 15,5 %. При недостатній освітленості людина швидко втом­люється, частіше скоює помилки і травмується. Погане освітлення може призвести до професійних захворювань (короткозорість).

На сьогодні шум є одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації.

Шум – сукупність різних звукових подразнюючих чинників різної частоти й інтенсивності, які перешкоджають у сприйнятті мови та музики. Характеризується інтенсивністю, звуковим тиском і частотою коливань.

Слід знати, що захист від шуму регламентують такі документи: ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.1.029-80 «ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Клас­си­фикация», ГОСТ 12.1.036-81 «ССТБ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях», «Державні санітарні норми допус­тимих рівнів шуму на робочих місцях» ДСН № 3.3.6.037-99.

Основою нормування є обмеження звукової енергії, яка діє на лю­дину протягом робочої зміни, значеннями, безпечними для її здоров’я і працездатності.

Шум в аудиторії згідно з нормами не повинен перевищувати 55 дБА, на вулиці – 70 дБА. Допустимий рівень шуму на вулиці вдень – 50 дБА, вночі – 40 дБА. Допустимий рівень шуму в квартирі вдень – 40 дБА, вночі – 30 дБА, у цехах, магазинах – 56–70 дБА. Шум з рівнем звукового тиску 110 дБА призводить до шумового сп’яніння, а потім починають руйнуватись різні тканини органів людини і, в першу чергу, слуховий апарат.

Слід знати, як впливає шум на організм людини. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, в тому числі глухуватість і глухота. Проте тривала дія шуму впливає не лише на слух, вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швид­кість руху, сповільнює розумовий процес – усе, що може спричинити аварію на виробництві.

За походженням виробничий шум буває: механічним (вібрація по­верхонь машин і деталей, удари деталей у сполученнях, обробка де­талей різанням і ударами, робота ткацьких верстаків тощо); аероди­намічним (при витіканні стиснутого газу, пари); гідромеханічним (при витіканні рідини); електромагнітним (робота трансформаторів, дро­селів під дією перемінних сил).

Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірю­вачами та аналізаторами спектра шуму, згідно з ГОСТ 12.1 050-86 «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах».

Розглянемо заходи захисту від шуму. Зниження шуму досягається використанням таких заходів:

• зниження шуму в джерелі створення;

• зменшення шуму на шляху поширення (за рахунок місцевої та загальної звукоізоляції, шумовловлюючих екранів, поглинаючих фільтрів);

• раціональне планування підприємств;

• використання зелених насаджень;

• застосування на машинах і механізмах неметалевих деталей, малошумного металу;

• застосування індивідуальних засобів захисту (навушники, за­глушки);

• раціоналізація режимів праці та відпочинку;

• використання глушителів шуму.

Вібрація – механічні коливання, при яких відбувається почергово зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати.

Необхідно знати, що джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини.

Розрізняють вібрації: загальну (передається на тіло людини, що стоїть або сидить, через опорні поверхні – сидіння, підлогу); локальну (передається на руки робітника при контакті з вібруючим інстру­ментом).

Слід знати, який вплив на людину має вібрація.

Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини – від перевтоми організму та незначних змін його функцій – до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м’язів, кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін.

Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження.

Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають дефор­ма­цію та зменшення рухомості суглобів.

Необхідно звернути увагу на заходи для боротьби з вібрацією. Вони поділяються на колективні та індивідуальні.

Найрозповсюдженішими інженерними методами захисту від вібра­ції є віброгасіння. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюють на окремі фундаменти. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружними чи комбінованими вібро­ізоляторами.

Серед заходів індивідуального захисту вирізняють: спеціальне віброзахисне взуття, рукавиці та рукавички з м’якими надолонниками.

Слід знати, що вібробезпечні умови регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требо­вания», ГОСТ 12.4.002-74 «ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибрации. Общие технические требования», ДСН № 3.3.6. 039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної ві­брації».

Серед виробничих шкідливостей виділяють також випромінювання.

Джерела випромінювань мають місце в різних галузях вироб­ництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик опромінення виникає також під час роботи на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварювальних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо.

Розглянемо дію випромінювання на людину під час праці та методи захисту від його негативного впливу.

Випромінювання поділяється на: електромагнітне, інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне тощо.

Студентам слід осмислити, що науково-технічний прогрес має свої негативні чинники. Так, потужні телевізійні, радіомовні станції, про­мислові установки високочастотного нагріву, вимірювальні і лабо­раторні прилади різного призначення, персональні комп’ютери, при­строї стільникового та інших видів радіозв’язку, електротранспорт, холодильні установки й інші можуть бути джерелом випромінювання електромагнітної енергії.

Довготривале перебування в зоні дії радіохвиль призводить до передчасної втомлюваності, сонливості, порушення сну, розладу нер­вової системи; спостерігаються болі, зміна кров’яного тиску, пору­шення серцево-судинної системи, сповільнення пульсу, нервово-пси­хічні захворювання, трофічні явища (випадання волосся, ламкість нігтів).

Заходи захисту від дії електромагнітного випромінювання: захист часом, захист відстанню, зменшення потужності випромінювання, екранування джерел випромінювання, засоби індивідуального захис­ту. Регламентуються ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ «Электромагнитные по­ля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля» (СТ СЕВ 5801-86) замість ГОСТ 12.1.006-76 (Зміни 1988).

Інфрачервоні випромінювання – це електромагнітні випроміню­вання будь-якого тіла, температура якого є більшою за абсолютний нуль (–273 °С). Причому підвищення температури відповідно змінює спектральний склад випромінювання.

Інфрачервона енергія діє на незахищені частини тіла, виявляючи в основному теплову дію та проникаючи на певну глибину в тканини. Тривале перебування в зоні інфрачервоного випромінювання впливає на центральну нервову та серцево-судинну систему, негативно діє на очі, викликаючи кон’юнктивіти, помутніння кришталика, опік сітківки.

Захист від інфрачервоного випромінювання згідно з ГОСТ 12.4.123-83 «Средства коллективной защиты от инфракрасных излу­чений. Общие технические требования» регламентується: часом, від­станню, усуненням джерела тепловиділення та його теплоізоляцією, екрануванням джерел інфрачервоного випромінювання або охолод­женням гарячих поверхонь, індивідуальними засобами захисту.

Ультрафіолетове випромінювання за способом генерації нале­жить до теплової частини випромінювання. Природним джерелом є сонце, штучними джерелами – газорозрядні світильники, електричні дуги, лазери, випрямлячі.

Ультрафіолетове випромінювання поглинається верхніми шарами шкіри людини, внаслідок чого відбуваються хімічні зміни молекул біополімерів; хвилі з довжиною 280–303 мм можуть призвести до ут­ворення ракових пухлин. Діючи на центральну нервову систему, ви­кликає головний біль, підвищення температури, нервове збудження, може викликати запалення переднього відділу ока, так звану фото- або електроофтальмію.

До засобів захисту від нього належать:

• екранування джерел випромінювання;

• огородження робочих місць ширмами, щитами;

• індивідуальні засоби захисту (спецодяг, спецвзуття, рукавиці, захисні окуляри, щитки зі світлофільтрами).

Лазерне випромінювання має місце в техніці, медицині, а також там, де використовуються лазери.

Відповідно до ГОСТ 12.1.040-83 «Лазерная безопасность. Общие положения», за ступенем небезпечності генерованого випромінювання лазери поділяються на чотири класи:

І клас – лазери, випромінювання яких не несе небезпеки для очей і шкіри;

ІІ клас – лазери, випромінювання яких є небезпечним при опромі­ненні очей прямим і дзеркально відбитим випромінюванням;

ІІІ клас – лазер становить безпеку при опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим випромінюванням – на відстані 10 см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при опро­міненні шкіри прямим або віддзеркаленим випромінюваннями;

ІV клас – лазери, які є небезпечними при опроміненні шкіри ди­фузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від по­верхні, яка дифузно відбиває промінь.

Серед засобів захисту вирізняють:

• застосування телевізійних систем спостереження за техноло­гіч­ним процесом, захисні екрани;

• системи блокування та сигналізації;

• огородження лазерно-небезпечної зони;

• індивідуальні засоби захисту (спеціальні протилазерні окуляри, щитки, маски, спецодяг, рукавиці).

Студентам слід також чітко усвідомити питання про засоби індиві­дуального захисту, до яких відносять:

• спецодяг, який, відповідно до ГОСТ 12.4.103-80, поділяють на групи, що захищають від:

М – механічних пошкоджень;

З – загальних забруднень;

Т – температури;

Р – радіоактивних випромінювань;

В – рентгенівських випромінювань;

Е – електричних полів;

П – нетоксичних речовин;

Я – токсичних речовин;

О – органічних розчинників;

К – кислот;

• захист органів дихання (протигази, респіратори);

• спеціальне взуття;

• засоби захисту рук (ГОСТ 1.4.103-80);

• захист голови;

• захист очей (ГОСТ 12.4.013-85);

• захист обличчя.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону праці», засоби індивідуального захисту видають безкоштовно. Наказом Держнагляд­охоронпраці № 170 від 29.10.1996 р. встановлено відповідний перелік робіт і професій.

Особливу увагу слід звернути на правила роботи з комп’ютерами.

Дослідження свідчать, що при роботі за комп’ютером мають місце небезпечні та шкідливі фактори, які поділяються на фізичні та пси­хофізичні.

До фізичних факторів належать:

• підвищення значення напруги електричного поля;

• підвищений рівень електромагнітного випромінювання;

• підвищений рівень статичної електрики;

• підвищений рівень іонізації повітря.

До психофізичних факторів належать:

• статичні та динамічні перенавантаження;

• розумове перенапруження;

• перенапруження зору при роботі за екранами пристроїв.

Тому слід виконувати такі рекомендації щодо режиму роботи: через кожну годину праці необхідно робити перерву 5–10 хв, а через 2 години – 15 хв, під час яких доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики та провести сеанс психофізіологічного роз­вантаження.

Під час вибору місця для підприємства враховують: аерокліматич­ну характеристику; рельєф місцевості; умови туманоутворення та розсіювання викидів у атмосфері. Обов’язково враховується і «роза вітрів» – при розміщенні виробничої зони з підвітряного боку відно­сно допоміжних приміщень та природного освітлення. Вивчаються та враховуються людські потоки, санітарні захисні зони та відстані між будівлями. Будівлі і споруди, згідно з СНиП 2.09.2.-85, проектують з урахуванням санітарних характеристик, нормативів площ для устатку­вання, корисної площі для працюючих (на 1 чол. – об’єм 15 м³, площа 4,5 м²). Використовують також можливості попереджувального фар­бування (згідно з ГОСТ 12.4.026.-76). Необхідне чітке дотримання вимог щодо тамбурів, містків, сходів, поручнів, підлог та висоти при­міщень. Допоміжні приміщення розташовують в одній будівлі згідно з вимогами СНиП 2.09.04.-87. Значні вимоги ставляться до водопоста­чання і каналізації та їх обов’язковості при наявності працівників понад 25 осіб.

Велике значення має економічна оцінка впливу виробничих шкідли­востей на ефективність праці. Для здійснення цієї оцінки необхідно проаналізувати ряд показників цеху, дільниці, робочого місця до і після проведення заходів, спрямованих на покращення умов праці.

Такими показниками є:

1. випуск продукції за зміну;

2. середня тривалість виконання основної виробничої операції;

3. питома вага оперативного часу в змінному фонді робочого часу;

4. питома вага допоміжного часу в оперативному часі;

5. питома вага втрат робочого часу в змінному фонді робочого часу;

6. питома вага бракованої продукції в загальному випуску.

На основі цих показників можливо розрахувати вплив виробничих шкідливостей на ефективність праці.

Так, коефіцієнт впливу зниження шуму на ефективність праці за показниками, величини яких зростають після проведення заходів (ви­пуск продукції, питома вага оперативного часу в змінному фонді ро­бочого часу), визначається за формулою:

а за показниками, числові значення яких повинні зменшитися при зменшенні, наприклад, шуму (втрати часу на операцію, процент бра­ку), – за формулою:

де а₁ – величина показника після проведення заходів,

а₂ – величина показника до проведення заходів.

Загальний коефіцієнт впливу шуму на ефективність праці:

Можливий ріст продуктивності праці за рахунок зниження шуму визначається за формулою:

НАВЧАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття

Вплив виробничих шкідливостей на стан працюючих

План

1. Метеорологічні умови виробничого середовища.

2. Освітлення робочої зони.

3. Шкідливі речовини в повітрі робочої зони.

4. Вплив шуму і вібрації на стан здоров’я працівників.

5. Дія випромінювання на людину під час праці.

6. Методи захисту від негативного впливу виробничих шкідли­востей.

7. Розв’язування навчальних завдань.

Лабораторне заняття

Дослідження показників і освітлення виробничого середовища

План

1. Визначення відносної вологості повітря приміщення.

2. Визначення дійсної температури приміщення.

3. Визначення шкідливості руху повітря у приміщенні.

4. Дослідження природного і штучного освітлення в приміщенні.

5. Захист результатів роботи.

Термінологічний словник

Виробниче середовище – сукупність фізичних, хімічних, біологіч­них, соціальних чинників, які діють на людину у процесі її трудової діяльності.

Робоча зона – простір, в якому знаходяться робочі місця постій­ного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

ГДК – гранично допустима концентрація. Гранично допустимі кон­центрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони – це такі кон­центрації, які при роботі кожного дня (протягом 8 год.) і всього робо­чого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я працівників. Якщо концентрація перевищує ГДК, можуть виникати професійні захворювання або отруєння.

Мікроклімат виробничих приміщень – метеорологічні умови внут­рішнього середовища цих приміщень, які визначаються поєднан­нями температури, вологості, швидкості руху повітря і теплого випромінювання.

Шкідлива речовина – речовина, яка під час контакту з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі роботи, так і у від­далені періоди життя теперішнього і наступних поколінь.

Шкідливий виробничий фактор – виробничий фактор, вплив яко­го на працівника за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності. Залежно від рівня й тривалості дії шкідли­вий виробничий чинник може стати небезпечним.

Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого на працівника за певних умов призводить до травми чи раптового погіршення здоров’я.