28. Міжнародні аспекти японської експансії в Пд.-Сх. Азії 1939-1941 рр.

Протягом 1939-1941 рр. погіршуються стосунки між Японією та США. Уряд США спостерігаючи за успіхами Японії у Китаї та розгортанням підготовки до широкомасштабної експансії і в регіоні, формально дотримуючись нейтралітету, почав готувати громадську думку до неминучості військового зіткнення з Японією. З ініціативи конгресмена Кордела Галла в червні 1939 р. було запроваджено «моральне ембарго» на поставки стратегічних матеріалів. 26 вересня 1939 р. Ф. Рузвельт звернувся до промисловців з проханням припинити продаж Японії 11 видів промислової продукції.

У відповідь на ці кроки Японія проголосила себе захисником пригноблених європейцями та американцями народів Пд.-Сх. Азії, японці намагалися замаскувати свою експансію гаслами звільнення від «білих імперіалістів». Крім пресової пропаганди, японці вдалися до практичних кроків, було блоковано сетльменти в Тяньцзині та Шанхаї, а також кордон з Гонконгом.

У кінці 1939 р. японський уряд проголосив гасло створення «Великої Східноазійської сфери процвітання». Зважаючи на погіршення становища Франції та Англії, які все більше втягувалися у війну з Німеччиною, змушені були послабити військову присутність у регіоні, японські військові розпочали розробку плані завоювання європейських колоніальних володінь. Створений на початку 1940 р. кабінет Йонаї, вже 12 січня відмовившись від угоди про арбітраж, звернувся з ультиматумом до Голландії. Японці вимагали надання їм у Голландській Індії (Індонезії) торгівельних переваг і гарантованих поставок великих обсягів необхідних оборонній промисловості нафти та каучуку. У червні голландський уряд погодився на японські вимоги. Одразу ж після того, 18 червня 1940 р. Токіо звернулося до уряду маршала Петена з проханням дозволити розмістити на пн.. французького Індокитаю військові місії, що контролюватимуть дотримання заборони на перевезення військових вантажів для гоміндану через Тонкін. Зважаючи на загрозу повної окупації колонії, французький генерал-губернатор Катру 20 червня 1940 р. дав згоду на розміщення японських спостерігачів на залізницях пн.. Індокитаю. Упевнившись у своїх силах, японці висунули низку вимог Англії. Токіо вимагало вивести військові гарнізони із Шанхая, закрити для контрабанди військових матеріалів кордон між Гонконгом і китайською територією та припинити їх постачання урядові Чан Кайші через Бірманську дорогу. 17 липня 1940 р. Англія терміном на 3 місяці закрила Бірманську дорогу.

Уряд Йонаї, під натиском військових кіл, пішов у відставку, а новий уряд Коное 1 серпня 1940 р. звернувся до Франції з вимогою дозволити розміщення в Тонкіні японських гарнізонів, які крім залізниць, мали взяти під контроль головні аеродроми країни. Під тиском Німеччини, котра підтримала японські вимоги, 29 серпня 1940 р. французи погодилися на введення до Індокитаю японських військ. Японія обіцяла поважати французький суверенітет в Індокитаї.

27 вересня 1940 р. підписала в Берліні тристоронній пакт із Німеччиною та Італією. З самого початку свого існування кабінет Коное схилявся до того, щоб укласти союз із країнами Осі, й прагнув примусити Німеччину визнати японське домінування в Далекосхідному регіоні. На відміну від Антикомінтернівського, тристоронній пакт був спрямований не так проти СРСР, як проти США, що лишалися головним арбітром ситуації як на Тихому океані, так і в Європі. Водночас дещо покращились відносини з СРСР. Незважаючи на незадоволення Берліна 13 квітня 1941 р. у Москві Мацуока підписав із Сталіном пакт про нейт­ралітет, який мав діяти протягом 5 років.

У травні 1941 р. прем’єр-міністр Коное оголосив три принципи, за умови дотримання яких Японія погоджувалася нормалізувати стосунки із США. Ці принципи полягали у визнанні Японії та Китаю союзниками в антикомуністичній боротьбі, дипломатичному визнанні Маньчжоу-Го та розробці координованої політики протидії поширенню комунізму в регіоні Пд.-Сх. Азії. Не бажаючи йти на компроміс з Японією США не дали чіткої відповіді на поставлену пропозицію, що призвело згодом до значних втрат.