26. Пакт Молотова-Ріббентропа та його наслідки

Мюнхенська конференція (29-30 вересня 1938 р.) продемонструвала радянському керівництву неможливість створення с-ми колективної безпеки: для нього Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі в європейських справах. Незабаром Франція та Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу спрямувати агресію Німеччини на Схід. Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті сталася на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу та Заходу.

Втративши надію на створення с-ми колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції та пройнявшись недовірою до Франції та Англії, радянське керівництво почало пошук шляхів зближення з Німеччиною. Важливим виявом зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М. Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом (3 травня 1939 р.) став В. Молотов, що означало – за керівництво зовнішньою політикою береться сам Сталін. На думку Й. Сталіна, союз з Англією та Францією міг принести напружені відносини з Німеччиною або й призвести до війни з нею. Союз же з Німеччиною ставив би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (тривали з травня по серпень 1939 р.) на яку могла вплинути лише Німеччина і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії та Румунії. Німеччина погоджувалася на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв’язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня.

21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується усіх суперечливих питань. Міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп був наділений Гітлером повноваженнями для підписання договору. Це дозво­ляло дуже швидко провести переговори. Вони почалися зразу по приїзді Ріббентропа пополудні 23 серпня, а вночі у кабінеті Молотова о 2 год ночі пакт було підписано. Документ складався з двох частин. Першою з них був договір про ненапад, оприлюднений 24 серпня 1939 р. В ньому заявля­лося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої строни, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками або арбітражу. Договір укладено строком на десять років з автоматичним подовженням ще на п'ять років, якщо жодна зі сторін не денонсує його за рік до закінчення його терміну. Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан. 31 серпня 1939 р. у Москві на позачерговому засіданні Верховної Ради СРСР було ратифіковано пакт, а в Німеччині на рейхстазі – 1 вересня. Наслідки: Пакт зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Радянського Союзу на два фронти. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

Договір Молотова—Ріббентропа був вимушеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність. Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики.