62. Зміни в системі міжнародних відносин після розпаду срср.

Крах комунізму у Східній Європі та дезінтеграція СРСР глобально змінили геополітичну систему світу. Колишня рівновага сил порушилася.

По-перше, зникли глобальна двосистемність (Схід — Захід, комунізм — капіталізм) і відповідно двополюсність у міжнародних відносинах (конфронтація по лініях СРСР — США, Варшавський Договір — НАТО). У «холодній війні» зазнав поразки слабший полюс — Радянський Союз.

По-друге, у світі виникла багатополюсність з очевидною перевагою переможця у «холодній війні» — Сполучених Штатів. Окремі центри геополітичної сили (Китай, Японія, Європейський Союз та інші) вимагають перегляду світоустрою, що склався після Другої світової війни, обстоюють багатовимірність світового розвитку.

По-третє, розвалилася Ялтинська система перерозподілу Європейського континенту на сфери впливу переможців у Другій світовій війні, система, котра перетворилася на систему протиборства і конфронтації «західної демократії» і «табору соціалізму». Зникнення загрози «експорту революції» кардинально змінило роль НАТО. Адже американцям та їхнім союзникам з Північноатлантичного блоку нікого більше стримувати. Забезпечення стабільності в Європі, врегулювання конфліктів, що виникають на етнічно-національному підґрунті, активна співпраця з ЄС, ОБСЄ, ЗЄС, Радою Європи стали головними напрямами діяльності Північноатлантичного блоку.

По-четверте, зменшилася напруженість міжнародних відносин, остаточно була зламана «залізна завіса», що відокремлювала народи колишньої комуністичної імперії від решти цивілізованого світу.

63. Розширення Європейського союзу та нато на початку ххі ст.

На початку ХХІ ст. до угоди Європейського Союзу (безвізового режиму) приєднались 13 держав Європейського Союзу – Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія та Швеція.

26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору на сьогодні вступили в силу і є чинними принаймні до 2009 року.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором.

1 травня 2004 року членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія.

17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу.

29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі.

29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу. В жовтні ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією.

1 січня 2007 року до Європейського Союзу приймають Болгарію і Румунію. Європейській Союз налічує 27 членів.

У грудні 2007 глави держав і урядів ЄС року підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу(набув чинності 1 грудня 2009). Він ставить ЄС на нову договірну основу і має зробити його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим.

У ході Празького саміту глави держав та урядів країн-членів НАТО відкрили нову сторінку в історії Альянсу, запросивши сім нових країн розпочати переговори щодо вступу, а також зобов’язавшись забезпечити НАТО належним потенціалом для протистояння загрозам у галузі безпеки, що постали у ХХІ столітті.

Глави держав та урядів країн-членів НАТО запросили сім наступних нових країн розпочати переговори щодо вступу до Альянсу: Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Румунію, Словаччину та Словенію.

29 березня 2004 р. до НАТО приєдналися Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія і Болгарія . 6 лютого 2004 у Мюнхені відбулася неформальна зустріч міністрів оборони країн-членів НАТО, яку було присвячено аналізу поточних операцій та трансформації Альянсу, зокрема, розширення місії НАТО на території Афганістану.

Під час зустрічі у Мюнхені міністри оборони країн НАТО підготували ґрунт для ухвалення рішень главами держав та урядів під час Стамбульського саміту НАТО.

26 країн-членів Альянсу взяли участь у Стамбульському саміті НАТО, який мав на меті підвищити ефективність операцій НАТО, поглибити партнерські відносини та обговорити можливу допомогу Іраку.

Під час зустрічі у Стамбулі лідери країн Альянсу надали поштовху розвиткові зусиль у галузі боротьби з тероризмом

На щорічному новорічному прийомі для преси в штаб-квартирі НАТО Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер окреслив пріоритети Альянсу. Він особливо зупинився на операціях НАТО в Афганістані і Косово, необхідності посилення глобальних контактів НАТО з партнерами.