35. Міжнародні аспекти окупації Німеччини

Ще під час війни три головні держави, які воювали проти Німеччини, почали клопотатися проблемами її майбутньої долі. Основних проблем було 3: проблема окупації, проблема репарацій, проблема розділу Німеччини.

На конференції у Москві 19-30 жовтня 1943 р. Гопкінс, Іден і Молотов вирішили створити Європейську консультативну комісію, штаб-квартира якої мала бути в Лондоні; на комісію покладалося завдання запропонувати для урядів трьох держав умови капітуляції Німеччини та прин­ципи політики держав-союзниць щодо Німеччини. ЄКК провела перше офіційне засідання 14 січня 1944 p. Об'єднане Королівство репрезентував сер Вільям Стренг, Радянський Союз — Федір Гусєв, Сполучені Штати — Джон Вайнант. Англія запропонувала 15 січня 1944 p. угоду про зони окупації. За цією угодою Радянський Союз мав одержати Мекленбург, Померанію, Бранденбург, Саксонію-Ан-гальт, Тюрінгію. Британці мали зайняти північно-західну частину Німеччини, що включала в себе розви­нену промислову зону Руру. Американцям відводилася південна частина, зокрема всі території, котрі межували з Францією. Радянський Союз дуже швидко погодився на цей проект (18 лю­того 1944 p.). Аж у лютому 1945 р., під час англо-американської конференції на Мальті, президент Рузвельт погодився взяти пів­денну зону, проте з двома змінами: 1) Саар і Пфальц на лівому березі Рейну, на кордоні з Францією, переходили до англійської зони, а Гессен-Кассель та Гессен-Нассау увійшли до американської зони як її складова частина. 2) Американські війська діставали доступ до тих портів північного заходу Німеччини, які були в британській зоні.

Крім того, у жовтні 1944 р. під час візиту Черчілля та Ідена до Москви було вирішено, що Франція буде запрошена до ЄКК. Ця ухвала була опублікована 11 листопада, і з 27 листопада Франція почала брати участь у роботі комісії. Радянський Союз категорично відмовився поступитись на ко­ристь французів будь-якою частиною своєї зони в Берліні. Фран­цузам була виділена зона тільки за рахунок англійського та американського секторів. Франція із британської зони окупації отримала: Саар, Пфальц і частину Пд. Рейнланду. А з американської: частину Баден-Вюртембергу.

Відтак, окупація Німеччини була повністю підготовлена ще до зустрічі «великої трійки» у липні — серпні 1945 року. У Потсдамі СРСР запропонував відокремити від Німеччини важливі території, а саме Східну Пруссію, яка мала бути розді­лена між СРСР і Польщею. До Польщі мали відійти всі території, розташовані на схід від лінії Одер—Нейсе. Загалом від території Німеччини, яку вона займала в 1936 p., було відтято 24%.

Багато інших країн заявили про свої територіальні претензії. Данія вимагала гарантій для меншин Шлезвігу. Голландія претендувала на острів Боркум, який дозволив би їй контролювати річку Емс, на нове родовище нафти біля Бентгайма і на нове родовище вугілля біля Аахена. Польща хотіла одержати Франкфурт-на-Одері, Герліц і весь острів Узедом. Чехословаччина, яка виселила німецьку людність із Судетів, пре­тендувала на кілька міст, що лежали в межах нової польської території. Після польсько-чеського договору від 10 травня 1947 року вона відмовилася від своїх претензій. 10 вересня 1945 р. генерал де Голль уточнив французьку програму. Він вимагав, щоб лівий берег Рейну, був остаточно відібраний в Німеччини і переданий під контроль Франції, Англії, Бельгії та Голландії. Франція поставила вимогу про економічне відок­ремлення Саару. 19 липня 1946 року 79 с\г комун поблизу Тріра та люксембурзького кордону були об'єднані з Сааром. Проте утримати всі ці анексовані землі Франції не пощастило, частина їх з часом перейшла у руки англійців та американців.

Берлінові був наданий особливий статус. Саме місто і його околиці лежали серед радянської зони окупації, але не вважались її складовою частиною. Місто було розділене на чотири зони й окуповане військовими частинами чотирьох держав.