2. Особливості психотехніки співака

Інтуїтивна впевненість в тому, що високе вокальне мистецтво, насправді, є не тільки результатом бездоганної техніки співу майстра, а таїть в собі незбагненну «таємницю» ще чогось такого, що дозволяє досягати йому вищої досконалості в співі, виникла у дослідників співацького мистецтва досить давно. Проте, тільки багаторічна інтенсивна наукова діяльність в галузі психології (з середини ХХ-го століття) зуміла, шляхом дослідження особливостей вольового і підсвідомого керівництва співаком роботою свого інструменту розвіяти ілюзії можливості розкриття таємниці голосоведення методами зовнішніх акустичних і фізіологічних досліджень. Тільки проникнення в глибини людської психіки дозволило вченим відкрити недоступну для стороннього спостерігача «внутрішню кухню» співацького мистецтва. В історичному і науковому плані вокальна методика зуміла подолати вузький емпіричний досвід і доповнити її нейромоторною природою людської психіки, що дозволило диференціювати різні аспекти співацького процесу - фізичний, фізіологічний та психічний в їх реальній діяльності.

Специфіка співацького мистецтва вимагає чіткого розуміння реального значення ключових понять, як практичних дій, оскільки співак, на відміну від інших, «чистих» теоретиків, повинен діяти, а не роздумувати про спів. Як практикові, йому необхідне ясне розуміння реального значення слів і, щоб не втрачати зв’язку з реаліями співацької професії, розмовляючи про психотехніку керівництва співаком роботою свого інструменту, необхідні достовірні знання, що стосуються звичних понять, таких, як «п с и х і к а» і «с п і в а ц ь к и й г о л о с».

Практично, техніка співу вимагає певних змін поведінки і діяльності.

За твердженням англійського вченого П.Еткінса [206, с.20] - психіка - це ієрархічний вищий рівень системи саморегуляції енергетики людини. А енергія, як відомо, - це здатність виконувати роботу, фундаментальна величина, властива всім явищам. Отже, психічним регулятором функціонального стану і моторної активності людини є суб’єктивне сприйняття ситуації: «Я в навколишньому світі», яке оцінюється через можливість задоволення своїх життєвих потреб ( в т.ч. потребу практичної реалізації ідеальних творчих задумів). Психіка homo sapiens («людини розумної») відрізняється від психіки тварини існуванням у неї сфери свідомості - інтелектуально-вольового центру, який дозволяє людині абстрагуватися від безпосереднього сприйняття дійсності, сприймати і продукувати і д е а л ь н е та керувати своєю енергетикою через нейролінгвістичне програмування (НЛП) своїх майбутніх дій. Вперше це поняття ввели у психологію Ричард Бендлер і Джон Гриндер (Грюндер) (70-ті роки ХХ сторіччя), що спонукало активний розвиток нових напрямків - нейропсихології, психофізіології, інформатики та ін.. [1; 34; 18; 29; 205].

Сучасна психологія вважає мову і розмовну діяльність людини, тобто, НЛП, природним універсальним засобом і способом «кодування» психіки людини, яке забезпечує програмування її роботи та (лінгвістичне) спілкування, за допомогою якого відбувається уклад і корекція усвідомлених і неусвідомлених програм, що характеризують дії і вчинки людини, її висловлювання, світосприйняття, мислення, переконання тощо.

Завдяки новітнім дослідженням вченим-генетикам вдалось виявити у людини ген, який відповідає за мову і мовлення. З’ясувалося, що цей ген (FOXP2) був у геномі ссавців протягом усього еволюційного шляху, але приблизно 200 мільйонів років тому в його складі з’явилися ще дві амінокислоти, які, власне, й надали йому «мовленнєвих» функцій (у поєднанні з іще 116 генами). Цей процес, (своєрідна «мутація») відбувся в геномі лише людини, завдяки якому людина може розмовляти (і співати). Названий ген (разом з іншими генами) може безпосередньо відповідати за зв’язки між нейронами мозку та розвиток лінгвістичних аспектів мовлення, оскільки, на думку вчених Інституту молекулярної біології та генетики НАН України, він (FOXP2) є транскрипційним чинником - тобто, він регулює та підпорядковує інші гени.

Знання «сфери керівництва» психіки дозволяє людині розділяти психологію і фізіологію її життєвої активності, які здатні по-різному, кожен на своєму рівні, у взаємодоповненні і взаємокорекції забезпечити необхідні знання про життєдіяльність людського організму. Таким чином, співак отримує можливість чітко розрізняти фізичний і психічний аспекти його практичної роботи, а психологічне поняття проблеми дозволяє застосовувати їх не тільки до фізичної роботи його тіла, а й до роботи підсвідомості, інтелекту і волі. Саме, таке розуміння проблеми дозволяє людині сприймати свої довільні і мимовільні дії (в будь-якій діяльності), як керівництво енергетикою свого тіла, а не роботою своєї м’язової системи.

Психологічний аспект, крім того, дає можливість говорити про психіку як про саморегульовану внутрішню систему керівництва, завдяки роботі якого людина отримує можливість бачити і чути навколишній світ, орієнтуватися в ньому і подіях, що відбуваються там, кохати і мислити, а, поряд з тим і діяти, реалізуючи свої наміри. Поряд з тим, такий підхід дозволяє розрізняти інтелектуально-вольовий центр психіки (своєрідний «дисплей») від невидимого «процесора» підсвідомості, в якому відбувається складання короткотривалих і довготривалих програм майбутніх дій і організація роботи людського тіла під час практичної реалізації цих програм.

При такому розумінні природи психіки співак не вдаватиметься до теоретизування в своїй роботі (про надзвичайну складність будови організму, абстрактність творчої особистості, безтілесного суб’єктивізму тощо), а усвідомлюватиме себе живою людиною з нероздільною єдністю плоті і духу, тобто, розумним створінням з душею ( психікою) і з усією складністю біологічних і соціальних взаємовідносин зі світом, частиною якого він є [213].

Зрештою, розуміння психіки як вищого рівня системи саморегуляції енергетики людини відкриває доступ до фундаментальної, раніше недоступної для вивчення галузі співацької професії - внутрішньої енергетики мистецтва співу і системи керівництва нею.