2. Біофізична і психологічна основа співу

Психотехніка керівництва роботою голосового апарата співака, як «живим музичним інструментом» є однією з найскладніших проблем сучасної вокальної педагогіки, оскільки вона зумовлена винятково функціональними особливостями людської інтелектуальної діяльності, яка повинна забезпечувати послідовний і системний процес опанування всіма параметрами голосотворення - від елементарних знань, умінь і навичок, до вершин вокальної майстерності. Без цієї послідовності вокальний процес перетворюється в спонтанну дію, яка відбувається поза свідомістю виконавця і стає некерованим.

Спів (співацький процес) належить, як відомо, до довільних дій, тобто, до тих проявів так званої фізичної активності співака, які ним усвідомлюються і можуть змінюватися за його потребами. Не відкидаючи ролі підсвідомості (інтуїції) в організації співацького процесу, безумовною умовою опанування секретів співацької техніки завжди залишатиметься усвідомлений підхід і виважене аналітичне сприйняття всіх звукотвірних дій. На відміну від «співочих» пташок і тварин, артист співає і працює над технікою голосотворення, усвідомлюючи свої дії. Що ж до професійної діяльності, то вокаліст повинен співати - і співати добре - навіть тоді, коли він не зовсім здоровий, чи не має бажання йти на сцену.

Індивідуальний досвід людини (в даному випадку - вокальні уміння та навички) формуються як умовно-рефлекторні зв’язки. Л.Б.Дмитрієв наголошує, що «послідовна упорядкована система дії подразників, яка повторюється багаторазово, призводить до утворення упорядкованої системи перебігу нервових процесів у корі головного мозку - до утворення стереотипів діяльності»[37,с.231].

Отже, вокальний розвиток - це, насамперед, формування стійких співацьких рухових стереотипів, оскільки рухові навички за своїми фізіологічними механізмами є умовними рефлексами. Тому, систематизація та упорядкування рухів м’язової системи голосового апарата, тобто, утворення певного алгоритму дій у процесі голосотворення, стає вирішальним чинником якісного функціонування всієї голосотвірної системи організму людини. Координація рухів нервово-м’язової системи співака формується поступово в процесі навчання (співу, слухання еталонного звучання майстрів вокалу, аналізу тощо), внаслідок утворення певних відчуттів та уявлень (слухових, м’язових, вібраційних, зорових, тактильних). Слухові відчуття контролюють висоту, силу, тембральні характеристики звука. М’язові відчуття утворюються в процесі м’язової діяльності тіла людини, пов’язаної зі звукоутворенням, а вібраційні - характеризують відчуття, пов’язані з природою поширення звукових хвиль, як у зовнішньому (навколишньому), так і внутрішньому (в тілі виконавця) середовищі. Ці відчуття, сформовані спочатку в корі головного мозку, потрапляють у вигляді нервових імпульсів у м’язову систему голосового апарата, координуючи водночас її роботу в процесі співу, оскільки, за твердженням відомого російського фізіолога І.М.Сєченова, «вся безмежна різноманітність зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться врешті-решт тільки до одного явища - м’язового руху»[155,с.9]. Отже, всі відчуття і уявлення, як аналізатори якості голосотворення, тісно пов’язані між собою і лежать в основі формування музично-вокального слуху (ідеомоторного, вокально-моторного) - найважливішого рушія вокальної техніки, який акумулює в собі «звуковисотний, динамічний, тембровий, ритмічний слух, а також вокально-тілесну схему, … здатність співака оцінювати, свідомо контролювати і удосконалювати якість звука в процесі фонації» [212, с.29].

Фізіологічний механізм роботи аналізаторів полягає в подразненні нервових закінчень, які сприймаються відповідними рецепторами (-вібро, -баро, -пропріорецепції, названі А. Сулераком «вокально-тілесною схемою»), що розміщені в усіх органах і тканинах людського організму. Вплив подразників на рецептори перетворюється у процес нервового збудження, який нервовими волокнами передається у кору головного мозку. З центральної нервової системи процес збудження йде до органів, які починають працювати. Аналізатори виконують функцію сприйняття та аналізу подразників, відіграючи роль своєрідного «мозкового центру» людського організму, що й забезпечує усвідомлений підхід співака до процесу голосотворення. Комплексний взаємозв’язок між усіма системами аналізаторів, які контролюють звучання голосу, власне, і забезпечує процес формування співацького голосу.

Тому, у вокальній педагогіці психологи виділяють взаємодію органів чуттів, як найважливішу сферу співацького процесу, здатних шляхом синестезії (коли під дією одного аналізатора можуть виникати реакції інших), впливати на функцію звукоутворення за допомогою образних порівнянь, співставлень, яскравих характеристик, емоційних навіювань тощо. Таким чином, метою діяльності педагога-вокаліста стає вдосконалення процесів координації і взаємодії рухової активності голосотвірних органів, яка повністю залежить від характеру і сили нервових імпульсів, що надходять з кори головного мозку. Отже, процес звукоутворення залежить як від роботи центральної нервової системи, так і від слухових уявлень, які виникають в процесі співу [53, с.55].

Слухові уявлення, як відомо, створюються за допомогою пам’яті, яка визначається як «відображення минулого, яке виявляється у його впізнаванні та відтворенні»[193, с.77]. Основними процесами пам’яті є - запам’ятовування, збереження, відтворення і впізнавання, які утворюють комплексний взаємозв’язок між собою. В основі діяльності пам’яті завжди лежать ті чи інші зв’язки з об’єктами цієї діяльності, які бувають зовнішніми, внутрішніми чи смисловими, що вкупі утворюють так звані асоціації. Для співака вокальні асоціації відіграють важливу роль у сприйнятті і відтворенні звукових образів, різноманітних м’язово-тілесних відчуттів, характеру твору. Фізіологічні основи пам’яті вирізняють механічну і смислову (сенсову), які ґрунтуються на процесі повторення(т.зв. запам’ятовування). Але, якщо умовою механічного запам’ятовування є автоматичне повторення, то умовою смислового - розуміння, осмислення. Обидва види пам’яті відіграють величезну роль у психічному житті людини. Їх поєднання у співацькій діяльності створює міцні асоціації між текстом твору і характером звучання мелодії та дозволяє швидко і надійно запам’ятовувати навіть великий текст. Проте, все залежатиме від способу запам’ятовування, яке може бути мимовільним («автоматичним», без спеціальних зусиль), або довільним (спеціально спрямованим, усвідомленим завданням). Для співака важливою умовою успішного запам’ятовування є активне ставлення до процесу заучування тексту, яке вимагає зосередження уваги та логіки навчання, наприклад, попереднього поділу тексту на окремі ділянки чи вирізнення окремих слів, фраз, звуків, їх послідовності тощо, які при регулярному відтворенні міцно закріплюються в пам’яті. Крім того, поєднання різних видів пам’яті, зокрема, слухової, зорової, м’язової та емоційної дозволяють виховувати у співака її якісні показники - швидкість, міцність і точність запам’ятовування, укріплюючи водночас найбільш характерний для конкретного індивіда її тип: образний, словесно-логічний чи проміжний. Тренування пам’яті - це розгорнений у часі процес, у ході якого співак має можливість не тільки відібрати потрібний музичний матеріал, а й створити потрібні асоціації з відповідним йому контекстом.

Стає цілком зрозумілим те, що якісні характеристики співацького голосу залежать і від фізіологічних особливостей будови голосового апарату, і від цілеспрямованого педагогічного впливу на його розвиток, оскільки співак одночасно є виконавцем, а його голосовий апарат - музичним інструментом. Це надзвичайно ускладнює для співака сам процес формування цілісного поняття якісного голосотворення та критичного сприйняття власного голосу.