Додаток № 3 концептуально-сугестивна методика в.Прокоп’єва [142 ]

Основним завданням названої методики російського співака, педагога і методолога В.Прокоп’єва стало подолання протиріччя між «емоціо» і «раціо» у співі, яка побудована автором на об’єктивних знаннях (концепції) і особистому впливі (сугестіо). Грамотне бездоганне вухо педагога і його досконала техніка співу під час занять сприяє гармонізації потрібних рівнів регуляції в учня, завдяки чому підсвідомість співаючого отримує свободу самовираження і звучання набуває повноцінних рис.

Перша особливість -у своїй практиці автор звертає увагу не стільки на фізичні установки (приписи), скільки на формування внутрішнього слуху учня – «не від дихання до звуку, а від звуку до дихання» [142, с. 99]. Особливо ефективною така методика є з підлітковим контингентом учнів - найуразливішого і чуттєвого періоду формування організму, оскільки сприяє природному розвитку функцій в організмі школяра: сформовані в слуховому еквіваленті моделі співацького звука включають в процес співу ті м’язові комплекси, які потрібні для даного моменту звукоутворення. Відсутність «чинника пози» (положення тіла) сприяє розкутості організму і формує відчуття господаря свого голосу. «Ниточка» звука поступово наповнюється тембровими фарбами і т.зв. летючістю голосу.

Друга особливість – методика добре «вписується» в міжпредметний синтез навчання, не потребує особливого настроювання на інші види роботи (учень легко пристосовується до хорового звучання, добре інтонує, оскільки його інтонація залежить лише від уміння зосереджувати увагу і волевиявлення).

Третя особливість – це легка інтеграція в учнях духовного і тілесного, душевного і розумного. Вони розвиваються в єдності всіх складових своїх особистісних якостей і швидко випереджують ровесників в інтелектуальному розвитку. На думку автора – це об’єднує його методику з принципами т.зв. «антропософської школи» (природно-органічної) і сприяє розкриттю істинної природи учня (під неусипним контролем педагога, який вчасно «коректує» ускладнення).

Універсальність методики дозволяє виховувати в учнів розуміння стилів і жанрів вокальної музики і дозволяє розвивати їх образне мислення. Надзвичайно переконливим аргументом, який дозволяє подолати в учнів «інфантилізм, інертність мислення і слабку волю» В.Прокоп’єв вважає ознайомлення їх з фактом, що гортань людини і барана, маючи ідентичну будову, все ж відрізняються звукоутворенням – баран не співає! Тому, що у нього бараняча голова! Він позбавлений вокального слуху і образного мислення… Як правило, цей приклад добре стимулює учнів до зосередження слухових вражень, формування асоціативних відчуттів та самоконтролю.

Голос людини має надзвичайну силу впливу. Ним можна виражати широку гаму найрізноманітніших емоцій. Проте, найголовніше те, що голос акумулює в собі велику біологічну енергію, здатну зцілювати і гіпнотизувати людей та передавати інформацію на величезні відстані (що й робили єгипетські жерці задовго до появи письма).

Проте, голосом можна і убивати. В Австралії старійшинами аборигенів і досі використовується метод «відспівування» злочинців, де б вони не перебували в цей час (навіть на іншому материку), після чого вони за короткий час помирають без видимих причин (але тільки злочинець, а не чесна людина!). Це – так званий феномен музичної магії, яка успішно використовується заклинателями змій і храмовими жерцями.

Так мистецтво співу перетворюється в інші види енергії. Великий Паганіні вважав музику найбільш тонкою формою руху матерії. А внутрішній закон цього руху ґрунтується на перетворенні віртуального ритму матерії в звукові коливання.

На цьому перетворенні ритмічних вібрацій космосу в звукові ефекти і побудована, за твердженням самого автора В.Прокоп’єва, концептуально-сугестивна методика розвитку голосу, оскільки, в аспекті «психофізіологічного сприйняття співацький голос є нічим іншим, як захопленням фотонних потенціалів свідомістю співаючого і перетворенням світлової енергії в звукову» [142, с.101].

Його методика спирається на сугубо індивідуальний підхід до розвитку голосу, який можна узагальнити завданнями:

- тренування органів мовлення;

- розвиток вокального слуху;

- початкові вправи («тягнути вокальну ниточку») – основний тон;

- розширення вокальних вправ (використання голосних звуків);

- доповнення вокальних вправ приголосними;

- використання складів;

- виспівування на зручних складах знайомих мелодій і уривків;

- поступове використання нескладного репертуару з перевагою народних пісень, пасторалей, старовинних арій тощо, відповідно до індивідуальних виконавських можливостей кожного учня.

Головний принцип концептуально-сугестивної методики – це вплив на слабку ланку в системі звукоутворення. Якщо в учня (студента) слабо розвинений вокальний слух, то робота насамперед стосується розвитку слуху, а якщо погана дикція, то, відповідно, основна увага спрямовується на формування дикційних навичок, і т.д. Загалом, акцент ставиться на позитивні якості співацького звука – спонтанне (випадкове) утворення правильного звучання закріплюється багаторазовим повторенням (до усвідомлених і стійких навичок).

Узагальнені завдання названої методики вміщають:

• організацію мислення учня для навчання його створювати в слухових уявленнях моделі правильного співу;

• встановлення в голосотвірній системі співаючого рівноваги між інтересами особистості і можливостями організму;

• активізацію його перцептивних і репродуктивних елементів слуху для підтримки оптимального режиму голосоведення;

• формування (при наявності у студента музичного слуху) навичок підняття емоційно-вольового тонусу для розвитку концертного звукоутворення (летючості звука);

• розвиток (при наявності у студента емоційно-тембрового слуху, але слабого музично-інтонаційного) останнього;

• зняття позиційної різниці (при наявності доброго співацького голосу, але браку єдиної позиції звучання) і вирівнювання регістрів голосу;

• тренування артикуляційно-дикційного апарату учня (при недостатній роботі ) спеціальними вправами (скоромовки, примовки);

• розвиток елементарних вокальних навичок (при відсутності співацького голосу) з середніх нот діапазону на закритому звуці – з зімкнутими губами;

усунення вад мовлення (шепелявості, картавості, гнусавості, цьокання та ін.) за допомогою спеціальних вправ.

При відкритій народній манері звукоутворення округлення звука здійснюється переводом фонації (співу) на закритий звук, а згодом, на спів складів з голосними «О», «У», «І».

При регістрових контрастах голос вирівнюється також за допомогою співу з закритим ротом і застосуванням складів «ЛО», «РО», «НО».

При бракові зосередженості і уваги рекомендується дивитися, не моргаючи, на розетку (книгу, лампу, точку на стіні тощо) в межах хвилини (і більше).

При бракові логічного мислення (кмітливості) більше уваги приділяти цим якостям, використовуючи аналітичні методи, (співбесіди, порівняння і співставлення, логічні висновки, завдання).

Поступове впровадження «раціо» дозволить взяти під контроль емоції, після чого чистота інтонування вже залежатиме від слухових уявлень, а темброво-динамічні якості – від дихання і емоційно-вольового тонусу. Ці трансформації відбуватимуться не тільки у голосовому апараті, а й у всьому організмі (що надзвичайно важливо в підлітковому – мутаційному і пост мутаційному шкільному віці. Методика спрямована насамперед на інтелектуальний розвиток, що дозволяє їй користуватися будь-якою структурою вокально-мовної практики, оскільки вона поєднує в єдиний комплекс механізми мовлення і співу, що є надзвичайно корисним в умовах музично-педагогічної і естрадно-філармонійної спеціалізації.

Коли учень достатньо оволодів здатністю добре моделювати за допомогою слуху співацький тон, чисто інтонувати голосом і виразно артикулювати голосні фонеми, то наступні етапи навчання спрямовуються на вдосконалення тембру і динаміки через активізацію резонування ротоглотки, мовного тракту і бронхіальних м’язів. При цьому живіт дещо підтягується «в себе», плечі розправляються, використовуються нижні м’язи спини і звільняється щелепа. Звук виникає в ділянці нижньої діафрагми і «летить» у простір, заповнюючи кожну щілинку приміщення (залу).

Спів тримається на трьох китах : мисленні, мовленні і диханні, кожному з яких відводиться 33%, а 1% - на посмішку!

З М І С Т

Стор.

Вступ………………………………………………………………………....3

1.Раціонально-творчий аспект вокального навчання……………………5

2.Біофізична і психологічна основа співу…………………………………15

2.1. Співацький інструмент і особливості його роботи..…………….…..19

2.2. Особливості психотехніки співака………………………………….44

3.Співацький голос і його звучання………………………………………..47

3.1. Слуховий і внутрішній контроль фонаційного процесу…………….47

3.2. Енергетична природа внутрішніх відчуттів………………………..…53

4.Парадоксальне дихання оперних співаків і його енергетична основа..62

4.1. Керівництво резонаційною функцією за моделлю духових

інструментів (за В.Юшмановим)………………………………….……..70

2. Енергетичний «феномен» звукоутворення……..............................76

4.3. Енергетичний захист голосових зв'язок (складок)…………..…......81

5.Асоціативна природа фонаційного процесу…………….……….…......87

6.Роль психіки у співацькій діяльності……………………………………98

7.Психоаналіз біомеханіки звукоутворення……………………………..104

8.Філософсько-психологічна концепція механізму саморозвитку

Живих систем у вокальному навчанні (за теорією А.Кравченка)..….111

9.Психолого-фізіологічна концепція «звільнення» голосу В.Багрунова

(за А Калабіним)……………………………………………………….….115

10.Психотехніка алгоритму співацького процесу

(за методикою розвитку голосу Н.Б.Гонтаренко)……………………123

Література………………………………………………………..……… 127

Додатки……………………………………………………………………..140

Додаток № 1. Механізм саморозвитку живих систем у співі

(за методикою А.Кравченка)………………………………...…141

Додаток № 2. Практика звукоутворення (за А.Калабіним)…….. . 155

Додаток № 3 Концептуально-сугестивна методика В.Прокоп’єва….170

Зміст……………………………………………………………………….….174

Навчальне видання

Автор: Г.Є.Стасько

ПСИХОТЕХНІКА СПІВУ У ВОКАЛЬНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

М о н о г р а ф і я

В авторській редакції

Головний редактор: В.М.Головчак

Відповідальний за випуск та технічний редактор:

Г.Є.Стасько

Комп’ютерна верстка: В.Д.Яремко

Обкладинка: Д.Г.Радіонов

Формат 60х84/16 Папір офсетний.

Друк цифровий. Гарнітура «Times New Roman». Ум..друк. арк.. 9,5.

Тираж 300 прим. Зам. №

Видавець

Видавництво Прикарпатського національного університету

Імені Василя Стефаника

76000, м. Івано-Франківськ, вул.. С.Бандери, 1

Тел. 71-56-22 E- mail vdvci@pu.if.ua.

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2718 від 12.12.2006.