11. 3. Стратегії руху до майбутнього

Те, яким чином і в який спосіб окремо взята людина чи людська спільнота спрямовує свій шлях до майбутнього, має назву стратегії.

Будь-яка ж стратегія (грец. στρατηγία – від στρατηγέω – командую) за самою етимологією цього терміна, це те, що має визначальне значення з приводу здійснення загальних цілей).

Згідно ж із визначенням Станіслава Лема стратегія – це надання переваги певній формі поведінки й вже в такий спосіб – визнання певних цінностей.

Тобто, стратегія як засіб спрямовування зусиль на досягнення бажаного майбутнього є двозначним з приводу напрямку орієнтування: один напрямок – ціль, до якої прагне дістатися суб’єкт діяльності; другий – це ті цінності, яких він намагається сповідувати.

За достатньо тривалий історичний час свого існування людство спромоглось сконструювати такі терези, на яких можна зважити будь-яку стратегію.

На одну шальку цих терезів ставиться стратегія цілеспрямованості як система, що складається з життєвої мети й засобів її досягнення, на другу ж – стратегія ціннісної орієнтованості як системи моральних цінностей, що складають противагу цілеспрямованості, настирливій і нерозбірливій у виборі засобів її реалізації. В разі, якщо переважить поставлене на першу шальку, це означатиме, що або обрана людиною життєва мета, або засоби, вибрані для її здійснення, не є гідними людини розумної добродіяльної, й, відповідно, потребують корегування.

Якщо ж переважить розміщене на другій шальці, то це свідчитиме про ціннісну коректність обраного людиною життєвого шляху, за який не доведеться відчути на собі болючий «ефект бумеранга» зворотної дії.

В реальному житті не є ані доцільним, ані доречними протиставляти одну одній цілеспрямованість і ціннісноорієнтованість.

Кожна з них як стратегія руху до майбутнього не обов’язково має виключати, знищувати, ліквідувати іншу. Обидві вони можуть – за умови обов’язкового урахування однією іншої – доповнювати, уточнювати коригувати свою «опонентку», не дозволяючи жодній з них бути зведеною в ранг абсолюту й – в такий спосіб – виродитися в абсурд.

Не «або етика, або прагматика», а і прагматична, розумна й далекоглядна етика, і етична, розумна й далекоглядна прагматика може й має становити собою основу майбутньої стратегії майбутнього.

Необхідно зауважити, що ані в функції футурології, ані в функції футурологічної етики ніякою мірою не входить ніяке моралізаторство, менторство (від грец. Μέντωρ – ім’я наставника Телемака, сина Одіссея в поемі Гомера «Одіссея», переносно – надокучлива, нудна людина), повчання або ж нав’язування тих чи інших ідей, принципів (від лат. principium – начало, основа) або переконань, адже кожна людина має суверенне право робити свій власний вибір, що й становить сенс свободи.

Однак, як і будь-яка інша наука, футурологічна етика зобов’язана служити людям через сприяння якнайглибшому проникненню в зміст і сутність природи речей та інформування людей про результати такого проникнення. В даному випадку йдеться про проникнення в суть природи людини.

Що ж до наслідків того чи іншого вибору, який робить людина, то саме футурологічна етика має своєю місією заздалегідь інформувати про них людину оскільки саме в ній – за самою її етимологією – відбувається безпосереднє поєднання майбутнього, науки й морального закону.

Один з найвідоміших у світі футурологів Френсіс Фукуяма назвав мораль тим соціальним капіталом, яким визначається ступінь життєздатності суспільства. Варто було б уточнити: не тільки життєздатності, бо такою властивістю володіють навіть паразити, тільки – недовго – лише до моменту загибелі паразитованого, а й перспективності, тобто, життєдайності для майбутнього.

Лауреат Нобелевської премії миру (1952-й рік) Альберт Швейцер у своїй роботі «Культура і етика» вперше в історії світової думки застосовує таке поняття, як «прогрес духу». В одному з своїх інтерв’ю він сказав про те, що, на його думку, наша культура не має достатньо етичного характеру. Тоді – як він каже – виникає питання, чому етика впливає так слабко на нашу культуру? Врешті-решт, як заявляє А.Швейцер, він прийшов до пояснення цього факту тим, що існуюча на сьогодні етика не має ніякої сили, оскільки вона непроста й недосконала. Вона займається виключно нашим ставленням до людей, замість того, щоб мати своїм предметом наше ставлення до всього сущого.

Таким чином, продовжуючи й розвиваючи думку Альберта Швейцера, слід визнати, що прогрес людського духу полягає й полягатиме у вселенській етизації нашого ставлення: не тільки до «ближнього свого», не тільки до усіх людей, тих, хто живе зараз, а й до тих жив раніше, й до тих, хто житиме пізніше; до всього, що є, всього, що було й всього, що ще буде.

Саме у цій вселенській етизації Людини Розумної полягає її головне зобов’язання перед Майбутнім.

У відповідності з цим зобов’язанням відзначаємо в підсумку:

1) ціль (мета) – це те, чого прагнуть досягти;

2) цінність – це те, чого варто прагнути;

1. якщо людина припускається помилки при обиранні життєвої мети, або ж – при виборі засобів її досягнення, то ця помилка через «ефект бумерангу» зворотної дії відбивається на самій людині: в той чи інший спосіб, але – обов’язково;

2. функцію регулятора – запобіжника можливих помилок як при обранні життєвої цілі, так і при виборі засобів її досягнення для кожної особистості виконує наявна в неї система моральних цінностей, або – що є тотожнім виразом її змісту – система ціннісної орієнтації;

3. індикатором цілісності системи ціннісної орієнтації людини має служити принцип: немає й не може бути для людини такої життєвої мети, яка б виправдовувала будь-які засоби, оскільки така мета була б і не етичною, і – через «ефект бумерангу» – не прагматичною.

Саме на цьому принципі має вибудовуватися етика, спрямована у майбутнє, тобто, футурологічна етика.