Тема 8. Майбутнє як предмет моделювання

Мета розкриття теми: з’ясування сутності явища моделювання, специфіки його застосування щодо прогнозування майбутнього; виявлення природи появи в суспільній свідомості феноменів утопізму та антиутопізму; встановлення факторів домінування антиутопізму над утопізмом за умов сьогодення.

Ключові поняття: оригінал; модель; моделювання; умоглядна модель суспільства; утопія; утопізм; антиутопія; антиутопізм; оптимізм; песимізм; модель ідеального суспільства; полярізованість моделей суспільства; катастрофічність; есхатологія; парадокс.

Тема розкривається через розгляд таких питань:

8.1. Явище та поняття моделювання; історичні передумови їхнього

формування.

8.2. Утопії та антиутопії в моделюванні майбутнього.

8.3. Фактори домінування антиутопій над утопіями

в сучасній суспільній свідомості.

8.1. Явище та поняття моделювання; історичні передумови їхнього формування

Моделюванням (від франц. modeler – ліпити, формувати) в науці сьогодні визнається метод дослідження явищ і процесів, що грунтується на заміні конкретного об’єкта дослідження (оригінала – від лат. originalis – первісний, природжений) іншим, подібним до нього (моделлю).

Цілком природно, що оскільки оригінал об’єкта футурології, яким є майбутнє (хоча й через ставлення до нього людини), не може – з цілком зрозумілої причини – бути досліджуваним безпосередньо, доводиться мати справу з його умоглядними моделями. Головними «постачальниками» таких моделей можуть виступати, принаймні, сьогодні лише два суб’єкти: спеціалізована наука – прогностика (від грец. προγνωστικός – передбачливий: наука про закони й методи передбачення), та наукова фантастика.

В руслі науки прогностики на сучасному етапі її розвитку випрацьовувано цілий ряд різновидів моделювання майбутнього:

– глобальне моделювання;

– системне;

– математичне;

– знакове;

– процедуральне (застосовується в медицині);

– моделювання етнічних процесів, тощо.

На прогностичних моделях вибудовуються довгострокові проекти й формуються бізнес-стратегії фінансового зростання та економічного розвитку крупних структур, включно з державами та наддержавними утвореннями.

Розробка всіх цих моделей і кожної з них спрямована на надання суб’єкту футурологічного дослідження необхідної інформації задля забезпечення науково обгрунтованого перенесення результатів дослідження, отриманих з моделі реального об’єкта, на самий об’єкт з метою випрацьовування найбільш ймовірного прогнозу щодо подальших процесів, які відбуваються з об’єктом.

Рівень достовірності такого прогнозу залежить, по-перше, від ступеню наукової коректності самого застосовуваного методу прогностичного моделювання, по-друге, від ретельності проведення процедури його застосування.

За великим рахунком кожне наукове відкриття, яке базується на проведенні відповідних експериментів (лат. experimentum, від experior – випробовую), є продуктом і результатом прогностичного моделювання.

Фактично всі фахівці-дослідники в кожній галузі наукової діяльності в тій чи іншій мірі є причетними до того, що називається прогностичним моделюванням.

Особливо це стосується спеціальної галузі науки – прогностики, завданням якої є формування теоретичних засад та практичних методик здійснення прогностичного моделювання.

Як показує суспільно-історична практика, найбільш складними для достовірного прогнозування є ті явища й процеси, які виникають і відбуваються в сфері суспільного співбуття людей. Непередбачуваність тих подій, які раз по раз стрясають суспільство, не може не вражати навіть найбіднішу уяву.

В той же час від достовірності чи недостовірності прогноза, наданого вченим, значною мірою залежить його наукова репутація. Тому ще з часів Платона прийнято не надавати напряму прогнозів щодо розвитку подій в соціумі, а створювати певні умоглядні моделі суспільства, на яких розглядається той чи інший сценарій майбутнього, без категоричного ствердження, що в дійсності відбуватиметься саме так.

Парадоксом (від грец. παράδοξος – несподіваний, дивний) таких моделей суспільства є той факт, що при всій наявній їхній різноманітності всі вони, як правило, мають чітко виражену поляризованість (від грец. πόλος – букв. – вісь: ця вісь проходить через крайні пункти, протилежні один одному).

За своєю полярністю всі передбачення майбутнього людства поділяються на невтримно оптимістичні й невблаганно песимістичні.

Перші з них прийнято називати утопіями. Другі – антиутопіями.