1. 4. Футурологічні методи дослідження

Методи дослідження, застосовувані футурологією як комплексною наукою про майбутнє у ставленні до нього суб’єкта, не можуть – за визначенням – бути принципово відмінними від загальнонаукових та філософських, тому для футурології є протипоказаною претензія на її методологічну винятковість.

Оскільки футурологія є водночас наукою і теоретичною – настільки, наскільки вона спирається на фундаментальні концепти (від лат. conceptus – думка, поняття) й випрацьовує їх, – і прикладною – настільки, наскільки нею використовуються результати й досягнення прикладних досліджень, – остільки в ній застосовуються пошукові методи, властиві як теоретичним, так і прикладним наукам.

Як і в кожній іншій теоретичній (фундаментальній – від лат. fundamen-talis – основний, головний, солідний) науці, у футурології застосовуються чи, принаймні, мають застосовуватися, загальнонаукові методи дослідження.

До їх числа відносяться: аналіз (від грец. άνάλυσις – розклад: мислене розчленування цілого досліджуваного на його складові елементи) і синтез (від грец. σύνθεσις – складання, з’єднання: метод вивчення предмета в його цілісності, єдності та взаємозв’язку складових елементів); індукція (від лат. indyctio – наведення: умовивід, в якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне), дедукція (лат. deduction, від deduco – вивожу: умовивід, в якому на основі загального правила виводяться окремі висновки) та екстраполяція (від лат.extra – поза, крім та polio – пригладжую: продовження у часі виявлених тенденцій); абстрагування (від лат. abstraction – віддалення, відділення: відсторонення від несуттєвого, другорядного заради суттєвого й важливого), моделювання (від франц. modeler – ліпити, формувати: відтворення аналога, подібного до досліджуваного, але більш зручного для дослідження), та конструювання (від лат. construction – побудова: складати, зводити, будувати).

Як і в кожній іншій прикладній науці, у футурології застосовуються чи, принаймні, мають застосовуватися прикладні методи наукового дослідження.

До них відносяться, перш за все: спостереження; опис; експеримент та метод експертних оцінок.

Однак, оскільки футурологія, окрім того, що вона є наукою, становить собою ще й певну організацію світогляду, то їй притаманні світоглядні, тобто, всезагальні методи дослідження, що за своєю сутністю є самими методами мислення, яких людство за всю свою історію спромоглося випрацювати три: метафізичний; еклектичний та діалектичний.

Назва першого з них походить від найменування останнього трактату Арістотеля Стагірита, не названого їм ніяк, але, оскільки його створення хронологічно слідувало за написанням трактату «Фізика», то першим же дослідником творчої спадщини Арістотеля – Андроніком Родоським – те, що йшло після «Фізики», так і було названо: «Після фізики», – грецькою – «Μετά τα φυσικά», тобто, «Метафізика». На протязі двох тисячоліть цей термін зазвичай ототожнювався з умоглядними роздумами взагалі або ж із філософією, доки Георг Вільгельм Фрідріх Гегель не надав метафізиці іншого змісту: того, що є антонімом (від грец. άντι – протидія, ворожість та όνυμα – ім’я: слова з протилежним значенням) по відношенню до діалектики.

Для метафізичного способу мислення будь-яка суперечність є виключно джерелом абсурду. Наприклад, неможлива наявність «А» й «не-А» в одному й тому ж самому місці й в один і той же час.

Діалектика ж, походження якої зазвичай асоціюється з ім’ям Геракліта Ефеського (Темного, прозваного так його сучасниками й співвітчизниками за незрозумілість його висловлювань), побудована на принципі єдності та боротьби протилежностей, тобто, не «або це, або не-це», а «і це й не-це водночас». Наприклад: в галузі механіки діють сили не «або тяжіння, або відштовхування», а обидві вони водночас і в одному й тому ж місці; в хімії існують процеси не «або асоціації, або дисоціації», а і ті, й ці відбуваються одночасно й паралельно; в біології функціонують феномени не «або асиміляції, або дисиміляції», а й такі й такі водночас і в одному й тому ж самому організмі.

В кожній з цих пар одне протилежно іншому, але водночас не може існувати й діяти без іншого.

Еклектика ж за своєю сутністю означає поєднання несумісного.

По відношенню до футурології різниця між метафізичною, еклектичною й діалектичною методологією означає, перш за все, відмінність у поглядах на співвідношення між тим, що зветься: «Старе», – й тим, що називається: «Нове».

Для першої з них «нове є добре забутим старим», і в такий спосіб стверджується, що всі історичні процеси відбуваються за траекторією кола (запереченя поступальності).

Для другої – «нове» є тим, що має створюватися на місці вщент зруйнованого «старого», і означає прямолінійність всіх історичних процесів (заперечення спадковості).

Для третьої ж з них «нове» є нічим іншим, як добре змінюваним «старим» і означає спіралеподібність всіх історичних процесів як єдності протилежностей: поступальності й спадковості.

Отже, не маючи жодних підстав для того, щоб нехтувати накопичуваним століттями дослідницької діяльності досвідом, футурологією, безумовно, має застосовуватися множинність методів – як на рівні прикладних, так і на рівні теоретичних досліджень. Для рішення простих – локалізованих в часі, просторі, умовах і обставинах – задач цілком достатньо застосовувати прості методи дослідження (як каже народна мудрість, не варто стріляти з гармати по горобцях). Для розв’язання більш складних задач і проблем, необхідно застосовувати і більш складні методи.

Зберігаючи певну спадковість з усіма попередніми та існуючими на сьогодні в світовій науці й освіті концепціями майбутнього й ставлення до нього людини, футурологія, тим не менш, має свої, чітко окреслені особливості.