Поломошнов Б.Є.

ВСТУП ДО ФУТУРОЛОГІЇ.

КУРС ЛЕКЦІЙ.

Київ

2013

Рекомендовано до друку

в якості навчально-методичного посібника

Вченою радою

Київського національного лінгвістичного університету.

Протокол № 14 від 30-го червня 2011-го року.

Рецензенти:

завідувач відділом методології та соціології

Центру досліджень науково-технічного потенціалу та

історії науки імені Г. М. Доброва НАН України

доктор філософських наук, професор

Онопрієнко В. І.;

професор кафедри філософії

Київського національного університету

будівництва та архітектури,

доктор філософських наук, професор

Рижко Л. В.

Передмова.

Книга, яку Ви, шановний читачу, зараз тримаєте в руках, присвячена висвітленню ставлення до майбутнього суспільної людини, людських спільнот і людства як єдиного цілого, адже, як зауважив свого часу засновник філософії історії Джамбатіста Віко в своїй книзі під оригінальною назвою: «Основи нової науки про спільну природу націй», людство є цілісністю, пов’язаною спільною долею.

Коли ж в тексті цієї книги йдеться про ставлення до майбутнього, то воно розглядається таким, яким воно було колись, яким воно є зараз і яким воно може й має бути.

На жаль, освіта України досить довгий час залишалася осторонь процесу розвитку тієї науки, яка в усьому освіченому світовому співтоваристві називається футурологією й викладається в найпрестижніших університетах обох світів – Старого й Нового.

Таку ситуацію навряд чи можна вважати нормальною.

Одним з кроків у напрямку її нормалізації, напевне, є напрацювання в Україні необхідного масиву наукової, навчальної, навчально-методичної та науково-популярної літератури з футурології.

Представлена книга є першим українським навчально-методичним посібником з футурології.

За тими матеріалами, які вміщені в ньому, вже було прочитано відповідний навчальний курс в Київському національному лінгвістичному університеті.

Ці ж матеріали можуть також бути використовуваними при викладанні окремих тем з таких навчальних дисциплін, як філософія, соціологія, політологія, логіка як у КНЛУ, так і в інших вищих навчальних закладах України.

Тема 1. Предметно-практичні та теоретико-методологічні засади футурології

Мета розкриття теми: з’ясування місця футурології в системі наук, її предмету, мети, методів, соціальних функцій, ролі й значення для розвитку людського суспільства та особистості.

Ключові поняття: інтегративність; комплексність; багаторівневість; прагматичність; еврістичність; комунікативність; суб’єкт; об’єкт; стоїцизм; фаталізм; волюнтаризм.

Тема розкривається через розгляд таких питань:

1.1. Предмет футурології.

1.2. Місце футурології в системі наук.

1.3. Мета формування та розвитку футурології.

1.4. Футурологічні методи дослідження.

1.5. Особливості футурології порівняно з іншими науками.

1.6. Соціальні функції футурології.

1.1. Предмет футурології

Предметом футурології (від лат. futurum – майбутнє та грец. λόγος – за визначенням Геракліта Ефеського – слово про природу речей) в повному значенні цього слова є майбутнє в усьому діапазоні ставлення до нього суспільної людини, людських спільнот і людства як цілісності, пов’язаної спільною долею.

Діяльність суб’єкта (від лат. subjectum – джерело діяльності, спрямованої на об’єкт (від лат. objectus – предмет), по відношенню до прийдешнього може бути: прогностично-віщувальною; турботливо-піклувальною; контролювально-регуляторною; моделювально-екстраполювальною; конструювально-креативною.

Якщо розглядати футурологію як своєрідний місток розумної добро-діяльності через прірву теперішнього – далеко не однозначного – між одним її краєм під назвою «минуле» й іншим, який називається «майбутнє», то по обидва боки цього містка пролягатиме смертельно небезпечний обрив до самого дна прірви.

З одного боку футурологічного «містка» між минулим і майбутнім пролягає «обрив» фаталізму (франц. fatalisme, від лат. fatalis – наперед визначений долею), тобто, пасивного очікування прийдешнього за принципом: «Будь, що буде». На відміну від стоїцизму (грец. Στωϊκός – одна з головних течій елліністичної і римської філософії), принципом якого є: «Роби те, що маєш робити, і хай буде те, що має бути», – фаталізм не закликає чогось робити, і в такий спосіб фактично стає закликом до бездіяльності, до марних сподівань на те, що «все само собою якось влаштується». Народною мудрістю цей заклик інтерпретований саркастично і влучно: «Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно».

Фаталіст часто скаржиться на свою нещасливу долю, але ніколи нічого не робить для того, щоб її виправити.

З другого боку «містка» футурології простягається «обрив» волюнтаризму (від лат. voluntarus – залежний від волі: нехтування об’єктивними реаліями) як не стримуваної ніякими раціональними чи етичними застереженнями енергійної діяльності суб’єкта за принципом: «Як я сказав, так і буде». Волюнтарист завжди глибоко переконаний у своїй безумовній правоті, в тому, що все, що він робить і як саме він це робить, є єдино правильним.

Волюнтарист рідко сумнівається, але дуже часто помиляється.

Помножені на притаманну волюнтаристу енергійність в діяльності, його помилки, як правило, мають вкрай негативні наслідки, і не тільки для нього самого.

Звичайно, що ані фаталізм, ані волюнтаризм не є й не можуть бути визнаними футурологією, оскільки принципи, на яких вони обоє базуються, не мають нічого спільного з науковістю.

Футурологія як наука неможлива без:

• всебічного аналізу наявних тенденцій існуючих трансформаційних

процесів;

– «схоплення» (“grasp”) напрямків і швидкостей змін самих тенденцій;

• дослідження й усвідомлення всіх прямих та непрямих наслідків тих чи інших втручань людини в природний і закономірний перебіг подій в світі;

• відповідальності за здіяне або ж скоєне по відношенню до майбутнього.

Цими вимогами до футурології як науки визначається те, що вона як така неможлива без розробки футурологічної аналітики та без футурологічної етики, через посередництво якої втілення цієї аналітики має одухотворюватись суспільною людиною, людськими спільнотами та людством в цілому.

Починатися ж футурологія, як, втім, і будь-яка інша наука, має з систематизації та класифікації наявного фактологічного матеріалу, накопиченого в тій галузі, що становить науковий інтерес. В даному випадку ця галузь – все, що має відношення до феномену майбутнього.

Наявністю й застосуванням систематизованого і класифікованого фактологічного матеріалу, футурологічної аналітики та футурологічної етики має визначатися і футурологічна методологія формування відповідних висновків, за якими мають формулюватися конкретні рекомендації для наступної діяльності – як теоретичної, так і практичної.

Безумовно, всі висловлені вище умоглядні міркування – не більше ніж декларація про наміри, і будуть залишатися такими аж доки не дістануть підтримки конкретними діями по їхньому втіленню, але будь-яка свідома дія починається саме з наміру.

Намір же, зведений в ранг ідеалу (франц. ideal, від грец. ίδέα – первообраз: взірець досконалості), називається метою.