11. Мова як вербальна знакова система, її функції в культурі.

Вербальні знакові системи - найважливіші із створених людьми знакових систем1: вони утворюють семиотический базис культури. У світі існує від 2500 до 5000 природних мов (їх точне число встановити неможливо, оскільки немає однозначних критеріїв для відмінності різних мов від різних діалектів одного і того ж мови). Будь природна мова - це історично сформована знакова система, що утворює основу всієї культури мовця на ньому народу. Ніяка інша знакова система не може зрівнятися з ним за своїм культурним значенію2.

Безсумнівно, людську мову склався на основі психофізіологічних можливостей, закладених в біологічній природі людини. Пристрій мозку, органів слуху, гортані обумовлює кількість розрізняних звуків мови (фонем), способи їх поєднання, довжину слів і фра3. Але реалізація і розвиток мовної здатності відбувається у людей тільки в умовах спілкування. Спостереження над дітьми, з яких-небудь причин опинилися поза людським суспільством, показали, що вони не вміють говорити і навчитися мови, мабуть, не можуть. Мова формується і розвивається людьми тільки завдяки спільній суспільного життя. Тому він хоча і має біологічні передумови, але є по своїй суті соціальним феноменом.

Можна вказати на цілий ряд переваг мови перед іншими знаковими системами.

Мова економічний і зручний для користування. Проголошення звуків членороздільної мови не вимагає від людини бодай якихось помітних витрат енергії, не потребує попередньої підготовки будь-яких матеріальних засобів, залишає вільними руки і при всьому цьому дозволяє передавати за порівняно малий час досить великий обсяг інформації.

Важливим достоїнством мови є надійність його як засобу збереження і передачі інформації. Це досягається завдяки тому, що він, незважаючи на свою економічність, "надлишковий", тобто кодує інформацію в більшій кількості знаків, ніж це необхідно для її сприйняття. Надмірність дає можливість правильно встановити зміст мовних повідомлень і уникнути помилок навіть тоді, коли в повідомленні містяться пропуски і спотворення.

Найголовніша особливість мови, що відрізняє його від всіх інших знакових систем, полягає в його специфічної структурної організації. Хоча нам так легко і просто пояснюватися рідною мовою, що ми зазвичай говоримо, не замислюючись над тим, як ми це робимо, мова насправді далеко не так вже простий. Він являє собою поліструктурності, розгалужену, ієрархічну, багаторівневу систему знаків. Базисної структурною одиницею є слово. Подібно атомам, слова мають внутрішню структуру (корінь, суфікси, приставки та пр.) І будуються з "елементарних частинок": ними служать звуки - фонеми (які, строго кажучи, не є знаками, тому що у них самих по собі немає значення) . "Атоми" -Слова об'єднуються в "молекули" - фрази, пропозиції, висловлювання. А з останніх складаються тексти - великі і більш-менш цілісні "шматки" промови. Таким чином, можна виділити чотири основних структурних рівня мови.

1. Фонетика - звукова, акустична сторона мови. Кожна мова має свої фонетичні особливості - характерні для нього фонеми, форми і способи їх комбінації, варіанти інтонацій та ін. Число фонем порівняно невелика: в різних мовах воно коливається від 10 до 80. Якби мова будувався на рівні фонем (тобто знаками його були б тільки фонеми), то він був би, очевидно, дуже бідний. Але з невеликої кількості фонем можна скласти неозоре безліч комбінацій. Ось чому основними структурними складовими мови стають не фонеми, а їх комбінації - слова. Тільки на рівні слів починають проявлятися ті гідності мови, які роблять його головною знаковою системою культури.

2. Лексика - словниковий фонд мови. Вона налічує в розвинених мовах до 400-500 тис. Слів. Однак в повсякденному побуті практично використовується лише мала частина з них. Повне зібрання творів Пушкіна складається з 600 тис. Слів. При цьому в ньому міститься 21 тис. Різних слів. Лексична структура мови дуже складна. Чималу складність вносить до неї полісемія - багатозначність слів.

В сучасних мовах близько 80% слів багатозначні. Навіть таке просте слово, як "стіл", має в російській мові кілька значень: це і предмет меблів (у цій кімнаті стоїть стіл), і харчування, їжа (в цьому санаторії прекрасний стіл), і відділення в установі (довідковий стіл), і стіл переговорів (сісти за стіл переговорів можна і без столу!). Зрозуміло, полісемія ускладнює вивчення мови. Але разом з тим вона збагачує нашу мову, насичує її додатковим, явно не формулируемое вмістом ("підтекстом").

З.Грамматіка - лад мови, тобто система форм і способів освіти, зміни та вживання слів. Один словниковий склад без граматики ще не становить мови. Окремі слова самі по собі дають мало можливостей для вираження думок. Скільки-небудь складні думки вимагають упорядкованого об'єднання багатьох слів в цілісні висловлювання. Зміст пропозицій залежить не тільки від слів, з яких вони складаються, він значною мірою визначається граматикою. Більш того, граматичні структури вже самі по собі висловлюють суттєві риси змісту пропозиції, так що, розуміючи їх, можна навіть при незнанні слів зрозуміти, про що йде мова. Російський лінгвіст Л.В. Щерба демонстрував цю здатність граматичних структур нести в собі інформацію знаменитою фразою: "Глока куздра Штек будланула бокра і курдячіт бокренка". Слова тут ніби абсолютно беззмістовні, але все ж граматика нам підказує загальний зміст фрази: якась істота жіночої статі вчинила щось над якимось істотою чоловічого роду, а потім почало щось витворяти з його дитинчам.

4. Стилістика - манера оформлення мови, яка характеризується принципами відбору і комбінації використовуваних мовних засобів. Сучасній літературі властиво різноманіття стилів. Різноманітні стилістичні форми набуває мову і в практиці спілкування людей. Стиль може розглядатися також як індивідуальна манера мови, яка більшою чи меншою мірою відображає рівень освіти, рід занять, коло інтересів, світовідчуття особистості. Як справедливо зазначив Ж. Бюффон, "стиль - це сама людина".

На всіх рівнях мови існують норми, що визначають побудову промови. Люди, що говорять однією мовою, здатні розуміти один одного тому, що дотримуються одних і тих же норм. Недотримання цих норм - фонетичні відхилення (недоліки вимови), неточне вживання лексики, граматичні помилки, стилістичні похибки (наприклад, надмірна громіздкість фраз) - породжує плутанину і непорозуміння. Наочним прикладом тому служить відомий вислів "Стратити не можна помилувати", яке може набути два протилежних сенсу в залежності від того, де поставити кому (або, в усному мовленні - де зробити інтонаційну паузу). Але разом з тим кордону мовних норм не є жорсткими. Вони досить гнучкі і мінливі, щоб дати простір уяві і забезпечити пристосування мови до виникаючих в культурі нововведень.

Природна мова - відкрита система. Він (на відміну від строгих формалізованих систем, про які буде сказано нижче) здатний до необмеженого розвитку. У своїх змінах мова фіксує відбуваються в суспільстві зрушення. Фізики розкрили секрети атома - в повсякденний мову увійшли слова "електрон", "атомний реактор". В будинках з'явилася радіотехніка - звичними словами для нас стали "антена", "транзистор". Виникли нові віяння в музиці - мова збагатилася словами "джаз", "важкий рок". Разом з тим зникають з ужитку або змінюють значення і стильову забарвлення слова, пов'язані з йдуть в минуле умовами життя: така в наші дні доля слів "криниця" (некопаний родник), "шия їхніх" (шия), "вран" (ворон), "трактир" і "статевої" (слуга в трактирі), "людина" в значенні "лакей", "чверть" як міра об'єму.

Але, незважаючи на зміни, що відбуваються в мові, він залишається одним і тим же протягом століть, і діти розуміють своїх предків, а діди - внуків і правнуків, бо поряд з швидко мінливих шаром лексики в мові є основний словниковий фонд - лексичне "ядро "мови, яке зберігається століттями.