29. Культурні універсали як основа загальнолюдської культури.

Я вважає переважна більшість дослідників, у кожній культурі є деякі подібні елементи, що можуть бути названі культурними універсаліями. Культурні універсали – це такі риси, норми, властивості, традиції, звичаї, що притаманні всім культурам незалежно від того, на якій стадії історичного розвитку вони перебувають, а також у якому місці земної кулі вони локалізуються. Американський соціолог Джордж Мердок ще у 50-х роках XX ст. описав такі культурні універсали, як значущість розбіжностей між людьми за віком, використання натільних прикрас, спорт, космологія, ворожіння, танці, декоративне мистецтво, залицяння та інші культурні феномени (він виокремив понад 70 культурних універсалій).

Водночас у соціології культури є два крайніх підходи щодо розгляду культурних універсалій:

1) релятивізм, в основі якого лежить принцип: "Кожну культуру потрібно сприймати виходячи з її цінностей і норм".

2) етноцентризм, заснований на принципі: "Моя культура – краща, а інші – гірше".

Цінності орієнтують людину і спільноту в навколишньому, заохочують до певних дій чи бездіяльності.

Якщо ж розглядати цінності з понятійної точки зору, то це, перш за все, матеріальні предмети, ідеї чи властивості, по відношенню до яких індивід чи група займають позицію оцінювання, приписуючи їм певну роль у житті. При цьому слід розрізняти декларовані цінності (ті, які проголошуються як вагомі) і реальні цінності (ті, які підтверджуються в реальній поведінці), оскільки вони не завжди збігаються. Цінності можуть бути як відкритими, так і прихованими (латентними), однак їх ієрархія для конкретного індивіда завжди збігається з цінностями тих груп, з якими він себе ідентифікує. Зрозуміло, що окремо взятий індивід не може змінювати ціннісну систему – таке право мають лише ті, хто займає особливе положення в соціальній групі, або спеціальні соціальні інститути.

Розрізняють такі групи цінностей:

• смисложиттєві (уявлення про добро, зло, щастя, ціль і сенс життя);

• вітальні (цінності життя, здоров'я, особистої безпеки, добробуту, сім'ї);

• суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння людям);

• міжособистісного спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість);

• демократичні (свобода совісті, політичного вибору, національний суверенітет);

• партикулярні (прив'язаність до малої батьківщини, сім'ї, віра в Бога).

У рамках одного соціуму провідні цінності загалом єдині (звичайно, якщо не йдеться про екстремальний стан суспільства, наприклад, релігійні війни). Однак і у відносно стабільному суспільстві можуть виникати ціннісні конфлікти, оскільки культурні орієнтації різних соціальних груп часто не лише суттєво різняться між собою, але і виявляються певним чином у соціальній поведінці, наприклад, електоральній. Якщо ж основні цінності є теоретично обґрунтованими і вибудувані в певну доктрину, то тут уже може йтись про ще один елемент культури – ідеологію.

30. Поняття глобалізації, її сутність та прояви.

Глобалізація є найважливішим, найвпливовішим і найвиразнішим процесом у сучасних світових суспільних відносинах. Це принципово новий етап у розвитку людства, що якісно відрізняється від попередніх історичних формацій. Виділяють чотири основні виміри глобалізації: економічна, військова, екологічна і соціально-культурна. Зокрема, в економічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. У соціальному вимірі глобалізація розглядається як процес безпрецедентного розширення інформації й комунікацій у світовому просторі. Інформаційну революцію слід вважати не проявом чи наслідком, а передумовою, чинником глобалізації. Без перевороту в інформаційно-комунікативних технологіях процес глобалізації був би неможливим.

При цьому слід зауважити, що глобалізація означає не тільки прискорення розвитку соціально-економічних процесів, але виведення їх на новий якісний рівень. Взаємозалежність між країнами, соціальними спільнотами набуває планетарного характеру. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії та взаємозалежності народів світу, завдяки чому формується "світове суспільство", планетарний соціум. Це виражається в інтеграції окремих елементів суспільств у глобальні світові структури, в ослабленні традиційних зв'язків й орієнтації на уніфіковані цінності. Ядром світового суспільства виступає глобальна економіка.

Один з суттєвих проявів процесу глобалізації - взаємодія культур. Відбувається їх взаємне збагачення, поширення кращих зразків національних культур на соціальному просторі земної кулі, що робить їх надбанням усього людства. Завдяки розвитку телекомунікацій фактично руйнуються національні кордони у поширенні інформації та утворюється єдиний світовий інформаційний простір, в межах якого складаються універсальні культурні, світоглядні, етичні стандарти. Глобалізація неминуче постає також як історичний процес уніфікації традицій, культур, релігій, ідеологій, що виражається в понятті "культурно-історична, або ментальна глобалізація". Антропологічна єдність людства як біологічного роду доповнюється нині його культурною єдністю. Це виражається у тому, що збільшується ступінь знайомства людей з культурами інших народів, поглиблюється розуміння специфіки інших культур, складаються спільні оцінки культурних досягнень незалежно від того, в якій культурі вони з'явилися. Все більшої сили набуває культурна інтеграція всесвітнього масштабу, створюються потенційні можливості налагодження особистісних контактів у глобальному просторі, що полегшує становленняпорозуміння між суб'єктами світового суспільства, формування спільних цілей соціального розвитку.

Водночас є глобалізаційні прояви, які оцінюються негативно або, принаймні, неоднозначно. Так, взаємодія культур часто здійснюється у напрямку поглинання західною культурною традицією всіх інших культур, що загрожує розмиванням національної само-ідентичності населення країн, які втягуються в глобалізацію під прапором вестернізації. Існує навіть думка, що глобалізація - це всього лише поширена вестернізація, дифузія західного капіталізму, його інститутів та соціально-культурних орієнтацій на решту світу.

У цьому зв'язку також говорять про конфронтацію культур. Так, на думку сучасного американського дослідника С. Гантінгтона, людство вступає в нову епоху - епоху " зіткнення цивілізацій". Він виділяє вісім великих культурних світів - цивілізацій: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, православно-слов'янську, латиноамериканську і африканську. Саме від їх взаємодії, вважає С.Гантінгтон, у найближчому майбутньому буде залежати хід історії людства; тобто культурні відмінності, а не економіка і не ідеологія, стануть основним джерелом конфліктів на світовій арені. Культурна та релігійна ідентифікація буде найістотніше впливати на життя людей. Гантігтон відзначає, що культурні відмінності не нівелюються, а продовжують зберігатися і навіть - у деяких відношеннях - поглиблюватися. У незахідих цивілізаціях йде процес " девестернізації" - позбавлення впливу Заходу і повернення до своїх культурних витоків. Лише на поверхневому рівні багато елементів західної культури проникли у культури незахідні, але на глибинному - західні уявлення та ідеї: індивідуалізм, лібералізм, демократія, вільний ринок, відокремлення релігії від держави - майже не знаходять відгуку в незахідних цивілізаціях - ісламській, конфуціанській, індуїстській та інших. Отже, згідно з Гантінгтоном, на перше місце у майбутньому будуть виходити взаємини між Заходом і незахідними цивілізаціями. Зусилля Заходу, що спрямовані на нав'язування свого способу життя, "імперіалізм прав людини" часто викликають у незахідних культурах відторгнення і сприяють зміцненню їх споконвічних цінностей. Тому, на його думку, протистояння Заходу і решти цивілізацій стане в майбутньому центральною віссю світової політики.

Ці ідеї С. Гантінгтона викладені в його книзі "Зіткнення цивілізацій". Втім його концепція не є загальноприйнятною і викликає багато заперечень. Прихильники інших точок зору підкреслюють величезну силу протилежної тенденції - тенденції до культурного, політичного та економічного співробітництва, яка поступово, через труднощі та суперечності, все більше набуває сили в сучасному світі. В зв'язку з цим, коли паралельно існують процеси інтеграції культур розгортаються і конфронтації культур, актуалізується ідея діалогу. Суть діалогу полягає в тому, щоб люди змогли подивитися один на одного по-новому - не з минулого, а з майбутнього.

Участь у цьому діалозі стає найважливішою умовою розвитку будь-якої культури.

Тільки діалог є інструментом, який сприятиме переходу від існуючої парадигми замкненості, заснованій на сприйнятті культурного розмаїття як загрози, до розуміння необхідності співробітництва і взаємопроникнення різних культурних світів. При цьому має відбуватися взаємозбагачення культур при збереженні своєрідності кожної. М. Ганді якось сказав, що мріє про те, щоб вітри культури всіх країн і народів віяли навколо рідного будинку, але він проти того, щоб якийсь вітер зірвав дах його будинку.

Таким чином, культурна єдність людства, котра нині вперше в історії виникає, має принципово змінити механізми взаємодії окремих культурних світів. Настає нова ера, у якій на авансцену всесвітньої історії виходить " багатомірний діалог" культур.

Культура, що не знаходиться в контакті з іншими культурами і не відчуває їхнього впливу, неминуче приречена на відставання від темпів світового культурного розвитку, як і економіка країни, відірваної від світового економічного ринку, неминуче опиняється в занепаді. І подібно до того, як духовно багата особистість, осягаючи думки і почуття інших людей, не втрачає від цього своєї оригінальності і неповторності, так і досить багата культура, засвоюючи досягнення інших культур, не перестає бути своєрідною й унікальною, а лише ще більше збагачується. Для будь-якої національної культури знайомство з іншими культурами відкриває широкі можливості розвитку. Відомості про життя інших народів розширяє кругозір людей, дозволяє їм новими очима подивитися на світ і на своє життя, усвідомити особливості свого буття, внести корисні інновації у свій спосіб життя. Культурні досягнення інших народів - художні цінності, філософські і моральні, правові ідеї, техніко-технологічні досягнення - усе це вливається іззовні в національну культуру і стає її власним надбанням. Наприклад, винайдена фінікійцями ще у другому тисячолітті до н.е. абетка, будучи винаходом маленького народу, що давно зник з лиця землі, належить у наш час до основних досягнень людства. Це - один із яскравих прикладів того, як національні досягнення набувають міжнародного характеру.

Взаємодія культур створює підґрунтя для узгодження й уніфікації різних культурних норм, етичних стандартів, у яких виявляються культурні універсалії, загальнолюдські цінності. Такий набір цінностей у людства є. Це віра у силу людського розуму, прихильність до свободи, терпимість, прагнення до справедливості, повага до людської гідності. Провідне місце у між цивілізаційному діалозі мають посісти ідеї справедливості і "золоте правило моральної поведінки", яке має стати основою універсальної етики, що народжується.

Настає нова епоха, коли починає домінувати і панувати свідомість, що всі нації і народи належать до однієї родини, зріє необхідність загальнолюдського співтовариства, зникають примари, що змушували ставитися один до одного з підозрою і недовірою. Свідомість вселюдської єдності почала зароджуватись вже в епоху античності. У Сократа якось запитали, звідки він родом, і він не відповів: "З Афін", а сказав: "Із Всесвіту".

Отже, ідея діалогу, все глибше сприймається культурним світовим співтовариством. Шириться переконання, що всі країни можуть успішно співпрацювати і знаходити спільну мову. Висновок, до якого підводить сучасна ситуація у світі, полягає в розумінні того, що виживання людства неможливо при конфронтації. Діалог особливо необхідний перед лицем глобальних небезпек, що загрожують людству. Значимість діалогу полягає в тому, що в умовах взаємного духовного спілкування відбувається глибоке усвідомлення іншої культури й іншого людського досвіду. Діалог - сьогодні рятівний шлях, рухаючись по якому можна уникнути крайніх форм конфронтації.

Діалог - це взаємопроникнення культур; це не просто спілкування як розмова різними мовами, а спілкування зі спробою перекладу, взаєморозуміння; це не просто усвідомлення альтернативи, а й толерантне ставлення до неї. Толерантність - це не тільки повага чужих цінностей, але позиція, що припускає розширення кола власних ціннісних орієнтацій за рахунок позитивної взаємодії з іншими культурами, збагачення новим, іншим культурним надбанням, соціальним досвідом.