2. Визначити основні напрямки та умови, в яких розвивалась українська культура в 1920-1930рр

Причини і масштаби українізації

Розмах національно - визвольної боротьби в національних районах у 1917 - 1920 рр. підказував радянському керівництву, що без задоволення мінімальних національних вимог пригноблених народів доля більшовизму в республіках завжди буде під загрозою. Саме з урахуванням цієї обставини побудовано політику коренізації, яка після ХІІ з’їзду РКП(б) (1923р.) здійснювалася в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми українізації.

Українізація означала виховання кадрів з представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, господарського і радянського апаратів рідної для населення мови, розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів з навчанням рідною мовою, розвиток національної культури.

Багато більшовиків України сприйняли курс на українізацію з величезним ентузіазмом. Важливе значення мало й те, що керували Наркоматомосвіти в 20-ті роки переконані прихильники національного відродження - Гринько, Шумський і Скрипник.

Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 р. їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 р. - 85%. У решті шкіл викладали мовами народів, які проживали в Україні: російською, грецькою, польською, німецькою, чеською, єврейською та ін.

Проте українізацію її організатори не вважали самоціллю. Цей процес підпорядковувався "надзавданню" більшовицької партії - перебудові культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму.

У 1933 р. починається відхід від українізації, активних її учасників репресують, і радянська влада повертається до активної русифікаторської політики царизму.

Культурна революція

Розвиток культури в Україні в 30-ті роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично, культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного і духовного прогресу.

Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно - художніх організацій творчість підпала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури.

Чимало талановитих майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана; прозаїків Головка, Рибака, Панча, Яновського та багатьох інших.

Репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодої порослі представників української культури, літератури і митців назвали "розстріляним відродженням".

Ми бачимо, що за цей короткий, відносно короткий історичний термін часу (1920 - 1930 рр.) українська освіта, культура і мистецтво пережили як відродження так і занепад водночас. Ті паростки, що швидко зійшли на українській землі в радянські часи 20-х р. були так само швидко обірвані і знищені. На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув’язнення було засуджено 45 осіб, в тому числі два академіки, 11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. Їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою "Спілка визволення України", яка збиралася шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні.

Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. "Буржуазних націоналістів" виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зарахували й Михайла Грушевського. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізично винищувались.

Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури.