Клятва гіппократа

Qued ad aegros attinet sanados diactam ipsis constituam pro facultate et uidicio meo commodam, omneque detrimendum et inuiriam ab eis prohibeo.

Neque vero ullis precos apud me adeo validae erunt, ut cuipiam venenum sim propinaturus neque etiam ab hans rem consilium dabo.

Porro caste et sancte vitam et artem meam conservabo.

In quamcusque autem domus ingrediar ob utilitatem aegrotantium intrabo, ab omnique iniria voluntaria inferenda et corruptione abstinebo.

Quaecumque vero inter curondum vicledo aut audivero immo etiam ad medicamdum non adhibitus in communi hominum vita cognovero, ea siquiclem effere non contulerit, tacebo et tamquam arcana apud me continebo.

«Клянусь Аполоном лікарем, Асклепієм, Гігієєю та Панакеєю і всіма богами й богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і мого розуміння, наступну присягу та письмову зобов’язаність:

вважати того, хто навчив мене лікарському мистецтву нарівні з моїми батьками та ділитися з ним своїми достатками й у випадку необхідності допомагати йому в його потребах; його потомство вважати своїми братами, і це мистецтво, якщо вони схочуть його вивчати, викладати їм безкоштовно і без будь-якої умови; наставлення, усні уроки та все інше в навчанні, повідомляти своїм синам, синам свого вчителя й учням, які пов’язані клятвою, за законом медичним, але нікому іншому.

Я направляю режим хворих для їх користі згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від заподіяння якоїсь шкоди та несправедливості.

Я не дам нікому, хто прохатиме в мене смертельного засобу і не покажу шляху до подібного замислу, сам не дам будь-якій жінці абортивного песарію.

Чисто і непорочно я буду проводити своє життя і свою майстерність. Я ні в якому разі не буду робити розтин тим, хто страждає кам’яною хворобою, а надам це людям, які займаються цією справою.

В який би дім я не ввійшов, я ввійду туди для користі хворого, я буду далеко від усього навмисного, неправедного і пагубного: особливо від любовних утіх із жінками та чоловіками, вільними та рабами.

Щоб при лікуванні – а також – без лікування я не побачив чи не почув стосовно життя людського з того, чого не треба кому-небудь розголошувати, я змовчу про те і вважатиму ці речі таємницею.

Мені, тому, хто повністю виконує цю клятву, хай буде дано щастя в житті та в майстерності і слава у всіх людей на віки вічні, тому ж, хто переступив і дав неправдиву клятву - хай буде зворотнє цьому».

GAUDEAMUS ВЕСЕЛІМОСЬ

Гей, повеселімося, Поки молодії! Мине молодість квітуча, Старість нас впов'є, мов туча, І земля покриє. Де ті, що жили колись На розлогім світі? Треба чи під землю йти, Чи на небо злинути, Щоби їх зустріти. Те життя - лиш мить одна, Вмить воно й пролине. Смерть кістлява — тут як тут, Чинить свій над нами суд: Усіх — до домовини. Хай живе науки храм, Хай живуть учені! Кожен з них нехай живе, Процвітає гроно все У добрі, натхненні! Хай живуть дівчата всі — Стрункі та ласкаві! Хай усі жінки живуть, Що любов, тепло несуть, Ніжні, в праці жваві! Хай живе наш край увесь І хто править краєм! Хай живуть мужі ясні, Що з їх ласки, приязні Знань ми набуваєм! Геть, журбо-пропаснице, Геть од нас, лукавий! Геть усяк, хто квапиться З нас понасміхатися.

Gaudeamus igitur Juvenes dum sumus! Post jucundam juventutem, Post molestam senectutem, Nos habebit humus. Ubi sunt, qui ante nos In mundo fuere? Transeas ad superos, Transeas ad inferos, Hos si vis videre. Vita nostra brevis est, Brevi finietur, Venit mors velociter, Rapit nos atrociter, Nemini parcetur. Vivat Academia, Vivant professores! Vivat membrum quodlibet, Vivant membra quaelibet, Semper sint in flore! Vivant omnes virgines, Graciles, formosae! Vivant et mulieres Tenerae, amabiles, Bonae, laboriosae! Vivat et Res publica Et qui illam regit! Vivat nostra civitas, Maecenatum caritas, Quae nos hic protegit! Pereat tristitia, Pereant osores, Pereat diabolus, Quivis antiburschius.

„Gaudeamus”- середньовічна студентська життєрадісна пісня

(студентський гімн).

Це своєрідний символ студентства, молодості.