Ст. 374 Порушення права на захист

Однією з основних за­сад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 129 Конституції). Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затри­мання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою до­помогою захисника (ст. 29 Конституції).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна, що від­повідає вимогам закону, діяльність органів дізнання, досудового слід­ства, прокуратури і суду. Додатковим - конституційне право особи на захист, якщо вона є підозрюваною, обвинуваченою чи підсудною.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у: 1) недопущенні захисника (відмова у запрошенні захисника взагалі або конкретно­го захисника, або у заміні захисника тощо); 2) ненаданні захисника своєчасно (відмова у побаченні із захисником до першого допиту, несвоєчасне забезпечення залучення захисника за призначенням тощо); 3) іншому грубому порушенні права на захист (обмеження кількості і тривалості побачень захисника із підзахисним, відмова захисникові в ознайомленні з усіма матеріалами справи після за­кінчення досудового слідства тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що грубо порушують права особи на захист.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути особа, яка проводить дізнання, досудове слідство, прокурор або суддя.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 374) є: а) вчи­нення його за попередньою змовою групою осіб, а також настання наслідків у виді: б) засудження особи, невинної у вчиненні злочи­ну; в) спричинення інших тяжких наслідків (психічного захворю­вання потерпілого, його самогубства чи замаху на нього тощо).

Ст. 375 Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

Основним безпосереднім об'єктом злочину є основи правосуддя, адже спра­ведливе, постановлене на підставі закону, рішення у справі є кін­цевим завданням здійснення судочинства. Додатковим - права і інтереси особи, що потерпають в результаті завідомо неправосуд­ного вироку, рішення, ухвали або постанови суду. Предметом - неправосудні вирок, рішення, ухвала або постанова, що були по­становлені суддею одноособово або колегією суддів.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у постановленні суддею (суддями) завідомо неправосудного судового рішення. Неправосудним є рішення, яке прийняте з грубим порушенням за­кону, яке не базується на обставинах справи.

Так, неправосудним слід визнавати засудження невинного, виправдання винного, винесення занадто суворого чи занадто м'якого покарання у кримінальній справі, задоволення необґрунтованого позову чи безпідставна відмова у задоволенні позову у цивільній справі тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту постановлення непра­восудного судового рішення.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути лише судді: професійні - всіх ланок судової системи, а також народні засідате­лі й присяжні, які беруть участь у розгляді справи.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 375) є: а) спри­чинення тяжких наслідків (засудження невинного до суворого по­карання, яке він фактично відбув; захворювання потерпілого на тяжку хворобу; його самогубство тощо); б) вчинення його з корис­ливих мотивів чи в інших особистих інтересах (прагнення одержа­ти хабар, квартиру засудженого, помститися йому, догодити заін­тересованим особам тощо).