Ст. 349 Захоплення представника влади або працівника правоохо­ронного органу як заручника

Захоплення представ­ника влади або працівника правоохоронного органу як заручника є спеціальним відносно злочину, передбаченого ст. 147,- захоп­лення заручників, а останній - спеціальним щодо незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Тому значна кількість ознак розглядуваного злочину збігається з ознаками за­гальних щодо нього злочинів. Є й відмінності. Вони стосуються частково потерпілих від злочину, переліку осіб, до яких звернена вимога злочинця, як умова звільнення заручника, кваліфікуючих ознак, які є у статтях 146 та 147 і немає у ст. 349.

Об'єктом злочину є не тільки воля, честь і гідність особи, а й авторитет органів влади.

Потерпілим від злочину може бути представник влади, праців­ник правоохоронного органу та їх близькі родичі.

Об'єктивна сторона злочину виражається у двох діяннях: за­хопленні та триманні як заручника представника влади, працівни­ка правоохоронного органу або їх близького родича.

Захоплення заручника - це протиправне, насильницьке обме­ження фізичної можливості однієї або декількох осіб вільно, за своїм бажанням, рухатись у просторі, тримання заручника - це протиправне насильницьке перешкоджання виходу заручника на свободу.

Як правило, захоплення заручника і наступне його тримання - ланцюги одного і того ж діяння, вчинюваного одними і тими ж суб'єктами. Втім, можлива ситуація, за якої одні злочинці захоп­люють заручника, доставляють його в певне місце, а інші його тримають. Законодавча диференціація діяння на захоплення й тримання заручників дозволяє персоніфікувати відповідальність, оскільки кожна з названих дій може вчинюватися із застосуванням різного ступеня насильства, використанням різних засобів для захоплення і тримання заручників, умов, у яких тримаються заруч­ники, тощо. Крім того, захоплення заручників - разова дія, а три­мання їх - триваючий злочин, що суттєво впливає на момент припинення злочину та визначення закінчення строків давності притягнення винного до кримінальної відповідальності.

Захоплення і тримання заручників вважаються закінченим зло­чином з моменту фізичного обмеження волі заручника та початку перешкоджання виходу його на волю. Тримання заручників при­пиняється з моменту їх втечі із місця тримання, звільнення злочин­цями (незалежно від причини такого звільнення) або іншими осо­бами (наприклад, працівниками міліції або служби безпеки) чи смерті заручників.

Захоплення заручників може вчинюватися різними способами (таємно, відкрито, шляхом обману, зловживання довірою, з використанням службового становища), із застосуванням насильства, з погрозою заручникові застосувати насильство щодо нього або його близьких родичів, з використанням одурманюючих речовин або наркотичних засобів, однією особою, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою.

Тримання заручників може здійснюватися шляхом зв'язування потерпілого, приковування його до чогось тяжкого чи нерухомого, закриттям у приміщенні, контейнері, цистерні, машині, фургоні, салоні літака, триманням заручника під прицілом вогнепальної зброї, обгородженим дротом, який перебуває під напругою або з'єднаний із вибухівкою.

На відміну від злочинів, передбачених статтями 146 і 147, спо­соби захоплення або тримання як заручників представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, сту­пінь тяжкості застосованого при цьому насильства, тривалість тримання заручника, вчинення цього злочину у співучасті (крім складної її форми) на кваліфікацію скоєного не впливає.

Винятком із цього правила є вчинення під час захоплення чи тримання заручника щодо нього іншого злочину, який не охоплю­ється диспозицією ст. 349. Наприклад, зґвалтування, умисне вбив­ство, незаконне введення в організм наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів, знищення або пошкодження майна. Такі дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 349 та ст. 152, п. 3 ч. 2 ст. 115, ст. 314 або (залежно від виду заручника) за ст. 194 чи 347.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом та спеціальною метою: спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утрима­тися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Спонукання супроводжується, як правило, погрозою позбавити життя заручника, заподіяти йому тілесне ушкодження, тримати його в неволі невизначений час. При цьому погроза доводиться до державної чи іншої установи, підприємства, організації чи служ­бової особи. Якщо погроза адресується родичеві заручника або іншій особі, тобто не названому у ст. 349 адресатові, скоєне необ­хідно кваліфікувати за ст. 147.

Характер вимог, які пред'являються винним відповідному ад­ресатові, для кваліфікації вчиненого значення не мають. До них можна віднести вимоги: відмовитись від укладання угоди, звільни­ти взятого під варту громадянина, дозволити безперешкодно по­кинути приміщення виправно-трудової установи, територію дер­жави, забезпечити винного грішми, зброєю тощо.

Якщо в процесі захоплення чи тримання заручника винний по­грожує йому вбивством, каліцтвом, знищенням або пошкодженням майна (наприклад: з метою спонукання заручника самому звер­нутися до представників державної чи іншої установи, організації, підприємства або службової особи з проханням виконати вимогу винного; з метою примусити потерпілого не робити спробу звіль­нитися з неволі, чинити опір), то скоєне необхідно кваліфікувати: а) заручник - представник влади або його близький родич. Мета погрози - припинити за допомогою заручника діяльність представ­ника влади або змінити її характер - за статтями 349 та 350; б) за­ручник - працівник правоохоронного органу і погроза вчинюється з метою домогтися від нього прийняття незаконного рішення, на­приклад, наказати підлеглому звільнити із-під варти небезпечного злочинця - за ст. 349 та ст. 343; в) заручник - родич працівника правоохоронного органу. Мета погрози є ідентичною з поперед­ньою і доведена до відома працівника правоохоронного органу - за статтями 349 та 343; г) будь-хто із заручників. Погроза вислов­люється у зв'язку зі службовою діяльністю представника влади або працівника правоохоронного органу - тільки за ст. 349.

Фактичне позбавлення життя заручника, знищення його майна тощо кваліфікується за сукупністю злочинів.

Якщо у процесі захоплення заручника було вбито сторонню особу або їй було заподіяно тілесне ушкодження, або знищено чи пошкоджено майно, що не належить заручникові, скоєне повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за ст. 349 та відповідною статтею, що передбачає відповідальність за вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень або знищення чи пошкодження майна.

Суб'єктом злочину є особа, якій до вчинення злочину випов­нилося 14 років.