Ст. 341 Захоплення державних або громадських будівель чи споруд

Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений поря­док користування будівлями та спорудами, в яких розміщені орга­ни державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян або їх складові, а також нормальна робота підприємств, установ і організацій, які забезпечують діяльність вищеназваних органів та об'єднань громадян.

Предметом злочину можуть бути будівлі і споруди резиденції Президента України, ВР, КМ, міністерств і відомств, судів, органів прокуратури, місцевих державних адміністрацій, політичних партій тощо, а також будівлі і споруди підприємств, установ і організацій не­залежно від форми власності, які забезпечують діяльність вищеназва­них органів та об'єднань громадян (пошти, телеграфу, телефону, теле­бачення, транспортного підприємства, енергетичної системи тощо).

Об'єктивна сторона злочину виражається у захопленні, тобто встановленні контролю над всією або частиною території зазначе­них будівель або споруд. Наприклад, встановлення контролю над пропускним пунктом споруди, що унеможливлює потрапляння на робочі місця людей, які в ній працюють. Спосіб захоплення на кваліфікацію не впливає. Він може бути насильницький, обманний, відкритий або таємний. Захоплення може супроводжуватися погрозами відносно осіб, що охороняють будівлі (споруди), осіб, які перебувають у будівлях (спорудах) чи біля них, незалежно від того, мають вони якесь відношення до захоплюваних об'єктів чи ні, але які є або можуть бути потенційними супротивниками вчи­нюваного злочину.

Якщо захоплення державних або громадських будівель чи спо­руд супроводжувалось насильством щодо осіб, які перешкоджали захопленню, або навмисним знищенням або пошкодженням майна, скоєне залежно від конкретних обставин справи (особи потерпіло­го, тяжкості застосованого насильства), співвідношення санкцій відповідних статей КК тощо необхідно кваліфікувати за сукупніс­тю злочинів - за ст. 341 і статтями, що передбачають відповідаль­ність за інші злочини проти органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування та об'єднань громадян, злочини проти особи чи проти власності.

Закінченим злочин вважається з моменту фактичного захоп­лення частини або всієї будівлі чи споруди. Тривалість їх утри­мання або незаконного використання на кваліфікацію не впливає.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Мета - незаконне користування захопленими об'єктами або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, органі­зацій, що в них знаходяться,- є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього складу злочину.

Суб'єкт злочину - загальний.

4. Злочини проти представників влади, органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань

Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів цієї групи є нор­мальна діяльність та авторитет того органу, службової особи, гро­мадського формування, представником якого є потерпілий. На­приклад, вчиненням опору працівникові прокуратури заподіюється шкода як його нормальній діяльності та авторитету, так і нормаль­ній діяльності та авторитету прокуратури (ч. 2 ст. 342), втручанням у діяльність народного депутата України - його нормальній діяль­ності і авторитету та нормальній діяльності і авторитету Верховної Ради України (ст. 344), знищенням майна батька капітана міліції - нормальній діяльності та авторитету капітана міліції та органу внутрішніх справ (ст. 347). (Ознаки додаткових безпосередніх об'єктів будуть названі при розгляді конкретних злочинів).

Потерпілими від цих злочинів можуть бути: представник вла­ди (статті 342, 349), працівник правоохоронних органів (статті 342, 343, 345, 347, 348, 349), член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 342, 348), вій­ськовослужбовець (статті 342, 348), державний діяч (статті 344, 346), громадський діяч (ст. 346), службова особа та громадянин, який виконує громадський обов'язок (статті 350, 352), народний депутат України (статті 344, 346, 351), депутат місцевої ради (ст. 351). У шістьох статтях (345, 346, 347, 348, 349, 352) йдеться і про близьких родичів відповідних потерпілих, а в ст. 350 - про близьких їм осіб.

До представників влади віднесено працівників державних ор­ганів і установ (крім тих, що віднесено до працівників правоохо­ронних органів), які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать на­родні депутати України, депутати місцевих рад та сільські, селищ­ні, міські голови, керівники місцевих державних адміністрацій, інспектори державних інспекцій при виконанні функцій, не пов'я­заних із застосуванням правових норм, військові коменданти, на­чальники гарнізонів.

Працівниками правоохоронних органів є: працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служ­би правопорядку Збройних Сил України, митних органів, Держав­ної прикордонної служби, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та працівники інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського по­рядку і державного кордону, сприяння органам місцевого само­врядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі та органам виконавчої влади, а також службовим особам у запобіганні адміністративним правопорушенням і злочинам.

Під виконанням обов'язків щодо охорони громадського порядку розуміється несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, проведення зборів, з'їздів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Обов'язки членів громадських формувань з охорони громад­ського порядку і державного кордону щодо охорони громадського порядку передбачені Законом «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», а також у положен­нях (статутах) цих формувань.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину може бути не лише правопорушник, до якого потерпілий пред'явив законні вимоги, пов'язані з виконан­ням свого службового обов'язку чи взятого на себе обов'язку з охорони громадського порядку, але й інша особа, яка активно пе­решкоджала їм виконувати ці обов'язки.

Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 342, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом на­сильства або погрози застосування такого насильства до виконан­ня явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342).

Примушення - це фізичний або психічний вплив на представ­ника влади, працівника правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ст. 343), члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбов­ця з тим, щоб примусити його, всупереч бажанню, виконати явно незаконні дії (наприклад, митника - дати дозвіл на вивезення то­варів без митного догляду, працівника міліції - знищити протокол адміністративного затримання, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону - відпустити затриманого злочинця).

Насильство, як ознака примушення при кваліфікованому опо­рі, може виражатися у зв'язуванні, утриманні потерпілого, позбав­ленні його можливості вільно пересуватись у просторі у зв'язку з ізоляцією його у приміщенні, салоні чи кузові автомобіля, в умис­ному нанесенні удару, побоїв, тілесних ушкоджень тощо.

Опір, поєднаний із утримуванням представника влади чи пра­цівника правоохоронного органу, наприклад, у замкненому при­міщенні з метою спонукання іншого представника влади чи пра­цівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця відмовитись від виконання свого обов'язку, у зв'язку з яким і вчинюється опір, треба кваліфікувати за сукупніс­тю злочинів - за ч. 3 ст. 342 та ст. 349.

Заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень по­терпілому, який не є працівником правоохоронного органу, охоплю­ється диспозицією ч. 3 ст. 342. Заподіяння цим особам при опорі тяж­ких тілесних ушкоджень кваліфікується за цією статтею та ст. 121.

Якщо ж при опорі працівникові правоохоронного органу чи військовослужбовцеві, який одночасно є працівником правоохо­ронного органу, були нанесені побої чи заподіяно легке, серед­ньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст. 342 і частинами 2 чи 3 ст. 345.

Погроза застосування насильства під час вчинення опору по­лягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи засто­сувати насильство до потерпілих при виконанні ними службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Вин­ний може погрожувати вбивством, спричиненням тілесних ушко­джень, позбавленням волі тощо. При цьому погроза таким насиль­ством працівникові правоохоронного органу не вимагає додаткової кваліфікації за ст. 345.