Ст. 343 Втручання в діяльність працівника правоохоронного орга­ну та у діяльність державного діяча ст. 344

Потерпі­лими від злочину, передбаченого ст. 343, можуть бути працівники правоохоронних органів, а ст. 344 - державні діячі. Закон дає ви­черпний перелік останніх: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр Украї­ни, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахун­кової палати або член Рахункової палати, Голова або член Цент­ральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомов­лення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телеба­чення і радіомовлення України.

Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у втручанні в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343) чи дер­жавного діяча (ст. 344). Втручання може проявлятись у будь-якій формі незаконного впливу на потерпілого, спрямованого на пе­решкоджання виконанню ним службових обов'язків або на до­сягнення прийняття ним неправомірного рішення. Вплив може полягати в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмо­вити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Незаконність впливу означає, що такі дії суперечать від­повідному законові чи підзаконному актові.

Вплив може здійснюватись усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.

Умовляння можуть супроводжуватися обіцянками допомогти вирішити якісь сімейні проблеми, надати можливість користувати­ся автомобілем, дачною ділянкою тощо. Прохання ж, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття праців­ником правоохоронного органу рішення в інтересах цього право­порушника не утворює складу цього злочину.

Шантажування може здійснюватися шляхом погрози розголо­сити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, таємницю усиновлення, відомості, які потерпілий хотів би зали­шити в таємниці, тощо.

Іншими формами впливу можуть бути відмова у догляді за дітьми, старими батьками, хворими, погроза зґвалтуванням тощо.

Виходячи з того, що потерпілим від злочину, передбаченого ст. 344, є державний діяч, умовляння може супроводжуватися обіцянками підтримати на виборах, під час голосування, виступити на колегії міністерства з позитивною оцінкою проекту розпоря­дження тощо; погроза - обіцянкою звільнити з посади, відмовою у підтриманні на виборах, голосуванням проти продовження строку перебування на посаді, припиненням повноважень тощо; інші фор­ми впливу - відмовою виконувати певні рішення, розробити проект закону, постанови чи іншого офіційного документа, неподання та­кого проекту на розгляд колегіального органу, з метою показати не­здатність потерпілого виконувати свої службові обов'язки тощо.

Вплив на працівника правоохоронного органу чи державного діяча шляхом захоплення чи утримання заручником його близького родича або співробітника працівника правоохоронного органу охоплюється ст. 349 і додаткової кваліфікації за ст. 343 не потребує.

Вплив на потерпілих розглядуваних злочинів шляхом підкупу належить кваліфікувати як давання або замах на давання хабара (ст. 369 або частини 2 чи 3 ст. 15 і ст. 369).

Засобом впливу на працівника правоохоронного органу може бути вчинення й інших дій, які самі по собі є злочинними. Напри­клад, втручання вчинялось шляхом опору особою, до якої не була безпосередньо звернена вимога працівника міліції, який охороняє громадський порядок. Якщо дії такої особи не перешкодили за­тримати правопорушника, в тому числі й злочинця, або запобігти злочинному посяганню, то вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 чи ч. 3 ст. 342. Коли ж внаслідок зазначених дій винний перешкодив запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчини­ла, відповідальність настає за ч. 2 ст. 343 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 342.

Якщо вплив на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків чи домогтися прийняття неправомірних рішень здійснюється погрозою вбивст­вом, насильством або знищенням чи пошкодженням майна і ця погроза перешкодила запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 343 та ч. 1 ст. 345. Якщо вказані наслідки не настали, застосовується тіль­ки ст. 345.

Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного ор­гану поєднане з насильницьким опором (ч. 3 ст. 342), діями, перед­баченими статтями 345, 347 або 348, вчинене належить кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 343 і зазначеними статтями КК.

Кваліфікація втручання у діяльність державного діяча також за­лежить від особи потерпілого, заподіяної йому фізичної або матері­альної шкоди, способу та мети втручання. Наприклад, якщо вплив, скажімо, на Голову Рахункової палати з метою перешкодити вико­нанню ним службових обов'язків або домогтися прийняття неза­конного рішення здійснюється погрозою вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням чи пошкодженням майна, викраден­ням або позбавленням його волі, вчинене треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 346, а поєднане з вчиненням насильства (умисним заподіянням тілесних ушкоджень, побоїв, мордування, катування тощо) - за ч. 2 або ч. 3 ст. 346, зі знищенням або пошкодженням їх майна - за су­купністю злочинів, передбачених статтями 344 та 352.

Подібне втручання в діяльність члена Рахункової палати шля­хом зазначених погроз має кваліфікуватися за ст. 344, а поєднане з насильством - за ч. 1 ст. 344 та як злочин проти особи (ст. 121, ч. 2 ст. 126 або 127), зі знищенням чи пошкодженням майна - так само, як і втручання в діяльність Голови Рахункової палати - за стаття­ми 344 та 352.

Розглядувані злочини вважаються закінченими з моменту вчи­нення дії, яка впливає у будь-якій формі на потерпілого. Для ква­ліфікації вчиненого за ст. 344, ч. 1 ст. 343, а також ч. 2 ст. 343 в частині вчинення цього злочину особою з використанням свого службового становища не має значення, чи вдалось злочинцеві перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися прийняття ним неправомірного рішення.

У разі прийняття такого рішення потерпілим він може бути, залежно від обставин справи, притягнутий до кримінальної від­повідальності за службовий або інший злочин, якщо він не пере­бував у стані крайньої необхідності.

Під виконанням службових обов'язків розуміється виконання тих обов'язків працівника правоохоронного органу, в яких втілю­ються його правозастосовні та правоохоронні функції.

Обов'язки працівників правоохоронних органів можуть стосу­ватися охорони громадського порядку, притягнення до криміналь­ної чи адміністративної відповідальності, проведення дізнання або слідчих дій, здійснення оперативно-розшукових заходів, накла­дення адміністративних стягнень, затримання правопорушника, встановлення обмежень щодо зайняття певною діяльністю, здійс­нення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та адмініст­ративним правопорушенням тощо.

Для кваліфікації злочину за ст. 343 не має значення, виконував працівник правоохоронного органу свої службові обов'язки, пере­буваючи безпосередньо на службі чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки), а за ст. 344 - тільки в період повноважень державного діяча. Наприклад, Президент України може бути потерпілим від втручання у його діяльність тільки після складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України і до вступу на пост новообраного Президента Украї­ни або до моменту дострокового припинення повноважень (у разі відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту або смерті); на­родний депутат - з моменту скріплення прийнятої ним на Верхов­ній Раді України присяги на вірність Україні особистим підписом під її текстом і до дня відкриття першої сесії Верховної Ради України наступного скликання.

Суб'єктивна сторона обох злочинів характеризується прямим умислом. При цьому злочинець ставить перед собою мету пере­шкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.

Суб'єктом злочину є особа, якій до його вчинення виповнило­ся 16 років.

Кваліфікуючими ознаками є втручання в діяльність праців­ника правоохоронного органу, якщо воно перешкодило запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, (ч. 2 ст. 343), та вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (частини другі статей 243 і 244). Перші дві кваліфікуючі ознаки мають місце у випадках, коли потерпілий мав реальну можливість запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, але не зміг її використати через втручан­ня у свою діяльність.

Третя кваліфікуюча ознака - використання службовою особою свого службового становища - має місце тоді, коли винна особа використовує для втручання права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю.

Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345), державного чи громадського діяча (ст. 346), службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350)

Основним безпосереднім об'єктом розгляду­ваних злочинів є нормальна робота та авторитет працівника право­охоронного органу (ст. 345), державного і громадського діяча (ст. 346), службової особи (ст. 350) та органів, організацій, установ і підприємств, в яких вони працюють, а також нормальна громадська діяльність і авторитет громадян, які виконують громадський обов'язок (ст. 350) Додатковим безпосереднім об'єктом кваліфіко­ваних складів злочинів є здоров'я зазначених осіб та здоров'я їх близьких родичів (статті 345 і 346) і близьких їм осіб (ст. 350).

Близькими родичами є: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба й онуки. Близькими службовій особі - її близькі родичі та особи, доля яких для потерпілого має істотне значення. До останніх можуть бути віднесені співробітники, кохан­ці, сусіди, куми, близькі знайомі тощо. При цьому треба підкрес­лити, що погроза, передбачена ст. 350, стосується близьких осіб тільки службової особи. Відповідальність за погрозу щодо осіб, близьких громадянинові, який виконує громадський обов'язок, настає на загальних підставах (наприклад, як за злочин проти особи).

Потерпілими від цих злочинів можуть бути працівники право­охоронних органів (ст. 345), державні і громадські діячі (ст. 346), службові особи та громадяни, які виконують громадський обов'я­зок (ст. 350).

Потерпілими державними і громадськими діячами можуть бу­ти лише особи, зазначені у ч. 1 ст. 346. В ній, крім конкретних осіб (Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України і т. п.), вживаються узагальнені назви потерпі­лих: член Кабінету Міністрів України, судді Конституційного Су­ду України і Верховного Суду України, а також вищих спеціалізо­ваних судів України, керівники політичних партій України.

До потерпілих - керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: ге­неральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії і т. п.) керівного органу політичної партії, яка була у встанов­леному законом порядку зареєстрована в МЮ і її діяльність не бу­ла припинена рішенням суду.

До громадян, які виконують громадський обов'язок, віднесено осіб, які беруть активну участь у діяльності громадських організа­цій, громадському житті і виробничій діяльності підприємства, установи, організації. До них, зокрема, належать: представники громадськості, які охороняють громадський порядок, беруть участь у вирішенні окремих питань місцевого значення тощо, окремі громадяни, які беруть участь у запобіганні або припиненні злочинів, порушень громадського порядку тощо.

Названі особи можуть визнаватися потерпілими не тільки тоді, коли погроза вчинюється в процесі виконання ними своїх службо­вих чи громадських обов'язків (у робочий чи неробочий час), але й у випадках, коли вона пов'язана з виконанням цих обов'язків у майбутньому, а насильство - ще й як помста за виконання службо­вих обов'язків у минулому.

Об'єктивна сторона основних складів розглядуваних злочинів полягає у погрозі вбивством, знищенням чи пошкодженням майна, а також насильством (ст. 345), заподіянням шкоди здоров'ю та ви­краденням або позбавленням волі (ст. 346), заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст. 350).

Особливістю погрози знищенням чи пошкодженням майна що­до службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350), є те, що винний залякує їх вчиненням цих дій загальнонебезпечним способом, під яким треба розуміти дії, небез­печні для життя і здоров'я людей, а також майна інших фізичних та юридичних осіб, довкілля (наприклад, шляхом підпалу, вибуху, затоплення, улаштування аварії, катастрофи та іншим загальноне­безпечним способом).

Під погрозою розуміється залякування потерпілих заподіянням їм тієї шкоди, про яку говориться в ній. Вона може виражатися в усних чи письмових висловлюваннях, жестах або інших діях. На­явність реальних підстав побоювання потерпілим виконання по­грози не є обов'язковою.

Під погрозою вбивством розуміється залякування потерпілого позбавити його життя або життя його близького родича (статті 345 і 346), чи близької особи (ст. 350); під погрозою насильством (ст. 345) треба розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень, в тому числі і шляхом, наприклад, зв'язуван­ня та залишення під дощем у місцевості, де є багато комарів, мош­кари, на вогкій землі у холодну пору року тощо. При цьому сту­пінь небезпечності насильства для здоров'я потерпілого на квалі­фікацію не впливає: винний може погрожувати нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням різного ступеня тяжкості тілесних ушко­джень; під погрозою заподіяння шкоди здоров'ю (ст. 346) - погро­зу нанести потерпілому побої, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії, які можуть привести до заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого; під погрозою знищенням майна - доведення до потерпілого нахваляння (обіцянки) привести його особисте майно або майно його близьких родичів у стан, коли його не можна використати за цільовим призначенням, а під погрозою пошкодженням майна - у стан, коли погіршиться його якість, зменшиться цінність або коли без ремонту майно не можна буде ви­користати за цільовим призначенням.

Фактичне знищення чи пошкодження майна, яке належить працівникові правоохоронного органу, службовій особі чи грома­дянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близь­ким родичам, треба кваліфікувати відповідно за ст. 347 або ст. 352; під погрозою заподіянням тяжких тілесних ушкоджень розумі­ється обіцянка заподіяти потерпілому тілесне ушкодження, небез­печне для життя в момент заподіяння, позбавити його будь-якого органу або його функцій, перервати вагітність тощо; погроза ви­краденням - залякування незаконним заволодінням у майбутньому державним чи громадським діячем або його близьким родичем. Реалізація цієї погрози не охоплюється ст. 346 і вимагає додатко­вої кваліфікації за ст. 146 як викрадення людини; погроза позбав­ленням волі полягає в обіцянці позбавити державного чи громад­ського діяча або їх близького родича можливості вільно вибирати місце перебування. Реальна сукупність погрози позбавленням волі та фактичного позбавлення волі вимагає кваліфікації за сукуп­ністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 346 та відповідною частиною ст. 146.

Позбавлення волі з наступним триманням потерпілого як заруч­ника підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 349, якщо по­терпілим є представник влади або його близький родич, чи ст. 147, якщо потерпілим є громадський діяч чи його близький родич.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпілого від цих злочинів. Це правило сто­сується і випадків, коли погроза була вчинена щодо близьких ро­дичів працівника правоохоронного органу, державного чи громадського діяча, близьких службової особи, оскільки відповідальність за статтями 345, 346 та 350 настає лише за умови протидії законній службовій чи громадській діяльності названих осіб. Водночас для наявності складу цього злочину не має значення, вдалося винному домогтися того, щоб потерпілий від цих злочинів неналежним чи­ном виконував свої службові обов'язки, чи ні.

Якщо погроза вчинюється внаслідок особистих неприязних стосунків або є невід'ємною ознакою якогось іншого злочину, то вчинене за наявності необхідних умов треба кваліфікувати за від­повідними статтями КК (наприклад, за статтями 129, 152, 187, 189, 262, 289).

Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошко­дженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій, злочином, що розглядається, не вва­жається.

Кваліфікуючими ознаками розглядуваних злочинів є умисне нанесення побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушко­джень, а передбаченого ч. 2 ст. 346 - ще й вчинення інших насиль­ницьких дій.

Іншими насильницькими діями слід вважати фізичний (крім по­боїв) вплив на потерпілого. Ними можуть бути: стискування частин тіла, викручування рук чи ніг, мордування, катування, тягання за ніс, вуха, волосся, волочіння за транспортним засобом, підвішуван­ня, залишення зв'язаним на холоді, під дощем, у воді, замикання у сирому приміщенні, насильницька ін'єкція наркотичного засобу, застосування до потерпілого газового балончика тощо.

Насильницькі дії, що полягали у залишенні потерпілого зв'яза­ним на холоді, під дощем, у воді, замиканні у сирому приміщенні тощо, або були способом незаконного позбавлення волі, необхідно кваліфікувати ще й за ст. 146.

Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення державного чи громадського діяча життя, але смерть не настала з причин, що не залежали від волі винного, скоєне треба кваліфікува­ти як закінчений злочин за ст. 112. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя близького родича такого діяча, скоєне треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 346 та як замах на вбивство (частинами 2 чи 3 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115), або як закінчений зло­чин, передбачений ст. 348, коли потерпілий є близьким родичем державного діяча, який є одночасно працівником правоохоронного органу (Генеральний прокурор України), або ст. 379, коли це близь­кий родич Голови чи судді Конституційного Суду України або Вер­ховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України.

Ознаками особливо кваліфікуючих складів розглядуваних злочинів є заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 статей 345, 346, 350), а злочину, передбаченого ч. 4 ст. 345,- ще й вчи­нення його організованою групою.

Суб'єктивна сторона розглядуваних складів злочинів харак­теризується умисною формою вини.

Злочини вчинюються виключно у зв'язку з виконанням потер­пілими своїх службових або громадських обов'язків. Тому такі дії щодо вказаних осіб можуть бути вчинені не тільки до та під час виконання ними службових чи громадських обов'язків, а й після цього - з метою помститися за їх діяльність.

Винятком з цього правила є злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, який вчинюється з метою припинення або зміни діяльності служ­бових осіб або громадян, що виконують громадський обов'язок. Передбачена в ньому погроза може вчинюватися тільки до або під час їх службової чи громадської діяльності.

Під виконанням службових обов'язків, діяльністю службової особи треба розуміти діяльність щодо виконання потерпілими обов'язків по службі, що випливають із законів і підзаконних ак­тів, у т. ч. порадників, статутів, інструкцій тощо, під заняттям державною чи громадською діяльністю - діяльність, пов'язану з повноваженнями державного чи громадського діяча, яка регламен­тована відповідними законами, підзаконними актами та статутами.

Службові обов'язки (ст. 345), діяльність службової особи (ст. 350), повноваження державного чи громадського діяча (ст. 346), громадський обов'язок (ст. 350) регламентуються відпо­відними законами, підзаконними актами, статутами політичних партій, порадниками, інструкціями тощо.

Якщо вчинювана погроза або насильство є невід'ємною озна­кою якогось іншого злочину, скоєне за наявності необхідних умов треба кваліфікувати за відповідними статтями КК (наприклад, за статтями 152, 153, 187, 189, 262, 289).

Суб'єктом злочинів є особа, якій до вчинення злочинного діяння виповнилося 16 років, а коли має місце насильство, яке по­лягає у заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяж­ких,- суб'єктом злочину є особа з 14-ти років. Службові особи, які для погрози або насильства використали своє службове станови­ще, мають нести відповідальність за перевищення влади або служ­бових повноважень (ч. 2 або ч. 3 ст. 365) та за злочини, що комен­туються, якщо скоєне підпадає також під ознаки ч. 3 або ч. 4 ст. 345 або ч. 3 ст. 346.

Якщо погроза нанесення побоїв або заподіяння легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень вчинювалась у зв'язку з опором працівникові правоохоронного органу з приму­шенням потерпілого до виконання явно незаконних дій, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідною частиною ст. 345 та ч. 3 ст. 342.

Слід зазначити, що погроза щодо службової особи, яка є одно­часно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, повинна оці­нюватись як втручання в діяльність працівника правоохоронного органу і кваліфікуватися за ст. 343, а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій - як опір і кваліфікуватися за ч. 2 ст. 342. За ч. 3 ст. 342 треба кваліфікувати однотипну погрозу і щодо службової особи, яка є одночасно представником влади.

Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу ст. 347, службової особи чи громадя­нина, який виконує громадський обов'язок ст. 352

Цими зло­чинами може бути спричинена матеріальна шкода працівникові правоохоронного органу (ст. 347), службовій особі чи громадяни­нові, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), або ж їх бли­зьким родичам. Дії, передбачені частинами другими статей 347 та 352, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.

Предметом злочинів може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке є власністю працівника правоохоронного органу (ст. 347), служ­бової особи, громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), чи когось із їх близьких родичів. За цими статтями треба кваліфікувати і знищення чи пошкодження майна, яке перебуває у відповідальному володінні потерпілого чи його близького родича.

Об'єктивна сторона розглядуваних злочинів полягає у зни­щенні чи пошкодженні майна.

При вирішенні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному виді (вага, обсяг, кількість), а й зна­чення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого. Зни­щення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 статей 347 і 352, відповід­но до ч. 2 ст. 11 не є злочином.

Знищення й пошкодження майна може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Способи знищення чи пошкодження майна, крім вказаних у ч. 2 статей 347 і 352, на ква­ліфікацію вчиненого не впливають.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди потерпілому. Якщо знищити чи пошкодити майно винній особі не вдалося з причин, що не залежали від її волі, вчинене тре­ба кваліфікувати як замах на цей злочин.

Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується умисною формою вини.

Передбачені статтями 347 і 352 злочини можуть вчинюватися виключно у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків, службовою чи громадською діяльністю службової особи чи громадянина, який виконує гро­мадський обов'язок. При цьому майно може бути знищено чи по­шкоджено як до, так і під час або після їх виконання.

Знищення або пошкодження майна з метою впливу на працівни­ка правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 11) треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 343 і 347:

Знищення чи пошкодження майна (крім малоцінного або на не­значну суму) під час вчинення опору працівникові правоохорон­ного органу також треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 342 і 347.

Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років. За знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням ним служ­бових обов'язків шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом або таке, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає з 14-ти років. Служ­бові особи, які вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 347, із використан­ням свого службового становища, несуть відповідальність за ст. 365 чи ст. 424 та згаданою нормою.

Кваліфікуючими ознаками є знищення або пошкодження майна: а) шляхом підпалу; б) вибуху; в) іншим загальнонебезпечним способом; г) яке спричинило загибель людей або ґ) інші тяжкі наслідки.

Перші три ознаки мають місце, коли підпалом, вибухом (вико­ристанням вибухових речовин або бойових припасів), затоплен­ням, отруєнням свійських тварин, улаштуванням обвалу стіни бу­динку або іншими діями створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як са­мому потерпілому, так і іншим особам, навколишньому природ­ному середовищу тощо.

При цьому винний усвідомлює або повинен був усвідомлюва­ти, що таке знищення чи пошкодження майна є небезпечним для життя або здоров'я людей, майна інших осіб, довкілля або є ефектним (таким, що створює враження) або ефективним (яким досяга­ється бажаний результат) способом знищення чи пошкодження майна. Тобто спосіб, без якого досягти бажаного результату було б неможливо або було б непросто.

До інших тяжких наслідків віднесено, зокрема: заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості - двом або більше особам або заподіяння серйозної май­нової шкоди.

У разі, коли винний при вчиненні злочину усвідомлював су­спільно небезпечний характер знищення або пошкодження майна, передбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або бу­дуть спричинені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, або ж буде заподіяна матеріальна шкода не тільки особам, зазна­ченим у будь-якій із розглядуваних статей, і бажав або свідомо припускав настання таких наслідків, вчинене, залежно від конкрет­них обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 або ст. 352 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, життя та здо­ров'я особи чи власності.

Якщо психічне ставлення винного до людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене треба кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347 або ч. 2 ст. 352.