Зміст

1. Предмет науки управління і основні етапи її розвитку

2. Характеристика основних управлінських культур

3. Керівництво та лідерство. Функції управлінської діяльності

4. Професійні якості керівника і психологія стилю управління

5. Підготовка та прийняття управлінських рішень

6. Основні параметри трьох стилів управління

7. Делегування управлінських повноважень

8. Особистість підлеглого як об'єкт управління

9. Соціалізація особистості і психосоціальні кризи

10. Система регулювання поведінки особистості

11. Завантаження та проблеми міжособистісного сприйняття в управлінській діяльності

12. Проблеми міжособистісного сприйняття в управлінському спілкуванні

13. Основи осягнення внутрішнього світу співрозмовника

14. Умови ефективної взаємодії в управлінському спілкуванні

15. Кризові явища в психіці особистості в процесі її соціалізації

16. Система регулювання поведінки особистості в період впливу внутрішніх та зовнішніх чинників

17. Особливості управлінського спілкування з підлеглими

18. Проблеми міжособистісного сприйняття в управлінському спілкуванні

19. Сутність і основні способи управлінського впливу на підлеглих

20. Характеристика основних способів управлінського впливу

21. Ділова бесіда як форма управлінської праці

22. Особливості підготовки і проведення службової наради

23. Закономірності процесу навіювання

24. Зараження і наслідування як способи управлінського впливу на підлеглих

25. Переконання - інтелектуальне психологічний вплив керівника

26. Психологічні прийоми досягнення розташування співрозмовника прийоми

27. Розподіл ділових ролей і управління соціально психологічним кліматом організації

28. Комунікація в організації. Метод діагностики взаємин

29. Міжособистісний конфлікт. Причини, що викликають конфлікти

30. Причини та умови, що викликають міжособистісні конфлікти

31. Управління конфліктними ситуаціями

1. Предмет науки управління і основні етапи її розвитку

Під управлінням розуміється елемент, функція, що забезпечує збереження певної структури, організованих систем, підтримання режиму їх діяльності, реалізацію їх програми і цілей. Управління як наука має властивий їй предмет. На думку більшості вітчизняних і зарубіжних вчених предметом науки управління є управлінські відносини, тобто отношеніямежду суб'єктом і об'єктом управління; між членами організації, що знаходяться на одному і тому ж ієрархічному рівні, спрямовані на взаємне узгодження дій, виходячи з поставлених завдань; між різними організаційними підрозділами в межах одного і того ж об'єкта управління.

Управлінська діяльність - це особливим чином організований вид трудової діяльності з виконання функцій управління в організації.

Залежно від функціональної ролі в процесі управління виділяють три основні категорії персоналу управління: керівники або лінійні менеджери (10% працівників апарату управління); фахівці або функціональні менеджери (60-70% працівників апарату управління); службовці апарату управління (20-30% працівників апарату управління).

Головне завдання керівників - загальне керівництво процесом функціонування та розвитку системи управління. Головне свою увагу керівники зосереджують на наступних трьох напрямках: прийняття рішень з усіх найважливіших, стратегічних, принципових питань діяльності; здійснення підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів; координація роботи виконавців, ланок і підрозділів організації в цілому.

До фахівців апарату управління зазвичай відносять інженерів, економістів, бухгалтерів, юристів, психологів та ін Вони покликані вирішувати три взаємопов'язані завдання: отримання, обробка і аналіз інформації про стан справ в організації за своїм конкретним напрямком; розробка, на основі аналітичних даних, варіантів вирішення окремих функціональних питань, підготовка та розробка конкретних управлінських рішень; контроль ступеня реалізації управлінських рішень по своїх напрямках.

Категорію службовців апарату управління становлять секретарі, друкарки, техніки, лаборанти та ін, тобто всі ті, хто здійснює поточний облік та діловодство в апараті управління. Головне їхнє завдання - інформаційне і технічне обслуговування діяльності керівників і фахівців.

Розвиток науки управління можна розділити на три етапи:

1. Виникнення і розвиток "класичної теорії наукового менеджменту" (початок XX століття - кінець 20-х років). Класичний менеджмент грунтувався на жорсткому раціоналізмі в управлінні. Найбільш повне вираження суть цього етапу була виражена в концепціях "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера і "науки адміністрування" А. Файоля.

2. Виникнення і розвиток доктрини "людських відносин" (30-е - друга половина 40-х років). Вона грунтувалася на всілякому обліку людського фактора і привертала досягнення психології, соціології, культурної антропології для поглибленого розуміння реальної суті управління в організаціях.

3. Виникнення і розвиток сучасних теорій управління (з 50-х років по теперішній час).

Системний підхід. Відповідно до цього підходу, будь-яка організація (підприємство, підрозділ, військова частина) є системою. Організація являє собою відкриту систему, тобто вона взаємодіє з зовнішнім середовищем. Зовнішнє середовище в істотному ступені визначає виживаність організації.

Ситуаційний підхід. Суть ситуаційного підходу можна звести до двох тез. По-перше, не існує уніфікованого ефективного управління у всіх ситуаціях. По-друге, ефективність управління досягається насамперед мобільністю і пристосовуваністю до того середовища (ситуації), в якій працює дана організація.

Емпіричний (прагматичний) підхід. Прихильники цього підходу виступали за професіоналізацію управління, тобто за перетворення управлінської праці в особливу професію.

Кількісний підхід. Це узагальнена назва всіх прийомів в управлінні, пов'язаних зі знанням математики, статистики, кібернетики. Кількісний підхід знайшов відображення в кількох управлінських концепціях: "концепція операційного менеджменту"; "концепція управлінських рішень"; "концепція математичного або наукового управління"