- •1.Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.
- •2. Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні
- •3.Наукові підходи до шляхів вирішення екологічних проблем за допомогою і в рамках екологічного права
- •4. Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права
- •5. Концепція сталого розвитку і правові форми її втілення у міжнародному праві та праві України
- •6. Поняття та механізм реалізації державної екологічної політики України (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева)
- •7. Формування та реалізація державної екологічної політики України в програмних документах
- •15. Актуальні проблеми кодифікації національного та міжнародного екологічного права (за науковими працями проф. Ю.С. Шемшученка).
- •17. Еколого-правова наукова школа Інституту держави і права ім.. Корецького ( персоналії та наукові доробки).
- •18. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (м. Харків) ( персоналії та наукові доробки).
- •19. Еколого-правова наукова школа Національного університету «Одеської юридичної академії» ( персоналії та наукові доробки).
- •20. Еколого-правова наукова школа Львівського національного університету імені Івана Франка ( персоналії та наукові доробки)
- •21. Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).
- •22. Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
- •23. Тектолого-правові (управлінські) аспекти забезпечення сучасної екологічної політики держави (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).
- •24. Правові проблеми екологічного контролю (за науковими працями проф. М.В. Краснової, доц. Е.В. Позняк, доц. Т.О. Коваленко та ін.).
- •25. Проблеми юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку (за науковими працями проф. Г.І. Балюк).
- •26. Проблеми компенсації шкоди за екологічним законодавством України (за науковими працями проф. М.В. Краснової).
- •27. Консолідуюча роль земельного законодавства у розвитку системи природноресурсового права (за науковими працями проф. В.І. Андрейцева).???
- •28. Колізії в правовому регулюванні земельних відносин в Україні (за науковими працями проф. А.М. Мірошниченка, доц. Коваленко т.О.).
- •36. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України – соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання.
- •37. Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
- •38. Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
- •39. Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії.
- •40. Правові проблеми радіаційної безпеки в Україні (за науковими працями проф. Г.І. Балюк г.І., к.Ю.Н. О.В. Сушик, к.Ю.Н. О.Ю. Кронди).
21. Становлення та розвиток інституту екологічних прав людини у законодавстві України (за публікаціями українських вчених).
22. Правові проблеми екологічного підприємництва (за науковими працями проф. А.Г. Бобкової).
Збалансований соціально-економічний розвиток України, підвищення якості життя і здоров’я населення та забезпечення національної безпеки можливі лише за умови вирішення екологічних проблем, наявність яких визнана на усіх рівнях влади вченими та практиками. На реальний стан таких проблем вказують: Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», прийнятий Верховною Радою України 21 грудня 2010 р. [1], Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 р., схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. [2], та інші документи, з яких виходить необхідність комплексного вирішення проблем раціонального використання природних ресурсів, збереження довкілля, забезпечення екологічної безпеки та економічних проблем, пов’язаних як із кількістю необхідних природних ресурсів, так і з можливістю навколишнього середовища поглинати відходи виробництва та споживання.
У багатьох розвинених країнах світу розуміння такого підходу призвело до виникнення та розвитку окремої галузі в економіці — екологічного підприємництва.
В Україні у цьому напрямі, на жаль, зроблено лише перші кроки, зокрема з прийняттям Закону України «Про відходи» від 7 березня 2002 р. Окремі положення щодо розвитку екологічно спрямованої підприємницької діяльності закріплено в інших документах, проте такий стан організаційно-правового забезпечення цієї діяльності є недостатнім, на що неодноразово зверталась увага різними фахівцями.
Одним із основних чинників розвитку екологічного підприємництва в Україні є активна позиція держави, яка задекларована у Конституції України (статті 3, 16, 50). Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та інших документах, що може бути втілена шляхом впровадження господарського керівництва (нормативне правове регулювання, планування, управління та контроль) таким підприємництвом.
Першим кроком у цьому напрямі має бути закріплення такої стратегії соціально-економічної політики держави, за якої розвиток екологічного підприємництва стане пріоритетною галуззю економіки. Це можна зробити шляхом включення відповідних положень до Стратегії економічного та соціального розвитку України — документа, в якому визначаються пріоритети, стратегічні цілі, структурні пропорції економіки і соціальної сфери та напрями державної політики. Наразі Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції» затверджена Указом Президента від 28 квітня 2004 р. однак у ній питання розвитку екологічного підприємництва отримали закріплення лише фрагментарно. Також пропонується: прийняти ‘”Стратегію розвитку екологічного підприємництва як галузі економіки” — документ, у якому на основі прогнозу тенденцій розвитку відповідних ринків і напрямів науково-технічного прогресу можуть визначатися довгострокові цілі та пріоритети розвитку такого підприємництва, заходи, спрямовані на їх досягнення, та ресурси, необхідні для здійснення таких заходів. У науковій літературі неодноразово зверталась увага на позитивний досвід з цього питання в інших країнах.